WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Видатним фахівцем у галузі патогенезу, діагностики, лікування та профілактики серцево-судинних захворювань була Герой Соціалістичної Праці академік АН України Л. Т. Мала. За ЇЇ ініціативою у 1986 р. на базі Харківської філії науково-дослідного інституту кардіології був створений відомий в Україні і за її межами своїми досягненнями Науково-дослідний інститут терапії.

Провідним ученим у галузі радіотехніки, електроніки та автоматики був двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державної премій, генеральний директор об'єднання "Електроприлад", академік АН УРСР В. Г. Сергєєв.

Структура харківського наукового центру удосконалювалась, розвивалась усі наступні роки, її характерною рисою була універсальність: вона включала в себе установи технічного природничо-наукового, сільськогосподарського, медичного, гуманітарного профілів.

Таким чином, у Харкові склалась унікальна розгалужена мережа установ, що охоплювала академічну та вузівську, фундаментальну та прикладну науку.

Іншою рисою, яка характеризує становлення Харкова як наукового центру у 50 — 80 роки, є формування інфраструктури, тобто підрозділів, які забезпечували розвиток науки і без яких немислиме її існування. Це — наукові бібліотеки, центри інформації, досліди виробництва, патентні бюро, виставкові комплекси та ін. Була кардинально розширена Державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка — вона отримала новий 13-поверховий корпус для книгосховища на 4 млн томів та 5-поверховий службово-виробничий корпус. У 1956 р. у Харкові була заснована перша в Україні спеціалізована міська музично-театральна бібліотека ім. К. С. Станіславського. У 1977 р. була створена власна бібліотека для юнацтва Загальнодержавне значення мала Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова, фонд якої налічував до 10 млн примірників. У 70-і роки в місті працювало більше 330 масових бібліотек, фонд яких досягав 6,5 млн примірників книг та журналів.

Головним інститутом галузі став організований у 1956 р. Всесоюзний науково-дослідний інститут організації виробництва та праці чорної металургії. Спочатку як проектно-технологічна організація у 1955 р., а з 60-х років як науково-дослідний інститут почав працювати Всесоюзний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут технології електромашинобудування. Шлях перетворення філій, відділів тощо на самостійні наукові заклади був типовим для Харкова 50 —70-х років, таким чином у 1964 р. був створений інститут ДІПРОХімреактив (Всесоюзний інститут з проектування підприємств хімічних реактивів, препаратів і високочистих речовин), який був організований на базі філії Ленінградського проектного управління державного інституту прикладної хімії. У 1956 р. на 6азі Харківської обласної селекційної станції, яка існувала з 1909 р., та Інституту генетики селекції АН УРСР був створений Український науково-дослідний інститут рослинництва селекції та генетики, тож приклади легко примножити.

Будувалися нові корпуси або реконструювалися приміщення для тих закладів та установ, що продовжували існувати. Зокрема, на початку 50-х років на залишках зруйнованих у роки війни будівель були зведені корпуси гірничого інституту, інституту інженерів залізничного транспорту та ін. На межі 50-60-х років Харківський державний університет було поступово переведено до реконструйованого колишнього Будинку проектів, де і сьогодні розміщуються більшість його факультетів.

У 60 —80-х роках у Харкові виникло чимало нових освітніх та наукових центрів, деякі з тих, що існували раніше, були реорганізовані. У 1960 р. був заснований Інститут низьких температур АН УРСР. У 1963 р. консерваторію й театральний інститут об'єднали у єдиний Інститут мистецтв, якому згодом було присвоєно ім'я І. П. Котляревського. У 1967 р. був відкритий інститут громадського харчування, єдиний на той час ВНЗ подібного профілю, у 1972 р. — Інститут проблем кріобіології і кріомедицини АН УРСР та Інститут проблем машинобудування АН УРСР, а в 1971 р. виник Північно-Східний центр АН УРСР, який ставив на меті організацію комплексних досліджень фундаментальних проблем у галузях природничо-технічних та суспільних наук. У 1964 р. Харківський бібліотечний інститут був реорганізований у Харківський державний інститут культури, а в 1960 р., після злиття зоотехнічного та ветеринарного інститутів, виник Харківський зооветеринарний інститут. З 1986 р. почав своє самостійне існування Харківський інститут фізичної культури (який раніше був філією Київського інституту). На базі гірничо-індустріального інституту, що був переведений до Донбасу, виник Харківський державний інститут радіоелектроніки, якому було присвоєно ім'я академіка М. К. Янгеля.

Чималих успіхів у галузі науки досягли не тільки названі навчальні заклади та наукові установи. Так, наприклад, протягом другої половини 70-х —першої половини 80-х років Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (нині — Харківський державний університет сільського господарства) традиційно займав перше місце за основними показниками серед 106 профільних ВНЗ СРСР. У зазначений період вищі навчальні заклади Харкова підготували понад 200 тис. фахівців. Місто займало провідні позиції у системі освіти СРСР. За великі заслуги у справі підготовки кадрів та наукові досягнення у 1966 р. Харківський політехнічний інститут був нагороджений орденом Леніна, а в 1980 р. Харківський університет — орденом Дружби народів.

У науково-дослідних установах та ВНЗ Харкова працювали вчені, якими справді може пишатися Україна. Серед них — академіки О. К. Антонов, В. І. Атрощенко, О. І. Ахієзер, А. С. Бережний, С. Я. Брауде, І. М. Буланкін, Д. В. Волков, О. О. Галкін, В. І. Грищенко, І. М. Дмитренко, В. М. Єременко, В. В. Єременко, В. Ф. Зеленський, В. Є. Іванов, О. О. Корж, М. І. Кузнецов, М. М. Кулешов, Б. Г. Лазарев, Л. М. Литвиненко, І. М. Ліфшиць, В. Г. Манжелій, В. О. Марченко, В. М. Нікітін, Л. А. Пастур, І. В. Островський, С. В. Пелетминський, А. М. Підгор-ний, К. Д. Синельников, К. М. Степанов, В. П. Семиноженко, О. Я. Усиков, Я. Б. Файнберг, А. П. Філіппов, О. О. Шалімов, В. П. Шестопалов, Л. О. Шубенко-Шубін, І. К. Янсон та ін. Тільки з Харківським державним університетом пов'язана біографія більше ніж тридцяти академіків та членів-кореспондентів Академії наук України. У середині 70-х років у Харкові працювало понад 500 докторів наук і майже шість тисяч кандидатів наук.

У 70 —80-і роки розширилось міжнародне співробітництво вчених. Так, наприклад, у 1975 р. був проведений радянсько-американський симпозіум, учасники якого розглянули питання збереження чистоти річок, озер та морів.

ВИСНОВОК

Харків на початку ХХ ст. був великим губернським містом в межах України і, разом з тим, - провінція щодо Москви та Санкт-Петербурга, тому видатні діячі науки, як і будь-який пересічний провінціал, мріяли про столицю і, коли випадала така нагода, намагалися якомога скоріше від'їхати туди, вважаючи, що в столиці у них з'явиться більше шансів, вони зможуть повніше реалізувати свій талант, нарешті, там зосереджена еліта суспільства, науковці будуть помічені й оцінені.

Отже, перше, що заважало розвитку науки Харківщині, був відтік розумів до столиці.

Друга причина гальмування розвитку – період революцій та Громадянської війни, який негативно вплинув на систему освіти. Під час воєнних дій та в умовах матеріальної скрути заняття в навчальних закладах відбувалися нерегулярно, матеріальна база прийшла в занепад. Чимало професійних кадрів з тих чи інших причин покинуло сферу освіти.

Третьою перегородою на шляху науки була Велика Вітчизняна війна. Фашистські загарбники завдали великої шкоди системі народної освіти. Під час окупації більшість приміщень, де розташовувалися НДІ, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини.

І звичайно ж чорною плямою для були репресії за Сталіна, який у кожній другій людині вбачав ворога народу. Протягом цього періоду було розстріляно багато талановитих та перспективних вчених, в доповідях яких він чув антикомуністичну ідеологію.

Все це заважало прогресу науки, але через потяг до знань, учені продовжували свій тернистий шлях, і ми повинні бути вдячні їм за це.

Список використаної літератури

  1. Харьков научный – Х., 2000. - с. 80-91

  2. Бернал Д. Наука в истории общества – М., 1956. - с. 392

  3. Рання історія Академії наук України – К., 1993. - с. 153

  4. Лахтин Г. А. Организация советской науки: история и современность. - М., 1990 – с. 85-96

  5. Наука и техника СССР. 1917-1987 гг. - М., 1987 – с. 365-368

Loading...

 
 

Цікаве