WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

...Школа в селі є вже літ сто,

Та письма не зна ніхто...

31 серпня 1861 року в селі постала тривіальна школа. В 1862 році громада давала вчителеві 120 зр в рік, 6 сягів дров для опалення та півморга городу в користування, але вчителя не було. Школа пустувала [68, с.33/1862]. На початку 1864 року місцевий вчитель Олекса Григорович пожертвував 30 кр на "Руський театр" [62, ч.27/1864]. Того року Григорович мав у школі 40 учнів [68, с.37/1864]. У 1867 році Григорович, маючи 10 років стажу, мав вчити тут 219 дітей, а ходили до школи тільки 70. До повторювального навчання були зобов'язані 29 дітей [65, с.71/1867].

В 1890 році в Галичині лише 13% дітей шкільного віку відвідували школу. Поза школою залишалося 390000 дітей [63, ч.11/1892, с.172].

31 серпня 1861 року в селі була заснована тривіальна школа. У 1867 році дяк Григорович отримував від громади та пароха 120 зр щорічної платні та 6 сягів дров для опалення школи. Громада також давала йому третину морга городу. В школі навчав 55 хлопців та 15 дівчат. На навчання мали ходити 108 хлопців та 111 дівчат. Повторювальне навчання відвідували тільки 8 з 21 учня.

За статистичними даними в Галичині 1873 року на 100 дітей, здатних до навчання, відвідували школу тільки 15 дітей (в Чехії – 77) [67, ч.12/1874]. Мізерним було матеріальне забезпечення шкіл: 1 лавка припадала на 20 учнів, 1 годинник на 5 шкіл, 1 дзвінок на 3,4 школи, 1 шафа на 2 школи, 1 глобус на 2,6 школи, а з 2764 шкіл 284 не мали класної дошки. При цьому 12,4% шкіл не діяли. Основною причиною було те, що вакантними були 11% вчительських посад. Пустували тому, що середній оклад вчителя становив 204 зр в рік [67, ч.47-48/1874]. В ті часи хатня прислуга в панів отримувала вдвічі більшу платню.

У 1878 році вчителем у Чемеринцях був Франц Станецький. В метричній книзі він поставив свій підпис як хресний батько однієї дитини, але зробив підпис українською мовою [23, с.10].

У 1881 році вчителькою в селі була Ванда Спиридович [71, с.429/1881]. Її чоловік або родич – Леопольд Спиридович, вчителював у Вишнівчику.

Очевидно, що Ванда звідси незабаром після того виїхала, а в Чемеринці прибув Теодор Микитин з дружиною Емілією (з Подвінських). Тут у них в листопаді 1883 року народився син Дмитро [23, с.46].

Влада в Галичині практично займала ворожу позицію відносно розвитку освіти. Маршалок галицького сейму у 1883 році заявляв: "Замість організувати етатові народні школи з кваліфікованими вчителями нам треба закладати початкові школи, в котрих учили би особи без кваліфікації. В існуючих школах треба стримувати збільшення кількості вчителів. Діти мають вчитися лише релігії, читання, писання, рахунків. Висота вчительської платні буде залежати від добровільної умови між вчителем, а інспектором і громадою" [63, ч.1/1906].

У 1888 році, коли влада збільшила оклади фінансовим інспекторам, в цю сферу "втекли цілі батальйони вчителів" [63, ч.11/1892, с.272]. Тому багатьом селам було важко знайти вчителя для своєї школи.

При цьому треба зазначити, що 1890 року в Галичині лише 13% дітей шкільного віку відвідували школу. Поза школою залишалося 390000 дітей [63, ч.11/1892, с.172]. При цьому також варто зазначити, що 1889 року в самій Австрії неписьменні становили 39% населення, у Франції та Бельгії – 15%, в Англії – 13%, а в Німеччині – лише 1%. Зовсім не було неписьменних в Швеції та Данії [67, ч.11/1889].

Весною 1894 році був змінений крайовий шкільний закон. Якщо раніше громади мали збудувати шкільний будинок за власні кошти при незначній підтримці двору, то надалі вони мали дати на будівництво школи 120% від щорічної суми податку, а решту мав покрити крайовий шкільний фонд. Та все таки в Галичині було 1700 сіл без шкіл, а серед вчителів 17% не мали відповідної кваліфікації. Їх приймали через нестачу кадрів. 372 школи взагалі не мали вчителів [56, ч.7/1900].

У 1901 році в селі було 154 українських дітей шкільного віку. До школи ходили тільки 102 дітей. Навчали їх 2 вчителів, бо школа мала статус двокласної. Мова навчання була українською. Право призначення вчителів мала місцева шкільна рада [19, с.5]. В сусідньому Пленикові школа була і було 23 дітей шкільного віку, але рідко дехто з вчителів погоджувався тут працювати. Тому до школи ходили 3-4 учні, якщо був учитель [19, с.10]. У 1906 році кількість українських дітей шкільного віку залишилася на позначці 1901 року [64, с.182/1906].

На початку ХХ ст більшою популярністю в Галичині користувалися корчми, ніж школи. Населення щорічно пропивало понад 125 млн корон. Виходило, що в середньому мешканець краю пропивав 11,5 корони в рік. А на утримування школи платив тільки 0,85 корони [58, ч.18/1905]. (Цікаво, яка зараз ситуація в цій сфері? Що напишуть історики згодом про цей період?).

Тому нелегкою була вчительська праця на ниві народної освіти в Галичині. За статистичними даними 1905 року на 100 померлих вчителів 27 мали до 10 років стажу, 45 – до 20 років, 24 – до 30 років, 4 – до 40 років стажу [63, ч.1/1906]. Маючи мізерну зарплату, вчителі хронічно недоїдали, а працюючи в переповнених класах, з дітьми, що часто вже з дитинства були вражені туберкульозом, вчителі й самі схоплювали цю страшну хворобу. "Учителі старші – се тіні, кістяки обтягнені жовтою шкірою, без каплини животворної крові, з посивілим перед часом волоссям. Груди в народного вчителя запались; віддих тяжкий; в многих случаях се не віддих – а свист і храпінє, перериване напрасними нападами кашлю. Учителя зі здоровими грудьми рідко де знайти; майже кождий має задуху (астму), чахотку, або бодай початки її" [63, ч.23-24/1908].

У 1910 році о.Королюк писав, що в селі колись була велика школа-дяківка, до якої належали 1,5 морга городу. Згодом це все пішло у шкільний фонд. Дяківку опісля продали і за отримані кошти ще докупили морг землі для нової школи [12, с.21].

В 1910 році в селі вчителювали Теодор Микитин, Мальвіна Левицька, Владислава Кішнер та Кароліна Гонорська [72, с.233]. У 1913 році в 2-класній школі працювали Т.Микитин, Ольга Шавалівна та Кароль Савіцький, а в однокласній школі – Яніна Прокоповичівна [71, с.828/1913]. Микитин був український патріот і робив пожертви на доброчинні цілі. Про це були повідомлення в газеті "Діло". 27 травня цього року Т.Микитин оженив свого сина Дмитра з Ольгою Шавалівною. Вона мала 25 років і походила з села Полтва, де був парохом її батько о.Михайло (до того часу вже помер). Свідками цього шлюбу були Василь-Володимир Шавала (суддя) та о.Михайло Шавала (помічник пароха). Імовірно, що обидва були її братами. З дозволу о.Королюка вінчав молодят о.Іван Давидович у львівській Преображенській церкві [23, с.46].

Про рівень навчання в місцевій школі перед І Світовою війною свідчить те, що в 1930 році серед 12 покупців церковного поля двоє підписалися польськими буквами, а одна жінка взагалі не вміла писати і ставила хрестик напроти свого прізвища [15, с.92].

У 1925 році тут вчителювало подружжя Василь і Параскева Боднарі, які були членами товариства "Рідна школа" [25, с.2].

У 1924 році в Польщі був прийнятий так званий "кресовий" шкільний закон. Це був закон для окраїн із змішаним населенням. Згідно його статей мова навчання у школах визначалася батьками в ході шкільних референдумів. Для того, щоб ввести у шкільний процес польську мову навчання достатньо було зібрати декларації від батьків не менше 20 учнів. Фактично почалася полонізація освіти в Галичині, бо всякими правдами і неправдами влада організовувала декларації за польську мову навчання. До весни 1925 року з Чемеринець було подано 55 декларацій за українську мову навчання для 74 учнів та 55 декларацій за польську мову навчання для 64 учнів. Шкільний інспектор з Перемишлян, пересилаючи ці декларації до шкільної влади у Львові, цинічно написав у листі, що в Чемеринцях за даними перепису населення 1921 року немає 25% українського населення, тому українські декларації повинні бути визнані недійсними [7, с.1]. Шкільна кураторія резолюцією 7 листопада 1925 року залишила польську мову навчання у колі [7, с.2]. До весни 1933 року в селі відбувся другий шкільний референдум, але інспектор Т.Пахорек знову пропонував владі залишити польську мову навчання у 5-класній школі в Провалі та в 1-класних на присілках Гуральня і Голий Кінець [7, с.3]. Референдум відбувся досить в'яло, бо українці зібрали тільки 58 декларацій для 108 дітей, поляки – 50 декларацій для 78 дітей, а дітей шкільного віку в селі було 454 [7, с.13]. Отже далі була залишена польська мова навчання.

Школі в Провалі набула статусу 5-класної з 1 грудня 1931 року [8, с.13]. У 1931/32 навчальному році в Чемеринцях навчалися 254 українці, 193 поляки та 12 жидів [64, с.222/1931].

У 1930/31 році в Польщі було 74329 вчителів. Серед них було тільки 4964 українці (хоч греко-католиків було 5128). З 4964 українців в Галичині і на Волині працювали тільки 670 вчителів [61, ч.38/1932].

Ще в 1936 році був виготовлений кошторис і план будівництва нового шкільного будинку, але кілька років до його будівництва ніхто не брався [8, с.3].

Loading...

 
 

Цікаве