WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

В 1931 році 88,3% мешканців села становили малоземельні та безземельні. За даними місцевого товариства "Сокіл" в 1931 році в селі було до 600 хат та до 2300 мешканців (українців до 1200) [26, с.21]. Це не відповідало офіційним даним. 1931 року в Чемеринцях та навколишніх хуторах мешкали 1485 греко-католиків, 1138 римо-католиків та 115 жидів [64, с.222/1931].

В 1937 році в Чемеринцях мешкали 1475 греко-католиків, 1150 римо-католиків та біля 120 юдеїв. Поляки мали свій костьол і мала постати окрема парафія. Третина селян були безземельними і їздили на заробітки на Поділля під час жнив. Там робили за 14-й сніп. В селі було декілька корчм і через поширене пияцтво люди продавали не тільки своє майно, але й честь. Особливо добре це було видно на виборах.

В селі у 1937 році працювало спортивне товариство "Сокіл", гурток товариства "Сільський господар", кооперативна крамниця "Надія" та молочарня [27, с.22].

Цікаво, що в часописі "Вісті з Лугу" в 1936 році була опублікована сенсаційна стаття "Змисл теперішнього міжнародного положення", в якій автор Н.Порай передбачив, що неминуча чергова міжнародна війна і серед противників назвав Францію, Бельгію, СРСР, Чехословаччину, Румунію, Польщу, Югославію, Великобританію, а з іншого табору – Німеччину, Угорщину, Болгарію, Італію та Японію. "Війни з Росією ще треба чекати 5 років, а за три роки щось має рушитися" [52, ч.3/1936, с.40-43]. Звідки міг знати цей провидець, що його прогноз буде виконаний точно? Мабуть цю газету читали в багатьох селах і публікація робила живіший рух в людських головах. В Європі насувалися великі події і треба було бути до них готовими.

По сторінках метричних книг

Метричні книги є своєрідним літописом села, бо фіксують на своїх сторінках прихід на цей світ та відхід з нього кожної людини, яка відігравала свою більшу чи меншу роль в житті села. Немов на кінострічці, постають на їхніх сторінках картини зміни цілих селянських династій та поколінь. Тут водночас чуються весільні пісні і похоронні плачі. Якби ще священики завжди вказували причину смерті людей, книжки могли би багато розповісти про умови життя наших попередників. На жаль, не всі книги збереглися і не в однаковій мірі вони є інформативними.

Вінчання: 1864- 5, 1865- 5, 1866- 4, 1867- 13, 1868- 6, 1769- 11, 1870- 10, 1871- 10, 1872- 5, 1873- 6, 1874- 3, 1875- 7, 1876- 13, 1877- 4, 1878- 8, 1879- 7, 1880- 11, 1881- 9, 1882- 11, 1883- 7, 1884- 8, 1885- 4, 1886- 9, 1887- 7, 1888- 7, 1889- 17, 1890- 11, 1891- 6, 1892- 5, 1893- 10, 1894- 6, 1895- 11, 1896- 3, 1897- 12, 1898- 12, 1899- 17, 1900- 13, 1901- 6, 1902- 3, 1903- 8, 1904- 12, 1905- 13, 1906- 10, 1907- 12, 1908- 6, 1909-13, 1910- 5, 1911- 12, 1912- 8, 1913- 8, 1914- 3 (до 16.2). Виходить, що за 50 років в селі було звінчано 435 пар, або в середньому по 8,7 пари в рік. Мабуть, тепер і цього показника немає, бо в селі мало молоді.

В ті часи одруження осіб, які не досягнули 24 років, відбувалися з дозволу батьків. Якщо батьків не було, то дозвіл мало дати староство.

Книги народжень та померлих у львівському архіві майже не збереглися. Фактично є тільки уривкові дані.

Народжуваність: 1836- 31(1), 1838- 24 (2), 1839- 36 (5). Цифрами в дужках зазначена кількість позашлюбних дітей. Серед 91 дитини вони становили тільки 8,8%. Цей показник не дуже відрізняється від сучасних показників у Галичині.

Смертність: 1836- 12 (4), 1838- 23 (13), 1839- 26 (11). Цифрами в дужках позначена кількість померлих дітей віком до 15 років (включно). Серед 61 померлого діти становили 45,9%. В окремі роки цей показник був ще вищим. У 1839 році половину померлих дітей забрала скарлатина [22, с.25]. Подібний врожай скарлатина зібрала і попереднього року.

Але все-таки народжуваність переважала смертність на третину. Тепер смертність прогресує, народжуваність відстає.

Школа в Чемеринцях

Роль освіти в житті селян важко переоцінити. Саме школа давала селянським дітям можливість здобути собі кращі умови життя, вийти "в люди" і відкрити для себе світ. В найдавніші часи освіта починалася від науки в дяка, в якого діти навчалися рахувати, молитися, а також читати церковні книги. Ті школи були нерегулярними і їхня діяльність залежала переважно від суб'єктивних факторів. Відомо, що ще під час генеральної перевірки парафій 1761-64 років єпископ М.Шадурський наказував парохам засновувати в селах школи-дяківки, в яких мали жити дяки. Школи мали знаходитися недалеко від церкви і перебувати під опікою парохів. Невідомо, коли саме постала така перша дяківка у Чемеринцях.

Шкільна освіта була тим містком, який відкривав українським селянським дітям дорогу в світ до кращого життя. Тому історія розвитку української школи – це історія боротьби українців за свою кращу долю. І сучасники повинні знати як це робили (або не робили) їхні предки.

Варто зазначити, що 27 квітня 1788 року львівська консисторія скерувала у парафії директивного листа, яким наказувала парохам заохочувати селян до посилання дітей у школи, показуючи їм користь від навчання [15, с.33]. 30 червня 1789 року львівський єпископ Петро Білянський наказував, щоб парохи всюди намагалися засновувати школи при церквах і найпильніше ними опікувалися. Якби у цій справі мали якісь перешкоди, то описавши все, через деканів мали звертатися до консисторії [15, с.38]. 14 червня 1791 року єпископ повторив свій наказ священикам всіма силами нахиляти дітей до навчання, підшукувати вчителів з числа здібних учнів, а навіть самим вчити дітей читати у школах та переконувати батьків давати дітей до навчання [15, с.44]. 29 травня наступного року Білянський наказував священикам на основі губерніального розпорядження №12774 від 25 квітня 1792 року, щоб кожен з них з усіх сил агітував людей до заснування і утримування шкіл та посилання дітей на навчання [15, с.47]. Важко стверджувати, що саме в цей час могла бути заснована перша школа в Чемеринцях, але передумови для цього були вагомі.

Ще наприкінці 1815 року парохи Львівщини отримали розпорядження консисторії про потребу заснування парафіяльних шкіл. У тих місцевостях, де вже були такі школи, парохи мали агітувати громади та домінії до збільшення платні вчителям, а також підшукувати людей, здібних до вчительської праці. Губерніальна влада також наказувала, щоб було організоване повторювальне навчання тих дітей, які закінчили школи, у святкові та недільні дні у післяобідній час, щоб діти не забували вивченого в школі матеріалу [16, с.14, 19]. Влітку 1820 року крайова влада наказувала, щоб вчителі не примушували учнів ходити до школи в час жнив [16, с.28]. Восени того року губерніальна влада наказала деканам перевіряти народні школи не раз в рік, як було до того, а раз в півріччя [16, с.30]. В листопаді вчителям було дозволено мати індивідуальні заняття з учнями, які погано вчаться, але проводити їх з відома директора [16, с.30]. У травні 1821 губерніальна влада вимагала від священиків, як опікунів шкіл, подавати річні звіти, в яких чітко зазначити, скільки дітей в селі мали ходити до школи і скільки реально ходили, скільки вміє добре читати [16, с.32]. В грудні 1821 року для парафіяльної молоді була видана книжка "Чин утренний і вечерний" (ціна 14 кр). Кожен парох мав повідомити церковній владі скільки таких книжок потрібно прислати в парафію зі Львова [16, с.35]. Весною 1822 року цісар звільнив від поштових оплат листування в шкільних справах [16, с.37]. Консисторія обіжними листами повідомляла парафії про вакантні місця вчителів у різних місцевостях Галичини [16, с.38]. 5 червня 1822 року цісар наказав, щоб у школах Галичини між святом Різдва та Новим роком було лише 2 святкові дні: Різдва та св.Степана, а канікули, щоб тривали від 16 липня до 31 серпня [16, с.38]. У 1824 році консисторія наказувала священикам наглядати, щоб діти не занедбували повторювального навчання після закінчення школи та подавати детальні звіти про діяльність шкіл, в яких зазначати, що діти вміють по-українськи, по-польськи та по-німецьки [16, с.44].

В шематизмі 1832 року зазначено, що в селі є парафіяльна школа [64, с.159/1832]. У 1836 році вчителем тут працював Григорій Тиблевич. В метричній книзі парох записав його як „abecedarius"-a, тобто такого, що навчає дітей букваря (по польському абецадла) [22, с.6]. Це був син колишнього сільського пароха. Працювала школа і 1839 року [64, с.125/1839].

В Галичині у 1841 році тільки 14% дітей шкільного віку відвідували школу, а в 1850 році - тільки 13,6%, тоді як в інших землях австрійської монархії 95-100% [34, с.399]. Та як би там не було, навчання у цій школі-дяківці залежало виключно від доброї волі та педагогічних здібностей дяка і не мало обов'язкового характеру для дітей. Хрестики замість підписів селян на документах середини ХІХ ст засвідчують, що вони писати не вміли. Ситуацію з освітою наших селян влучно окреслив І.Франко в кінці ХІХ ст у поемі "Вандрівка русина з бідою"

Loading...

 
 

Цікаве