WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Поселення, життя, забудова - Курсова робота

Поселення, життя, забудова - Курсова робота

Міністерство аграрної політики України

Слов'янський державний аграрний технікум

Реферат

Тема

ПОСЕЛЕННЯ, ЖИТЛО, ЗАБУДОВА

2009 р.

План

1. Типи поселень.

2. Типи народного житла.

3. Двір.

4. Забудова двору.

5. Двір і вулиця.

6. Хата.

7. Інтер'єр хати.

8. Стіни хати.

9. Господарські будівлі двору.

10. Господарські споруди села.

1. ТИПИ ПОСЕЛЕНЬ.

Поселення землеробської людності України, які складалися з будівель, пристосованих для життя, різноманітних підсобних занять, утримання свійських тварин та зберігання продуктів, сягають глибини віків. Переважна більшість найдавніших поселень розташовувалася по високих берегах заплавних річок на захищених від вітру місцях, найзручніших для проживання та ведення господарства. Різноманіття форм таких поселень зумовлювалося специфікою освоєння степових, лісостепових та лісових територій, а також тим, що вибір ділянки для садиби був майже довільним.

Залежно від переважання тих чи інших традиційних планувальних типів сільських поселень наприкінці XIX — на початку XX ст. на Україні виділялося чотири зони — північна, центральна, південна та карпатська гірська. Північна зона в основному охоплювала масиви Українського Полісся. Тут переважав вуличний тип поселень, які виникли на місці давніх східнослов'янських дворищ. Водночас у східній (Чернігово-Сіверській) частині Полісся поряд з вуличними існували безсистемні та безсистемно–вуличні поселення. На території центральної лісостепової зони, де селяни майже до XVIII ст. могли вільно займати під забудову землі, значного поширення також набули безсистемні поселення, і тільки пізніше з'явилися вуличні. З послабленням народної колонізації уXIX ст. виникають рядові, радіальні, шнурові, а також квартальні поселення, створені на основі проектів.

У південній степовій зоні, що охоплює землі колишньої Запорізької Січі та частково Слобожанщини, більшість поселень виникла в результаті державної та поміщицької колонізації другої половини XVII — першої половини XIX ст. Тут забудова велася переважно за вказівкою властей і мала, як правило, квартальну та гніздову форму. Існували й окремі поселення вуличного типу, наприклад, військові, відомі і в інших зонах України.

В усіх зонах побутували радіальні поселення, що виникли на основі давніх торгово-ремісничих центрів. Крім того, у долинах невеликих річок і в балках формувались рядові поселення, котрі являли собою однобічно забудовані вулиці.

У гірських районах Карпат поселення були переважно безсистемними і розміщувалися на зручних земельних ділянках на значній відстані одне від одного.

Малодвірні поселення, виселки та хутори XIX — початку XX ст. були різними за походженням. У північній частині Полісся та Волині вони змінили старі назви дворів та дворищ, на хутори лише у XVIII ст., тоді як на центральному Правобережжі вони називалися кут, кутор, хутор ще з XI—XVI ст. Малодвірні поселення Лівобережжя та Слобожанщини XVIII ст. виникали на місці як окремих сільських займищ, (хуторів, пасік), так і виробничих осередків землевласників або заможної козацької верхівки. Основою малодвірних поселень південноукраїнською Степу подекуди були тимчасові поселення запорізького козацтва — зимівники.

2. ТИПИ НАРОДНОГО ЖИТЛА.

В основі типології традиційного сільського житлового комплексу також лежить поділ території України на зони, проте він більш розгалужений і детальніший. Отож, виділяються п'ять зональних типів, які в свою чергу діляться на підтипи. Північноукраїнський (поліський) тип мав західний (Волинське Полісся), центральний (Київське-Житомирське Полісся) та східний (Чернігово-Сіверське Полісся) підтипи. Центральноукраїнський правобережний лісостеповий тин включав львівський (галицький), західноподільський, східноподільський та південнокиївський підтипи. Центральноукраїнський лівобережний лісостеповий тип складався з нівнічнополтавського, південнополтавського та слобожанського підтипів. Західно-український (карпатський) тип поділявся на шість підтипів: гуцульський, бойківський, лемківський, покутський, буковинський та долинно-закарпатський. І нарешті, південноукраїнський степовий тип був представлений дністровсько-дунайським, нижньодніпровським та приазовським підтипами. Загальне уявлення про зональні відмінності народною житла можна скласти з наведених ілюстрацій.

3. ДВІР.

У сприятливих природно-географічних умовах України на всій її території сформувався так званий відкритий тип Д. Це означає, що земельна ділянка, прилегла до хати (хижі) та господарських споруд, завжди лишалася просто неба — на відміну від побутуючого в інших східнослов'янських народів закритого типу, коли під спільним дахом із житлом знаходилася певна площа Д.

За типом взаємозв'язку житлового будинку з господарськими спорудами український відкритий Д у XIX — на початку XX ст. характеризувався переважно незалежним розміщенням житла. У деяких районах (Полісся, Карпати, частково Лісостеп та Степ) побутували різні варіанти поєднання житла з господарськими спорудами — від часткового до суцільного.

4. ЗАБУДОВА ДВОРУ.

За формою взаєморозташування житла і господарських споруд український двір мав шість типів забудови. При вільній забудові господарські будівлі й хата розташовувалися без певної системи, підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам її хазяїна. Однорядна забудова передбачала розміщення господарських споруд на одній лінії з хатою. При цьому елементи забудови могли бути зовсім не зв'язаними між собою, зв'язаними частково або об'єднаними спільним дахом (довга хата, погон, лінійна, шнурова забудова). При дворядній забудові господарські будівлі та хата утворювали два паралельних ряди і також могли бути зовсім не зв'язані, зв'язані частково або суцільно (дворяд). При Г-подібній та П-подібній забудові її елементи в плані утворювали відповідну літеру, а при периметральній розташовувалися по периметру садиби. Ці типи також мали три форми взаємозв'язку — відсутній, частковий та суцільний.

Двори із суцільним замкненим взаємозв'язком усіх будівель та периметральним їх розташуванням на садибі в різних районах України мали різні назви: окружний двір, круглий двір, підварок — на Поліссі; заєзд, замкнений — на Поділлі; хата у брамах, гражда — на Гуцульщині; хутір, зимівник, козацький двір — наПівдні.

5. ДВІР І ВУЛИЦЯ.

Щодо розміщення хати відносно вулиці український двір був представлений трьома варіантами: віддаленим, наближеним та безпосереднім.

В умовах народної колонізації земель виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів, постановкою її в глибині двору. Такий тип на Поділлі називався двір з проїздом, на Полтавщині — глибокий двір. При наближеному розташуванні хати перед нею був невеликий земельний простір, на якому, як правило, висаджували дерева, кущі, квіти. Цей тип набув значною поширення на початку XX ст. майже по всій Україні, особливо в умовах нової садибної забудови вуличних поселень Лісостепу та Степу. Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування саме на межі садиби, яка прилягає до вулиці, є типом, який зустрічався дуже рідко — переважно в забудові садиб, котрі межували з ринковими майданами або жвавими торговельними шляхами. Під впливом білоруських та російських традицій цей тин наприкінці XIX — на початку XX ст. мав деяке поширення в порубіжних районах Полісся та Слобожанщини.

Loading...

 
 

Цікаве