WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Ще з довоєнних часів у Харкові сформувалися відомі за межами країни наукові школи, які здійснювали дослідження в галузі фундаментальної фізики, ядерної фізики, фізики низьких температур. Вони не припиняли роботи під час війни в евакуації, а після повернення досить швидко відновили свою діяльність у Харкові. Гордість української науки — Фізико-технічний інститут АН УРСР був піонером у розробці резонансних лінійних прискорювачів у СРСР. В інституті працювала блискуча плеяда науковців, які зробили вагомий внесок у зміцнення ядерного потенціалу країни, ледве не щороку підкоряючи одну вершину за іншою.

30 вересня 1955 р. у Харкові був створений Інститут радіофізики й електроніки (ІРЕ). Він був укомплектований кваліфікованими науковими кадрами і мав добру матеріальну базу. Про значний науковий потенціал свідчили вже його перші кроки: у 1955 р. група науковців під керівництвом А. Я. Усикова розпочала роботу зі створення серії потужних генераторів міліметрових радіохвиль безперервної дії, яка завершилась через 5 років і була відзначена Ленінською премією, а в 1956 р. вченими ІРЕ та ХФТІ було відкрито явище циклотронного резонансу в металі.

Харківські науковці, які працювали в держуніверситеті, ХФТІ, ІРЕ та політехнічному інституті, зробили вагомий внесок у розвиток теоретичних досліджень і їх практичне застосування в галузі традиційної фізики твердого тіла, нейтронної фізики, ядерної фізики, фізики низьких температур, радіофізики та електроніки.

Цікаву й корисну роботу проводили Селекційна станція та Науково-дослідний інститут експериментального тваринництва. Ученими цих установ вирощувалися елітні сорти збіжжя та породи тварин, здійснювалося районування рослин і тварин. Їхні розробки, передані колгоспам і радгоспам, сприяли зростанню сільського господарства. Багато років Селекційну станцію очолював видатний радянський селекціонер-рослинник академік В. Я. Юр'єв. За розробку ефективного методу випробування селекційного матеріалу та створення високоврожайних сортів пшениці Народна Лютесценс 226 і ячменю Ювілейний він був нагороджений у 1947 р. Сталінською премією.

Ціла група харківських наукових установ працювала в галузі медицини. Усій країні були добре відомі НДІ мікробіології, вакцин та сироваток ім. І. І. Мечникова, НДІ медичної радіології, НДІ ортопедії та травматології ім. М. І. Ситенка, НДІ офтальмології та інші. При більшості з них працювали клініки, що давало можливість вченим-лікарям випробовувати і вдосконалювати свої методики лікування швидко і без перешкод. У цих наукових закладах працювали такі висококваліфіковані фахівці, як член-кореспондент Академії наук УРСР В. С. Деркач, професори І. О. Меркулов, В. К. Навроцький та ін. Роль Харкова як важливого центру медичної науки підтверджує той факт, що в післявоєнне десятиліття тут було проведено чимало наукових конференцій: наукова конференція з протезування (1945 р.), 1-а та 2-а Українські конференції морфологів (1948, 1956 рр.), Республіканська конференція з проблем боротьби з малярією та гельмінтозами (1952 р.), Українська республіканська конференція з переливання крові (1955р.), Міжреспубліканська наукова конференція з питань раку та передпухлинних захворювань молочної залози (1955 р.) та ін.

Чорна сторінка в історію радянської науки була вписана в 1948 р., коли після горезвісної IV сесії ВАСГНІЛ розпочався розгром генетики. Абсурдні ідеї академіка Лисенка про відсутність законів спадковості та необмежені можливості виховання у тваринництві та рослинництві були підтримані владою. Кампанія боротьби з генетикою — "продажною дівкою імперіалізму" — відбувалась під керівництвом партійних органів і розглядалася ними як складова частина боротьби проти буржуазної ідеології. Вона прокотилася по всій країні і завдала непоправної шкоди біологічним наукам, особливо генетиці. Розгром перспективного наукового напрямку здійснювався руками самих учених, які з різних причин підтримали ідеї Лисенка і цькували своїх колег. За сім років лисенківщини радянська генетика, яка наприкінці 40-х років займала передові позиції в світі, була відкинута далеко назад, і головне, це негативно позначилося на практиці — загальмувалася й селекційна робота.

Реабілітація генетики відбулася лише в другій половині 50-х років. Були реабілітовані й безвинно постраждалі вчені. І. М. Поляков з 1955 р. працював заступником директора, а з 1962 по 1973 р. директором Українського НДІ рослинництва, селекції та генетики ім. В. Я. Юр'єва. Е. Є. Уманського в 1953 р. призначено директором НДІ біології Харківського університету.

В історії науки повоєнні роки посідають особливе місце. Суперечливість наукового поступу обумовлювалася державною політикою, яка забезпечувала нечуваний злет одних наук, розгром інших і непрості умови розвитку для третіх. Ідеологічні кампанії були характерною прикметою часу. Вони спрямовувалися на боротьбу з генетикою та кібернетикою, з націоналізмом та космополітизмом та ін. Кампанія по боротьбі з антипатріотизмом найбільшого розмаху в Харкові набула у 1945 — 1949 роках. Вона мала певні об'єктивні причини і торкнулася, головним чином, вузівської науки. У результаті цілий ряд викладачів було звинувачено у "низькопоклонстві" перед Заходом: професора університету Семенова-Зусера за книгу "Скіфська проблема у вітчизняній науці", професора автошляхового інституту Васильєва за зневажливі відгуки про вітчизняне автомобілебудування й вихваляння заводів Англії та ін. Таким чином приверталась увага до розвитку і здобутків радянської науки.

Отже, незважаючи на певні проблеми політичного та економічного характеру, Харків швидко відродився як один із найбільших наукових центрів країни, зробив вагомий внесок у відбудову і реконструкцію народного господарства і продовжував нарощувати свій науковий потенціал.

Розвиток науки у середині 50 – на початку 90-х років

Друга половина 50-х — 60-і роки — кульмінаційний момент радянської епохи. Саме в цей період були досягнуті небувалі успіхи у розвитку науки, культури, освіти, інших сферах громадського життя. Підкорення космосу і отримання штучних алмазів, приборкання атомної енергії і досягнення наднизьких температур.

Харків залишався провідним центром освіти і науки. У кінці 70-х років у місті працювало 170 наукових установ, у тому числі 55 науково-дослідних та 48 проектних інститутів, 36 конструкторських та технологічних бюро. Кожна п'ята наукова установа і кожний сьомий учений України працювали в цей час у Харкові.

З Харківським університетом пов'язане ім'я видатного вченого-астронома, Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки СРСР, академіка М. П. Барабашова. Серед багатьох його праць та відкриттів — перший "Атлас зворотного боку Місяця" (1960), в якому він виступив як редактор і один з авторів. Цей епізод знайшов своє відображення у мемуарах Л. І. Брежнєва "Космічний Жовтень". Конструкторське бюро академіка С. П. Корольова отримало сотню пляшок шампанського: "Виявилося, що якийсь винороб у Парижі посперечався зі своїми приятелями, що люди ніколи не зможуть побачити "потилицю" Місяця, Пройшло всього кілька місяців, і наша станція успішно завершила обліт Місяця, сфотографувала ту ж таки "потилицю". Незабаром вийшов і перший "Атлас зворотного боку Місяця". Француз дотримав свого слова й надіслав на адресу Академії наук СРСР 100 пляшок шампанського". Ім'я М. П. Барабашова присвоєно кратеру на Марсі, а Президія АН України заснувала премію його імені. Усього співробітники обсерваторії ХНУ присвоїли імена більш як 20 космічним об'єктам.

З 1960 р. директором Фізико-технічного інституту низьких температур АН України став видатний радянський фізик академік АН УРСР Б. І. Вєркін.

Завдяки його працям та роботі його колег у СРСР були отримані високочисті зразки металів, розроблені оригінальні прилади кріогенної електроніки. Б. І. Вєркін — один із засновників низькотемпературного та вакуумного матеріалознавства. Ім'я лауреата Державної премії СРСР та Державної премії УРСР Б. І. Вєркіна присвоєно (у 1990 р.) Фізико-технічному інституту низьких температур НАН України.

З 1947 р. з Харківським університетом, а з 1960 р. і з Фізико-технічним інститутом низьких температур пов'язане ім'я видатного математика, академіка НАН України та академіка АН СРСР, лауреата Ленінської премії, Державної премії СРСР та Державної премії УРСР, Міжнародної премії ім. М. І. Лобачевського, премії ім. М. М. Крилова — О. В. Погорєлова. Йому належать фундаментальні праці в галузі геометрії. У 1971 р. він розв'язав багатовимірну проблему Мінковського, а в 1974 — четверту проблему Гільберта. З 1978 р. був головою Харківського наукового центру АН України.

Loading...

 
 

Цікаве