WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Поселення, життя, забудова - Курсова робота

Поселення, життя, забудова - Курсова робота

Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою (комина, шиї, цівки), який розташовувався над припічком, представлена трьома типами, лівобережним, правобережним та лемківським. Стінки комина печі лівобережного типу були поставлені на припічок урівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди — у вигляді вільно нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім своєрідної орієнтації отвору на причілкову стіну, мала комин у формі Г-подібної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена з'єднувалась із стіною сіней, де був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі (опічки) найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті — з природного каменю, пізніше — з цегли.

Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон: у чільній стіні — двоє навпроти печі (перепічці) та третє навпроти столу (застільне, покутне). Робили й маленьке віконце у причілковій стіні (запічне). В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігалися так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіш, які закривалися дерев'яними засувками — волоками.

8. СТІНИ ХАТИ.

зводилися з різних будівельних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та економічних можливостей забудовників.

Давні традиції на Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Через хижацьке знищення лісу, високі ціни на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител у кінці XIX — на початку XX ст. змінюється на користь останніх, а зрубне житло стає привілеєм заможних господарств, перетворюючись на своєрідний символ добробуту.

У північній полосі Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а у південній — плетінням (мінімально вживали дерево, максимально — лозу, очерет, солому з глиносоломою). На Правобережжі відстань між стовпами каркасу (слупами, шулами) заповнювали дерев'яними горбилями (риглями, дилями, диликами), які горизонтально закладали в пази (бурти, чари, кані) цих стовпів. У лівобережному варіанті переважав вертикальний спосіб заповнення каркасу (сторчівка, торчівка, всторч). Проміжки між стовпами каркасу закладали більш топким деревом — торчами, які заводилися зверху у поздовжню обводку, а знизу або закопувалися в землю, або вставлялися у нижню балку — підвалини. Торчові стіни з обох боків обмазували глиною та білили. Для кращого прилягання обмазки її накладали на забиті у стіни дерев'яні кілки (клинці, тиблі). У XX ст. замість тиблів почали набивати металевими цвяхами дерев'яні планки або дранку (решетівку).

Стіни з плетеним заповненням каркасу (турлучні) мали поширення у зоні Лісостепу та Степу. Вони мали досить легкий каркас із густо поставлених стовпчиків, які скріплювалися кількома рядами горизонтальних жердок (веричок, глиць). Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви: мазка, мазанка, хворостянка, кильована, на підпльоті та ін.

Поряд із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині України побутувала безкаркасна техніка зведення стін із глиносолом'яних вальків та блоків-цеглин (саману, колибу, лампачу, паців), а в ряді районів — із природного каменю — ракушняку, солонцю тощо.

9. ГОСПОДАРСЬКІ БУДІВЛІ ДВОРУ.

Найбільш характерними господарськими будівлями на Україні були: хлів — для великої рогатої худоби; стайня — для коней; саж, куча, кармник — для свиней; курник — для домашньої птиці; кадуб, вулик, довбня — для бджіл. Зерно в снопах зберігали в клуні, стодолі, половнику; хліб та продукти домашнього вжитку, збіжжя — у коморі; сіно й солому — в оборозі, сіннику, одрині; кукурудзу в печатках — у коші, кошниці. Для зберігання сільськогосподарського реманенту слугували возовня, піднакат, сарай, шопа, повітка.

Більшість господарських будов зводили з найменш цінних матеріалів. Винятком були дві споруди — комора та клуня, оскільки в них зберігали найкоштовніші запаси землеробської сім'ї.

10. ГОСПОДАРСЬКІ СПОРУДИ СЕЛА.

обслуговували цілий ряд життєво необхідних для селянства процесів по переробці та зберіганню продуктів, а також забезпечували виготовлення та ремонт знарядь праці, засобів пересування та ін.

Для переробки зерна на борошно традиційними для України були два типи мукомельних споруд. Це млини, які використовували енергію води, та вітряки, що використовували енергію вітру. Млини — більш давній тип таких споруд, згадки про нього маємо ще у XIII ст. Щодо вітряків, то найінтенсивніший розвиток їх будівництва на Україні припадає на XVIII—XIX ст. Та й донедавна вони становили невід'ємну частку сільського краєвиду.

Ранні типи нерухомих вітряків — рублених восьмигранних вертикальних башт на могутніх підвалинах — зберігалися на Поліссі майже до середини XX ст. Іншого типу вітряки — у вигляді восьмигранної з похилими стінами зрізаної піраміди, значно вищі за поліські, були поширені на Чернігівщині та Волині. У лісостеповій та степовій смузі побутували рухомі вітряки, які мали чотирикутну або квадратну в плані форму, з вертикальними стінами, зведеними у зрубній чи каркасній техніці. Нерухомим лишався тільки фундамент, заглиблений в землю. Дво- або трисхилі дахи цих вітряків укривали соломою, деревом, іноді залізом. Архітектура вітряків була надзвичайно різноманітною — одно- та двоповерхові, з ґанками, галереями та іншими деталями. Вхід до вітряків усіх типів був просто знадвору, а віконця досить слабко освітлювали внутрішній простір.

Для переробки зерна на крупу окремі села мали спеціальні споруди — крупорушка. Як тяглову силу тут використовували коней або волів, котрі приводили в дію певну механічну систему. Для переробки сім'я соняшника на олію застосовували різного роду преси — олійниці. Своєрідними типами технічних споруд були сільські сукновальні та валила. Як і крупорушки та олійниці, за матеріалом та технікою вони відповідали місцевим будівельним традиціям.

Особлива роль серед господарських споруд села належала кузні. Майже до середини нашого століття ця невелика, маловиразна, але дуже важлива споруда була обов'язковою в кожному селі. Серед господарських споруд села слід відзначити й цілу низку споруд для ночівлі худоби при відгінному скотарстві на Поліссі та в Карпатах: стайні, стаєнки, кошари та ін.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л., 1983.

2. Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. К.: "Либідь", 1994.

Loading...

 
 

Цікаве