WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті - Курсова робота

Уже в 20-і роки у ВНЗ активно діяли студентські наукові гуртки. Так, серед найбільш активних наукових гуртків ХТІ був гурток гідравліки та авіації. У ньому не лише вивчалися теоретичні проблеми, читалися доповіді, але й виконувалися проекти літальних апаратів. Силами гуртківців були спроектовані для представлення на конкурс, оголошений Товариством авіації та повітроплавання України та Криму, три планери — всі три проекти були відзначені преміями. За тими самими проектами Харківська авіабаза побудувала два планери, які у вересні 1924 р. брали участь у змаганнях. Для заводу ВЕК гурток розробив проект невеликого аероплана.

На хвилі українського національного піднесення у містах і селах створювалися осередки дослідників історико-культурних скарбів рідного краю та його природних багатств. Перший такий осередок було створено взимку 1923 р. в Харкові за ініціативою професора ХІНО К. Д. Зеленіна. На його установчих зборах була прийнята ухвала про об'єднання всіх українських краєзнавців. Це був початок створення організації центру краєзнавства в Україні. Після певної підготовки в Харкові у травні 1925 р. в приміщенні ветеринарного інституту відбулася перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, було створено Український комітет краєзнавства. У 1927 р. співробітники УКК налагодили випуск науково-методичного журналу "Краєзнавство". Краєзнавчий рух об'єднав як науковців, так і широкі кола громадськості.

Оскільки вчені прагнули до самостійної профспілкової організації, був знайдений компромісний варіант — секція наукових працівників у профспілці працівників освіти. Однією з перших така секція була створена в Харкові. У вересні 1921 р. секція наукових працівників була організована в Одесі, а в жовтні 1922 р. — у Києві.

Значних успіхів у цій справі досягла й Харківська СНП. Завдяки її зусиллям стипендія аспірантів у деяких інститутах міста досягла 180 крб. на місяць (рівень професорської зарплати в середині 20-х років). Практично в 20-і роки секції були єдиними організаціями, що постійно відстоювали матеріально-правові й професійні інтереси наукової та вузівської інтелігенції. Значний вклад вони вносили і в розв'язання житлової проблеми, вельми гострої для науково-викладацької інтелігенції того періоду. Незважаючи на ряд відповідних розпоряджень Раднаркому України, житлові права вчених, особливо старої професури, обмежувалися. СНП всіляко протестували проти таких дій. Їх представники брали участь у судових розглядах житлових конфліктів.

На межі 20 —30-х років у діяльності секцій наукових працівників сталися суттєві зміни. Значно більше уваги почали приділяти виробничим питанням, захист же професійних інтересів оголошувався тред-юніонізмом. У 1934 р. відбулася чергова реорганізація профспілок. СНП були ліквідовані. З цього часу почала існувати єдина профспілка працівників освіти, вищої школи і наукових установ. Її діяльність будувалася на принципах адміністративно-бюрократичної системи.

Різноманітні форми громадської ініціативи наукової вузівської та науково-технічної інтелігенції наприкінці 20 — на початку 30-х років увійшли в суперечку з тенденцією до одержавлення усіх сфер життя, у тому числі й науки. Масові репресії 30-х років не оминули й вчених. Зловісну роль у долі української інтелігенції відіграв судовий процес, що відбувся навесні 1930 р. в Харкові над членами "Спілки визволення України" (СВУ), у справі якої проходили 45 осіб на чолі з видатним українським вченим-літературознавцем, віце-президентом ВУАН академіком С. О. Єфремовим. Майже одночасно з процесом СВУ в Житомирі відбувся суд над "шкідниками сільського господарства" — викладачами ВНЗ Харкова, співробітниками різних сільськогосподарських установ. Внаслідок цього Харківська секція наукових працівників залишилася без 12 чоловік, у тому числі таких відомих фахівців, як М. 3. Рєзников, К. Г. Маньківський, К. С. Кононенко, А. Ф. Дідусенкота ін. Гучною стала "справа УФТІ", коли були звинувачені у шпигунстві всесвітньо відомі фізики.

Про масштаби кампанії пошуку "ворогів народу" серед наукових співробітників, зокрема, свідчить такий факт: двадцять п'ять працівників Харківської науково-дослідної кафедри (інституту) історії української культури були репресовані. Приводи для арештів були різноманітні — належність у минулому до різних політичних партій, пропаганда українофільських поглядів у своїй творчості тощо. Лише протягом 1933 р. в науково-дослідних установах Наркомосвіти УСРР та університетах було репресовано 270 учених і викладачів, у педінститутах — 210. Повною мірою це торкнулося і харківських учених та викладачів ВНЗ. Лише декілька прикладів мовою документів 1933 р.: "...у педагогічному інституті, особливо на шкільно-педагогічному відділі, мав місце цілий ряд контрреволюційних, націоналістично-петлюрівських, антисемітських та правоопортуністичних вилазок та вихваток як від позапартійних (Малюга, Савенко), так і від комсомольців (Зубарев, Наливайко, Шевченко, Гончарова, Терещенко, Головаш, Андрущенко) та навіть членів партії (Лось), що виявлялося у формі систематичного розповсюдження анекдотів чи відверто прямих — часто хуліганських — вчинках". Доповідна записка про ідеологічний стан навчального процесу та партійно-масову роботу в медичному інституті також дає приклад "антирадянської діяльності": "Серед викладачів є елементи, які в процесі викладання проводили антирадянську пропаганду. Так, на робітфаку викладач російської мови Краков, ведучи весь свій курс з явних буржуазно-ідеалістичних позицій, до того ж, практикувався на диктантах, підібраних з речень такого типу: "Мягко стелет, да жестко спать", "Только и одежки, что одни рогожки", "Вставай, голодный и бездомный, вставай, измученный народ", "Против вражьего напора ощетиним мы штыки", "Слезы льются из глаз" і т. ін. "Голодаю, система, закон, разбираю" — це слова, що їх саме в такому порядку подавав Краков для вивчення наголосів". Стан речей в інституті характеризувався словами "атмосфера аполітичного діляцтва". Як доповідав на районній конференції в січні 1934 р. ректор Харківського державного університету Я. С. Блудов, "зусиллями партійної організації і ректорату" були звільнені з роботи "ворожі елементи, націоналісти та ін.", з числа студентів 50 чоловік і викладачів 20 чоловік. І такі "приклади" можна продовжити наводити. У подальшому репресії лише набирали обертів.

Ідеологізація науки призвела до суттєвої зміни стилю і змісту наукової аргументації та полеміки, вона мала наслідком звуження міжнародних контактів. Звичайно, остання обставина обумовлювалася й зростанням міжнародної напруги, засекречуванням досягнень науки, які мали військове значення. Так чи інакше — адміністративний та ідеологічний тиск суттєво обмежили наукову творчість, створили умови для зловживань владою, прийняття невиправданих рішень, усунення від науки талановитих учених.

Підбиваючи підсумки розвитку науки в Харкові у 20 — 30-і роки, необхідно ще раз підкреслити, що він характеризується значною суперечливістю: руйнація сталих традицій і боротьба з неписьменністю, реорганізація університету, створення мережі науково-дослідних інститутів і репресії видатних науковців. Як одним словом оцінити ці, іноді абсолютно протилежні явища? Але одне безсумнівно — попри всі складнощі життя, долаючи неабиякі перешкоди, наприкінці 30-х років Харків значно посилив свій освітній та науковий потенціал.

Відродження науки у 1940-1950 рр

До війни в Харкові працювало 59 науково-дослідних інститутів (НДІ). Під час окупації більшість приміщень, де вони розташовувалися, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини. Тому перші роки після визволення головним завданням було відновлення роботи науково-дослідних закладів, відбудова їхньої матеріально-технічної бази, укомплектування висококваліфікованими науковими кадрами. Завдяки самовідданій праці харків'ян у 1946 р. працювало вже 49 НДІ, а через рік були відроджені 58 наукових установ. До кінця 40-х років внаслідок реорганізацій кількість їх зросла до 74, але в середині 50-х знов зменшилася до 57.

Важливо зазначити, що в науково-дослідних і проектних інститутах міста закладався ґрунт під відбудову, оновлення і подальший розвиток матеріально-технічної бази не лише міста, а й усієї країни. У 1944 р. у Харкові був створений Діпроцемент, за проектами якого із руїн і попелу піднімалися всі цементні та керамічні заводи союзного значення. А в 1951 р. він перетворився на самостійний інститут союзного підпорядкування — Південдіпроцемент. Вагомий внесок у відбудову вугільної промисловості Донбасу внесли найстаріший у країні інститут із проектування шахт і збагачувальних фабрик Південдіпрошахт і створений у 1947 р. Всесоюзний НДІ організації та механізації шахтного будівництва. Важливим науковим центром галузі став УкрНДІгаз, який здійснював наукові дослідження та проектно-конструкторські роботи в галузі геології газових родовищ, технології свердловин, очищення і транспортування газу, економічних дослідів. Значна частина газових і газоконденсатних родовищ України і сьогодні експлуатується за проектами і технологічними схемами інституту.

Loading...

 
 

Цікаве