WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Троєщина – мій район (Деснянський район Києва) - Реферат

Троєщина – мій район (Деснянський район Києва) - Реферат

Реферат на тему:

Троєщина – мій район (Деснянський район Києва)

Короткий історичний нарис.

Землі , на яких розташувався Деснянський район міста Києва , мають давню історію.

За часів середньовіччя Київ був містом-фортецею, тому в системі оборонних споруд неабияку роль відігравали укріплені навколишні містечка. На півночі маячів Вишгород, на заході — Белгород, на півдні — Трипілля, на сході — Вигурівщина, що лежала на північ від Воскресенської Слобідки, біля річки Чорторий (Десьонка).

Село Вигурівщина має дуже давнє походження і колись називалось Милославичі. Перша згадка про село " Мирославскоє" була дана в Іпатієвському літописі під 1151 роком .Через 4 роки (1155) між Вигурівщиною та Троєщиною було почато будівництво князем Юрієм Долгоруким заміської резиденції "Рай" , але в 1158 резиденція була розграбована.

В 1396 році село згадується в поїздці литовського князя : "За Дніпро у лови ...", де він тяжко захворів після отруєння на бенкеті. Милославичі згадуються також у 1503 році у грамоті великого князя Олександра київському воєводі , в опису Київського замку 1545 і 1552 років як "Село Замкове , на Днепре... Милославцы ".

В 1607 році Село Милославичі переходить у користування Станіслава Вигури , управителя Київським замком. Через два роки після придбання знищеного села Милославичі Вигура розпочинає будівництво маєтку . В 1623 Станіслав Вигура передає маєток в користування своєму племіннику . В цей час село Милославичі перейменовується на Вигурівщину за ім'ям власника . Звичайно це не єдина версія виникнення цієї назви, різні документи та факти все більш заплутують дослідників , але версія на користь Яна Вигури найімовірніша. У 1654 році Вигурівщина передається у власність Золотоверхому монастирю, що було юридично закріплено універсалом Богдана Хмельницького 1724 року. Зараз від топоніму "вигурівщина "залишилася лише назва залізничної зупинки .

За сучасним генеральним планом Києва на території Північного Лівобережжя , куди входили обидва села Вигурівщина і Троєщина , передбачалось збудувати єдиний масив. Замовник цього проекту очевидно задля економії , дав коротке найменування всьому району - "Троєщина".

Щодо Троєщини, то її історія нараховує кілька тисячоліть . Поблизу села виявлено поселення доби неоліту, трипільської культури, епохи бронзи.

В XVI столітті., коли села Троєщина ще не існувало, місцевість ця мала назву "Чурилівщина", "грунт Троїцький", бо належала

Троїцькому Больничному монастиреві Києво-Печерської Лаври. Звідси и назва села, яке на початку XIX ст. навіть мало назву "Троїцьке". Воно, найвірогідніше, виникло в XVII ст., в цей час з'являється і назва "Троєщина". Як доказ можна навести уривок з грамоти царя Федора Олексійовича 1680 р. Больницькому монастиреві, підтверджену грамотою Петра I 1720 р.: "... повелели в подтверждение прежним жаловальным грамматам Отца Нашего... владеть на сей стороне

Днепра в Киевском Уезде... Деревнею словущею Троетчина...". (1)

Землі ці постійно були предметом сутичок між Троїцьким монастирем та жителями Вигурівщини. Як засвідчують архівні джерела, ще на початку XVI ст. воєвода Немирович розбирав таку чвару. Через те, за наказом Б. Хмельницького в 1657 р. полковник Київський В. Дворецький провів "обмеження" Вигурівщини (тобто визначив межі села), в 1704 р., за наказом митрополита В. Ясинського, комісія знову вирішувала справу щодо цього, рішення її в 1712 р. стверджено гетьманом Скоропадським.

Адміністративно ця територія до 1471 р. входила до складу Київського князівства, потім до Київського воєводства Литовсько-Польської держави, після визвольної війни 1648—1657 рр.— до складу Київської, а з 1736 р.— Гоголівської сотень Київського полку, з 1782 року — до Київського намісництва.

3 1802 до 1902 рр. Вигурівщина та Троєщина входили до складу Броварської, а з 1903 по 1923 рр.— Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

Київська сотня відрізнялася від інших сотень Київського полку, як і всієї України, тим, що була володінням київських монастирів: 95,6 % усіх населених пунктів та 92,58 % усіх дворів в сотні належали монастирям. Отже села Вигурівщина і Троєщина не були винятком .Населення сіл Вигурівщини і Троєщини складалося переважно з кріпаків ("посполитих") та невеликої кількості ремісників: гончарів і ткачів. Малородючі, піщані грунти та відсутність орної землі, наявність заплавних луків, багато озер та водойм зумовили характер господарської діяльності. Землеробство мало другорядне значення (сіяли жито, овес, гречку). Основними заняттями були скотарство (жителі Вигурівщини, наприклад, мали у своєму володінні понад 600 голів великої та дрібної худоби, коней) та рибальство. Всі родючі грунти діставалися економічно сильним монастирям.

Монастирі примушували кріпаків працювати на панщині (у Київській сотні найбільш поширеною була панщина по чотири дні на тиждень — 84,9% дворів, була панщина и по 5—7 днів на тиждень — 9,1 % усіх дворів), сплачувати податок на поспи солдат, ловити для ченців рибу,

косити сіно, збирати мед, заготовляти дрова тощо.

Духовенству належали господарські двори, млини, гуральні,

сіножатки, пасіки тощо. За даними 1766 р., при церкві св. Георгія Побєдоносця у Вигурівщині була школа, де навчав д'як, який з родиною тут же проживав. У Троєщині господарський двір належав до власності Печерського монастиря.

Наприкінці XIX ст. в селищах відкриваються перші навчальні заклади: Вигурівське сільське однокласне (потім воно стало початковим) народне училище — у 1885 р. та Троєщинське сільське народне училище — у 1886 р. Кожне училище одержувало на щорічне

утримання від земства до 500 крб. На початку XX ст. в них навчалося більш як 100 дітей.

Соціально-побутові умови життя в краї були важкі. На весь Остерський повіт існувало 8 лікарських дільниць та 11 фельдшерських пунктів. Вигурівщина і Троєщина входили до Микільсько-Слобідської лікарської дільниці, яка обслуговувала цілу волость з 16-тисячним населенням. Витрати на дільницю на рік складали вкрай незначну суму — 7694 крб. На весь повіт нараховувалося лише 4 лікарні та кілька амбулаторій. Земство неспроможне було навіть забрукувати дорогу з Вигурівщини до Микільської Слобідки. Цією дорогою користувалося майже 65 тис. жителів трьох волостей, які згодні були безплатно перевозити каміння.

За радянських часів в адміністративному відношенні села Вигурівщина и Троєщина спочатку належали до Броварського (у 1923—1927 рр.), а потім у 1927—1930 рр.— до Київського районів Київського округу. У зв'язку з ліквідацією округів у 1930 р. сільради Броварського району увійшли до Київської приміської смуги і були підпорядковані Київській міськраді, а Броварський район перейменовано у Велико-Димерський.

20-Ті роки XX століття — це час становлення органів радянської влади, нових культосвітніх та громадських установ. У 1927 р., наприклад, у Вигурівщині діяли сільрада з 25 членів, початкова школа, гурток лікнепу (30 душ), хата-читальня (63 члени, 50 книжок) з музичним та драматичним гуртками, КНС (комітет незаможних селян), до якого входили 73 члени, населення обслуговувалося Микльсько-Слобідською лікарнею, а в 1930 р. в селі діяли також товариство "Геть неписьменність" (69 членів), гурток безвірників (19 членів), пожежна дружина (65 членів), осередок ЛКСМУ (8 членів), який приєднано до Троєщинського осередку тощо. Вже наступного року у Вигурівщині був колгосп, партосередок, кооперативне товариство, школа-п'ятирічка, акушерський пункт, артіль лозоплетіння, дитячі ясла, осередок Червоного хреста.

Loading...

 
 

Цікаве