WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Троєщина – мій район (Деснянський район Києва) - Реферат

Троєщина – мій район (Деснянський район Києва) - Реферат

У 20-Ті роки посиленими темпами розвивалася на селі мережа кооперації різного профілю. Найбільш розвиненою була споживча

кооперація, членами якої в селах Вигурівщина -Троєщина у 1927 р.

були до 500 жителів. Вона мала товарообіг до 9—10 тис. крб. на місяць , постачала селянам продовольчі, господарчі та інші товари.

Споживча кооперація в селі Вигурівщина існувала з 1917 р., в 1929 р. вона налічувала 391 члена, охоплювала 67% усіх дворів. Проте економічного росту не спостерігалося, оскільки він гальмувався невисоким рівнем техніки, недостатньою загальною культурою населення, гострою нестачею кваліфікованих кадрів робітників та службовців. Тогочасне керівництво радянської держави поступово перетворило надзвичайні заходи в систему, а насильство — в

головний метод своєї політики. Наприклад, уповноважений по Київському району під час хлібозаготовчої кризи 1927—1928 рр. одержав завдання "викачати з чотирьох сіл 400 пудів хліба та розповсюдити позику", що и було зроблено. Вимагаючи збільшення платні членам кооперації за роботу по заготівлі лози (1929 р.), голова Вигурівщанської сільради скаржився: "...вони приїжджають до нас "допомагати", а ми що? Повинні селянство на гілляці вішати чи що?" Результатом було звинувачення голови в "демагогії" та вимога "вирівняти класову лінію". (2)

30-ті роки принесли жителям Вигурівщини та Троєщини, як і багатьох інших сіл України, найтяжчі випробування. У часи сталінської колективізації населення обох сіл складалося, переважно, з середняків та бідняків (1931 р.— 902 двори, 4574 жителі, в 1932-му — 965 дворів, 4626 жителів), які займалися скотарством, частково городництвом, продукти йшли на продаж у Київ. На початку 30-х років Вигурівщина та Троєщина за сільськогосподарською спеціалізацією входили до Бортницько-Пухівського молочно-ягідного району Київської приміської смуги. Результати першого року суцільної колективізації вкинули селян у шоковий стан: знову ввели продрозкладку, хоч слова цього не вживали, зник ринок, гроші втрачали свою купівельну здатність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки — злиденними.

Виходячи з рішень листопадового пленуму ЦК ВКП(б) 1929 р., керівництво УРСР зобов'язалося провести колективізацію "за рік-півтора" — до літа 1931 р. Президія Київської міськради висунула гасло: колективізувати приміську смугу до весни 1931 р. на 60 % (фактично було колективізовано 66 %) , а до кінця року — на 100 %2.

У 1931 р. в Троєщинському колгоспі вже було 22 господарства, але вимагалося колективізувати ще 50 господарств. Господарювати індивідуально ставало дедалі важче, одноосібників обкладали "твердими завданнями" та високими податками. До цього слід додати м'ясозаготівлю, страховку, позику "5 за 4", стягнення самооподаткування, одноразові збори тощо. Становище погіршилось ще й тим, що в 1931 р. в Троєщині та Вигурівщині через повінь повністю загинула озимина на площі 181 га.

Нещадна продрозкладка призвела до кризових явищ, найістотнішим

виявом яких була цілковита незацікавленість селян у розвитку колективного господарства, їхнє пряме небажання працювати. Із

записки інструктора Київської міськради (травень 1931 р.): "с. Троєщина. Нема достатнього активу, який би допомагав у роботі ...Колгосп і голова працюють надто кволо, коней усуспільнено 9 замість 60. Нема насіння, особливо картоплі в с. Вигурівщина. Колгосп насінням не забезпечений, недостача насіння на 86 га, особливо загрозливий стан з картоплею... Одні балачки, а практичною роботою по усуспільненню насіння колгосп мало займався... , в селі ворожа

агітація проти колгоспу, багато індивідуальних господарств відмовляються від засіву земель". (3)

Неготовність основної маси селян до колективної праці призводила до того, що колгоспники не почували себе господарями у власному колгоспі. Знаючи, що колгоспи утворені шляхом об'єднання їхніх власних засобів виробництва, колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві. Такі дії кваліфікувалися як крадіжки. У 1932 р. крадіжками займалися від 85 до 90 % колгоспників. У Троєщині, наприклад, в 1933 р. сільрада розглянула 31 справу, з них 22 про крадіжки.

Радянське керівництво на чолі із Сталіним не з'ясовували причин таких явищ, а навпаки, посилили репресії. У 1931 р. пройшла найширша хвиля розкуркулювання, у 1932-му під репресії потрапили и середняки. У цьому ж році в Троєщині, наприклад, в одної середнячки, незважаючи на те, що вона виконала всі податки на 100 %, вимагали 1 ц вівса по "твердому завданню". Іншого середняка "за невиконання твердого завдання по страхфонду та за злісне ставлення до політичної кампанії, як вивозка лісу та інше" оштрафовано на 500 крб., описано майно, хату, а "за невиконання постанови колгоспу та підривну "роботу" виключено з колгоспу. На третього накладено штраф 500 крб. (вартість незданого насіння), описано майно, хату (оцінена в 50 крб.), клуню за те, що не зміг здати 1 ц вівса та 200 кг городніх і зернових культур.

Початок другої п'ятирічки був дуже тяжким для сільського господарства. Збір зернових у 1933 та 1934 рр. був найнижчим з 1921 р. через максимальне усуспільнення худоби та голод 1933 р. тваринництво було підірване. У звіті Троєщинської сільради (початок 1935 р.) читаємо: "...в цілому по селу рогатої худоби багато зменшено, особливо молодняк... погані справи з розвитком овець та птахів". ( 4 )

На цей час у Троєщині — 408 господарств (2 — робітники, 212 — колгоспників, 194 — одноосібники), існував колгосп 1м. 13-річчя Жовтня (в 1934 р.— 654 га), споживче товариство, об'єднана артіль лозоплетіння та ланка Погребського рибоколгоспу.

Відновлення сільськогосподарського виробництва в обох селах почалося в 1935 р. Значно збільшилась врожайність.

Внаслідок деяких тимчасових послаблень з боку влади дещо

поліпшилась оплата пращ. У 1932 р. в Троєщині, наприклад, на один трудодень давали 0,5 кг картоплі, в 1935-му — 6 кг. В 1934— 1935 рр. спостерігалися деякі успіхи у вирішенні культурно-побутових проблем внаслідок збільшення бюджету сільради (1932 р.— 33986 крб., 1934 р.— 52679 крб.): впорядковано всі вулиці, криниці та шляхи, відремонтовано школу, встатковано лазню, придбано стаціонарну кіноустановку тощо. Крім того, побудовано Будинок колективіста ім.

Горького, який з травня 1934 р. організував перевезення через Дніпро

до Києва жителів з продуктами для продажу, а також робітників на міські підприємства.

Не обійшов цей край і повний протиріч час соціалістичного змагання. Так, у змаганні з Вигурівською та Погребською сільрадами на краще проведення засівкампанії, хлібоздачі та виконання фінплану Троєщинська сільрада вийшла переможницею. 18 колгоспників та 14 робітників одержали звання "ударниць", 50 колгоспників було премійовано. Роботу сільради ВУЦВК, облвиконком та міськрада визнали за добру. В 1933— 1934 рр. сільраду премійовано 9 разів та двічі занесено на Всесоюзну Червону дошку, в 1934 р.— нагороджено грошовою премією.

Отже, з 1930—1937 рр. ми бачимо обидва села у складі Київської приміської смуги. У цей час (1932 р.) села Вигурівщина та Троєщина утворювали дві сільради з населенням 4626 душ і площею 45,7 кв. км. У 1937 р. утворено Броварський район Київської області, до якого з 1937 до 1988 рр. входили обидва села.

У травні 1958 р., за рішенням Київського облвиконкому, Вигурівщина и Троєщина об'єднані в один населений пункт під назвою Троєщина.

Під час Великої Вітчизняної війни 19 — 20 вересня 1941 р. села були окуповані німецько-фашистськими загарбниками. За час окупації багато жителів загинуло. 487 були вивезені до Німеччини. Поблизу с. Вигурівщини діяв партизанський загін під проводом Г. I. Кузьменка та О. М. Світличного. 28 вересня 1943 р. села були визволені радянською армією. За подвиги у боях з ворогом 30 жител (в удостоєні урядових нагород. І вже в 1945 році на фронтах Другої світової війни загинуло 400 жителів Вигурівщини і Троєщини.

Loading...

 
 

Цікаве