WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

10 липня 1891 року над селом пройшла небувала буря з градом, який знищив всі ярі культури та половину озимини [54, ч.71/1891]. Того року градобиття були у всьому краї. На землю падали градини величиною як волоський горіх.

В 1885-89 роках пан Потоцький скупив багато селянських земель, користуючись важким становищем селян. За ділянки платив в 4-7 разів дешевше від ринкової вартості землі. Потім селяни ці землі у пана винаймали. Лише в 1901-09 роках 35 селян з Чемеринець орендували панські землі. Причому 30 з них орендували по 3 морги (ділянку для прогодування родини, а не для продажу вирощених продуктів). Хоча багач Ян Краковський протягом 5 років винаймав у пана 29 моргів землі [40, с.50].

22 грудня 1892 року в селі згоріли три господарства. Шкода становила 1412 зр [55, ч.289/1892].

За церковними даними 1895 року місцевий парох мав у селі 992 вірних [64, с.68/1895].

У 1901 році о.Перфецький мав тут 1104 вірних [64, с.70/1901]. За іншими даними, власноручно записаними парохом, він мав тут 1022 та в Пленикові 409 вірних. В Чемеринцях також мешкали 810 римо-католиків, 1 родина протестантів та 16 родин юдеїв [19, с.5]. В селі були дві корчми (раніше їх було 4). Цього року через село будувався гостинець з Перемишлян до Поморян [14, с.51].

У 1903 році в громаді мешкали 2130 осіб, в дворі – 121. Гуральнею володіла Сара Сайден, яйця в селян скуповували два жиди – Кріг і Туркіш. Ще три жиди (Розен, Шапіро, Швеллер) тримали корчми та трафіки при них. Янкель Картен робив вози [73, с.43]. В трафіках продавали тютюн та цигарки.

За церковними даними 1906 року тут мешкали 1206 греко-католиків, 892 римо-католики, 96 юдеїв та 6 протестантів, в сусідньому Пленикові – відповідно 431, 249 та 25 [64, с.182/1906]. Тобто майже 45% мешканців становили чужинці, які прибули на українську землю в пошуках хліба.

Невідомо, скільки осіб з села шукали щастя за кордоном, але варто зазначити, що тільки з Перемишлянського повіту протягом першого кварталу 1914 року виїхали на роботи до Німеччини 1165 осіб, до США 55 осіб [56, ч.103/1914].

Перед війною в селі майже чверть населення вважала себе римо-католиками, але в побуті всі спілкувалися українською мовою [27, с.22]. Дещо інакше подає польський церковний шематизм 1914 року. Тоді в селі мешкали 1082 римо-католики [69, с.55/1914].

Влітку 1914 року село було окуповане російською армією.

Відомо, що весною 1915 року селяни Пилип Мичка та Семен Дацко якимсь чином опинилися в Австрії і через газету "Діло" розшукували своїх дружин. Інформацію просили надіслати їм за адресою: Вольфсберг, барак 42 [56, 8.5.1915]. Мабуть, втекли з села під загрозою розправи з боку москвофілів. Влітку 1915 року в ході боїв при відступі царської армії з Галичини дві третини села згоріли. Люди були звідси евакуйовані на кілька місяців [27, с.22]. В церковному шематизмі було зазначено, що в селі з 450 номерів було спалено 140, але до 1918 року частина господарств вже відбудувалася [64, с.140/1918].

У 1916 році в І полку УСС служив Осип Сипко, 1896 р.н [42, с.147]. Не знаю, чи ще хтось з села пішов у стрілецькі лави. Восени 1917 року, коли в Галичині відчувалася велика нестача продуктів, громада зібрала 80 корон для українських сиріт. Отець Королюк додав до цього ще 10 корон [56, 30.12.1917]. З цього виходить, що село не було надто свідомим. Адже ті корони 1917 року були знеціненими і на таке велике село ця сума виглядає малою. Отець Королюк рятував ситуацію, щоб не надто блякло виглядати на фоні інших сіл. Адже такі збірки робилися у всій Галичині на заклик митрополита А.Шептицького.

19 червня 1919 року в ході Чортківської офензиви „І курінь смерті" (так вони себе називали) УСС без бою відбив село в поляків і лісом пішов у Виписки, але з-під Перемишлян мусив повернути назад [35, c.83]. Не було набоїв в української армії, а вояки були перемучені безнастанними боями і пішими переходами аж з-під Чорткова. Звідси довелося відступати аж за Збруч, який УГА перейшла 16 липня 1919 року.

В УГА з Чемеринців було багато вояків, а кілька їх загинуло за волю України. 8 серпня 1919 року в польському концтаборі в Домбє помер Василь Жах з Чемеринців [53, ч.129/1919]. 30 серпня 1919 року в польському таборі Бугшопи помер Володимир Рахаль з Чемеринців [53, ч.100/1919]. Катерина Тістик з далекої Канади вела пошук за своїм братом Федором, що перебував в УГА. Подавала в газеті свою адресу і просила надіслати їй інформацію про брата [53, ч.149/1920].

В 1920 році в Чемеринцях протягом 2 тижнів діяв більшовицький ревком (революційний комітет). Більшовицький режим принесла сюди Червона армія, яка планувала завершити свій „революційний" похід аж на берегах Ла Маншу (тобто у Франції). Так писали в агітаційних наказах більшовицькі комісари. Раділи найбідніші, бо щось їм перепало з пограбованих панських маєтків. Але недовго...

У вересні 1920 року через село знову прокотився фронт: поляки виганяли на схід більшовицьке військо. Артилерійським вогнем поляки пошкодили церкву [16, с.4].

Восени 1921 року українці фактично бойкотували перший перепис населення, який проводила польська влада, бо не вважали себе громадянами польської держави. Поляки сфальсифікували дані перепису і це потім важко відбилося для села в процесі боротьби за українську школу. Таким чином в селі серед 2368 мешканців 2154 були записані поляками і тільки 197 українцями (жидами взагалі тільки 17) (а за конфесійними ознаками було 1173 греко-католики, 1097 римо-католиків та 98 юдеїв) [7, с.7].

Після війни в селі постав присілок Красне, який виник на розпарцельованих землях фільварку і був заселений мазурами. В 1937 році там проживали тільки 6 українських родин [27, с.22].

У 1923 році о.Патерига писав, що мешканці Чемеринець "се бідний народ з винятком може 20 господарів, і пів-на-пів латинники, котрі найбогатші, та жиють лишень з праці рук по дворах і фільварках. Двір тепер розпарцельований межи мазурів-колоністів, а з туземців одержали декотрі по більшій части латинники троха землі, і то такі що свої мали богато, а малоземельні або безземельні нині роз'їжджаються світами на зарібки" [16, с.7-8]. Хоч в селі поля були чи не найгіршої в повіті якості, все-таки в 1925 році за морг землі треба було дати 80-90 доларів [16, с.17]. Також важко було селянам відбудовувати свої хати. Кубометр дерева коштував 2 долари, стільки ж коштували 200 цеглин [16, с.19].

Знову дехто з селян шукав кращої долі за кордоном. У 1923 році отримали паспорти на виїзд до Канади Настя Чепіжак (21 рік), Суза Прагер (18 років), Ксеня Курило (19 років), Мартин Стопкевич (23 роки) [28, с.33, 37, 108, 133]. Всі були з Чемеринців. Та чи знайшли там добро?

Влітку 1927 року відбулися вибори до громадської ради і на них радними було обрано 27 українців та 5 поляків [61, ч.30/1927].

Багато шкоди завдала місцевим селянам світова економічна криза 1928-33 років. Це видно з матеріалів продажу церковних земель. В квітні 1930 року 12 мешканців Чемеринців купили за 1923 долари 21,5 морга поля. Заплатили готівкою тільки меншу частину. Оскільки поле перебувало в оренді, то користуватися ним почали тільки з осені цього року. Тим часом почали стрімко знижуватися ціни на землю та сільськогосподарську продукцію. Протягом трьох місяців селяни не могли продати своїх свиней, бо внаслідок епідемії на свиней була заборонена торгівля ними. Не було звідки взяти грошей. Тому просили консисторію відкласти сплату боргу за куплене поле ще на два роки [15, с.162]. Тим часом криза посилювалася. В 1931 році ціни на землю знизилися більше як на 60% від цін 1930 року. На початку 1933 року корова вартувала 8-12 доларів, тоді коли в 1930 році її можна було продати за 40-50 доларів. Нещасні купці-боржники (Петро Завальницький, Катерина Гарасим, Михайло Кулеба, Анна Гунц (дружина Петра), Софія Іванчишин, Петро Кіндрат, Юлія Матковська, Анна Гунц (дружина Петра), Йосип Курило, Андрій Петрик та Анна Завальницька) поїхали до Львова на прийом до церковної влади. Єпископ М.Будка пообіцяв їм зменшити купівельну ціну за землю на 15%. Цього було замало і вони знову просили консисторію відкласти сплату боргу ще на 3 роки [15, с.92-98]. Платити й далі не було чим і о.Патерига, якому консисторія припинила через боржників виплачувати заробітну плату, подав влітку 1935 року на них позов до суду [15, с.52].

Мушу зазначити, що церква продавала землю не тільки селянам в Чемерицях. Починаючи з 1928 року, парцеляція частини (як правило, найгіршої якості) церковних земель йшла у всій Галичині. Не можу сказати, хто подав до цього ініціативу, але виплата грошей селянами тягнулася роками. Дуже дорогою для них виявилася ця земля.

Loading...

 
 

Цікаве