WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

В 1937 році в селі були 3 польські школи. В Провалі діяла 7-класна школа, яка до 1925 року була українською. Дві однокласні школи були в Голому Кінці та на Гуральні. До цих шкіл ходили біля 300 українських дітей [27, с.22].

В 1939 році постала гостра потреба нового шкільного будинку в Чемеринцях. Адже класи розміщувалися в 4 точках села в звичайних селянських хатах. До школи ходили 350 учнів, а 5 вчителів не могли їх належно навчити, бо часто хворіли у невідповідних приміщеннях [8, с.14]. Громада ухвалила продати 25 моргів поля, з чого могла отримати біля 12000 зол, а решту необхідних коштів планувала позичити в держави. Робота піша та кінна при цьому не рахувалася, бо селяни мали її виконати безплатно. Загальна вартість будівництва складала біля 60000 зол. Бракувало відповідної ділянки для будівництва [8, с.4]. 1 червня 1939 року в селі відбулося засідання в справі будівництва школи. Прибули на нього староста з Перемишлян Францішек Мікровіч, шкільний інспектор Францішек Міттек, сільський війт Юзеф Тиснажевський, солтис з Дунаєва Пйотр Конський, Петро Гунц, Франц Маргось, Ян Вінярський, Юзеф Заремба, Ян Стриганецький, Андрій Очкусь, директор школи Роман Базилевич. Вони разом з кс.Казимиром Лозінським з Дунаєва вирішили розпочати будівництво 7-класної школи в Чемеринцях на площі напроти костьолу, якщо римо-католицька консисторія погодиться на заміну цієї площі за інші землі. Ця площа мала 62 ари і громада давала за неї костьолу морг поля на присілку Кучерівка над Золотою Липою та ще гектар поля шкільного городу. Кошти, пов'язані з оформленням обміну, мала платити громада [8, с.7]. Не знаю, чи був юридично оформлений цей обмін, бо насувалася ІІ Світова війна.

Щоб переконати владу в доцільності будівництва школи, з Чемеринців подали довідку, що восени 1939 року тут буде 376 учнів, а через рік – 390 учнів. Сюди також ходили деякі діти з Вишнівчика [8, с.10].

Церква в Чемеринцях

З прадавніх часів церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором духовного життя села. В умовах бездержавного існування української нації протягом багатьох століть вона згуртовувала людей до громадського та політичного життя. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті селян. Тому немислимо вивчати історію села без вивчення історії церковного життя у ньому. На жаль, найдавніших документів про місцеву церкву мабуть немає, бо скільки разів горіли наші церкви та села... Ті архівні документи, які збереглися, походять з досить пізніх часів.

В списку пограбованих 1696 року польським військом селян був зазначений місцевий священик. Отже в селі була окрема парафія.

16 січня 1763 року в селі відбулася генеральна візитація парафії та церкви св.Трійці. При цьому були описані всі церковні землі. Серед них були ділянки з назвами на Виходах, на Перевалі або Загумінок, на Красній горі, від Мотузової гори або Заверхи, в Когутівці, в Сверковатиці, за Розсохами, на Коноплиськах, на Волосінцю або за Білим ровом, за Дігтярнею [6, с.12-13]. Але в переписі церковних земель 1799 року дописано ще ряд земель, якими з давніх часів користувалися парохи і які чомусь не були записані в акті 1763 року. Це нива в Грушці (день оранки), над Голим кінцем (день оранки), у Великій долині (півтора дня оранки), на Кисельовому горбі (два дні оранки), біля хреста на Перелішині (день оранки), а також дві луки (на 5 косарів) і болото біля Дунаєва (на 10 косарів). Тобто 10 косарів могли скосити його за день. Думаю, що косовиця на болоті могла відбуватися хіба зимою, коли воно замерзало, а скошений шувар йшов на підстілку худобі. В Пленикові церкві Покрови належало поля на 32 дні оранки та лук на 25 косарів, не рахуючи зарослого лісом [13, с.14].

Не виключаю, що поле на Красній горі було одним з найдавніших церковних володінь. Тут могли відбуватися магічні обряди ще в дохристиянську епоху. Це також може стосуватися ниви "в Грушці" (не під грушкою, а саме в Грушці!). В монументальному дослідженні В.Гнатюка "Гуцульщина" зазначено, що в гуцулів у ХІХ ст був звичай робити так звані грушки біля покійника, тобто ігри молоді, щоб якось розвіяти сумний настрій рідні небіжчика. Описав ці грушки М.Коцюбинський в повісті "Тіні забутих предків". Не виключаю, що це відгомін дохристиянської тризни, яка відбувалася після спалення небіжчика. Тим більше, що поля з такими назвами зустрічаються в дуже багатьох селах Львівщини. Не думаю, що груша була більш поширеним деревом, ніж яблуня, черешня чи слива. Але поля з назвами інших фруктових дерев чомусь не зустрічаються. Якщо моя версія правильна, то історію села треба впевнено продовжити у дохристиянські часи.

Як випливає з реєстру шкод від війська 1696 року, місцевий парох своєю заможністю майже нічим не відрізнявся від селян, а може був ще й бідніший від деяких. Того року село Плеників було ще окремою парафією, бо вояки пограбували і їхнього священика [2, с.216-220].

В 1773 році в церкві були заведені нові метричні книги, які зберігалися тут до ІІ Світової війни. До травня 1782 року парохом був о.Андрій Дуткевич. Після нього керував парафією до березня 1783 року о.Йосип Гілічинський [27, с.22]. З іншого документу відомо, що 20 листопада 1782 року граф Станіслав Любомирський після смерті о.А.Дуткевича просив єпископа Петра Білянського призначити в село о.Г.Тиблевича та офіційно закріплював за церквою її давні землі, а парохові надавав певні свободи [6, с.10].

В 1799 році церква мала поля на 37 днів оранки та лук на 46 косарів (34,5 морга поля та 16 моргів лук). Селяни мали обов'язок відвезти до двору по фірі святочних дров, а двір за це мав для церкви дати церковне вино для причащання. На проскурне муку парохові інколи носило церковне братство. Дяк брав рокового по 1 зол та святкового по 3 гр два рази протягом року [6, с.2-3]. Дяк мешкав у священика. Від 1794 року протягом 4 років парохи також користувалися правом безплатно молоти своє зерно у панських млинах, але 1798 року це право було скасоване. Також двір припинив давати вино для причащання (водночас був знесений обов'язок селян давати по фірі дров) і кожен господар мав дати до церкви по 6 гр в рік для закупівлі вина [13, с.13].

У 1804 році дерев'яна будівля церкви була оцінена на 100 зр, дзвіниця на 4 стовпах – на 2 зр, хата пароха – 50 зр, хата-дяківка (збудована громадою з плоту і глини) – 4 зр. За проскурне та на церковне вино парох від ґрунтових господарів брав по 15 кр, а деякі селяни замість грошей відробляли йому. Разом ця данина становила біля 6 зр [6, с.2-6]. Сама хата пароха знаходилася під горою, а над нею був сад та пасовисько. Нижче хати за дорогою знаходилися господарські будівлі (гумно або стодоли зі збіжжям), город на 1,5 дня оранки одним плугом та загумінок на 3 дні оранки, що тягнувся аж до Дубняка [13, с.13].

До березня 1811 року парохом в селі був о.Григорій Тиблевич, який пробув тут 28 років. Після нього парохом став о.Теодор Теліховський, який пробув на парафії до вересня 1840 року [27, с.22]. У 1821 році о.Теліховський мав тут і в Пленикові 708 вірних [29, с.69]. Він також обслуговував Вишнівчик, де було тоді 486 вірних [29, с.71].

В ті часи парохи виконували різноманітні доручення влади, бо були єдиною інтелігенцією в селі. Багато цікавої інформації міститься в збереженому "Журналі реєстрації документів для церкви села Пісочна" (Миколаївського району), який вівся у 1800-24 роках. У ньому зазначено, що консисторія 4 травня 1810 року наказала віддати світській владі церковне срібло та золото [11, с.4]. Наступного року консисторія наказувала парохам всіляко боротися проти звичаю вступати в шлюби близьким родичам [11, с.6]. Влітку 1812 року парохи мали багато клопоту з щепленням дітей проти віспи. Це щеплення проводили лікарі, але батьки ховали дітей від них. Тому священики мусили попереджати батьків, що таким чином вони виступають потенційними вбивцями своїх дітей, яких після смерті від віспи священики навіть не зможуть поховати з дотриманням необхідного ритуалу. Священики мали наглядати над тим, щоб лікарі перевіряли щеплених на віспу на 4, 8 та 12 день після щеплення і лише після того видавали необхідні свідоцтва [11, с.8, 13].

Весною 1813 року консисторія зобов'язала парохів проводити роз'яснювальну роботу серед селян, які збирали гриби, щоб запобігти масовим отруєнням. Вони мали повідомити селян про перші ознаки отруєння грибами та про першу допомогу отруєним. Того року також губерніальним декретом священикам було заборонено давати шлюби молодятам, якщо вони не знатимуть основ релігії, а також щоб від кожної молодої пари при укладенні шлюбу брали по 50 кр у фонд щеплення віспи [11, с.10].

У 1813 році крайовий уряд також вимагав, щоб парохи вели роз'яснювальну роботу з батьками, щоб вони давали освіту своїм дочкам і посилали їх у крайові школи [11, с.11].

Зберігся інвентар парафії Чемеринці з Плениковом, складений 1815 року. Написаний німецькою мовою готичним рукописом, він важкий для прочитання. З нього випливає, що церква в Чемеринцях вартувала 300 зр і потребувала ремонту. Всередині мала 2 вівтарі: Богородиці (36 зр) та Івана Теолога (20 зр). Іконостас вартував 26 зр, дзвіниця 38 зр. Церква в Пленикові вартувала 50 зр, дзвіниця з 2 дзвонами – 27,5 зр. В Чемеринцях парох мав тоді 48 родин, від яких брав щорічно по 2 кр проскурного. В Пленикові було тільки 20 родин парафіян. Протягом трьох років (1812–1814) в Чемеринцях звінчалися 19 пар і померли 42 особи. За вінчання парох отримував 21 кр, за похорон брав по 30 кр. В Пленикові за 3 роки було 2 шлюби та 7 похоронів [13, с.1-7]. Також в інвентарі докладно списані всі церковні землі в Чемеринцях та Пленикові. В Чемеринцях церкві належало 28 ділянок поля (35 моргів) та 8 ділянок лук (16 моргів). В Пленикові церква мала 28 моргів поля та понад 8 моргів лук. Також частина земель поросла лісом. Разом парох з парафії отримував 203 зр доходу і мав 80 зр витрат. Тобто прибутку залишалося 123 зр [13, с.8-11].

Loading...

 
 

Цікаве