WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

В селян вояки забрали 204 копи вівса, 163 копи гречки, 61,5 копи проса, 22 копи жита, 16 кіп ячменю та по 11 кіп пшениці та сумішки. В одного розбили комору і забрали речей на 100 зол, в одного забрали бика вартістю 20 зол, в іншого ялівку за 20 зол, ще в іншого кожух, який вартував 12 зол. А 5 пнів бджіл були оцінені на 8 зол. Очевидно, що бджіл "хоробре" вояцтво видушило, а мед забрало. Вартість виловленої в двірському ставу риби становила 800 зол, а два зловлені і забрані коні вартували 700 зол. З цих цифр видно, що овес та гречка були найпоширенішими культурами в селі. Копа вівса вартувала 2 зол, гречки, ячменю та проса – по 3 зол, жита і пшениці – по 4 зол. Копицю сіна теж цінили на 2 зол. Видно, що його було обмаль.

Добре ці здирства вояцтва описав у своєму дослідженні про життя Галичини у першій половині ХVІІ ст Володислав Ліпінський. "Зразу після татар йшов свавільний жовнір, кращий від татар хіба тільки тим, що не палив сіл і не забирав полонених. З військової точки зору напевно не було краю, в якому би так поєднувалися крайнощі, як в Польщі. Не мала постійної армії, але мала найбільші утиски (населення) від війська, не мала війська для своїх потреб, але мала його на експорт за кордон. Мала військо для закордонних країн, але імпортувала вояків з Мадярщини, Волощини та Німеччини. В ті часи ... свавільний вояк був важкою і безконечною карою і не було такого року, в якому би акти Руського воєводства не були переповнені протестами і позовами проти ротмістрів свавільних хоругов або безкінечно довгими списками збитків на насильств, зроблених вояками не тільки в королівських та церковних маєтках, але також і в незайманих шляхетських. Найбільше терпів селянин, залишений на поталу грабіжницького війська і його так званої "стації" [48, с.185]. Нічого не змінилося і в другій половині ХVІІ ст, і на початку ХVІІІ ст. Кожне військо грабувало мирних селян.

В ті часи ще не утвердилася практика вживання прізвищ поміж селянами. Тому через 100 років, у списку селян 1787 року я зміг відшукати тільки 4 прізвища з попереднього списку: Брошко, Курило, Ткач та Токар. Таким чином "де юре" їх можна внести до списку найдавніших сільських родин.

В той час ще не було в Чемеринцях польського населення. Воно появилося пізніше.

В "Поморянській хроніці" зазначено, що в 1710-11 роках в поморянському замку квартирував російський князь Голіцин, двір якого за один день з'їдав вола. Російське військо настільки спустошило околицю, що люди помирали з голоду. Два рази московське військо палило Поморяни. У 1712–13 роках великі утиски чинило тут польське військо [50, с.150]. Мабуть, ці лиха не оминули і недалеких Чемеринців.

Як свідчать рукописні записи священиків на сторінках давніх церковних книг у Поморянах, 1716 рік "дуже був на людей тяжкий; в збіжжі урожай був малий, в садах і лісах жодного не було пожитку, городина була слаба; проса, горохи всі на полі зимували, гречки дуже були слабі". Зате наступний рік був теплий і погідний [38, с.228]. В 1729 році тут "зима була дуже туга, як в морози і сніги, що бідні люди не могли ані пішки, ані саньми з ліса (дров – В.Л) вивезти для заметей великих. Того ж року і о пашу тяжко було". Тоді багато людей загинуло на дорогах: від холоду, голоду та розбишаків [38, с.229]. В 1730 році в Поморянах "місяця вересня 28 дня (9 жовтня н.с) з неділі на понеділок впав сніг, для того й худоба в поле не ходила, бо лежав три дні, потім знов упав вдруге ще більший, місяця жовтня 2 дня з п'ятниці на суботу (13 жовтня н.с). Тоді багато перепсував людям в полі, захопив гречки не тільки в копах, але і в покосах багато привалив, для того і зимувала, а лежав той сніг через кілька неділь". 1731 рік також дивував місцевих людей. "Місяця січня дня 28, перший раз з п'ятниці на суботу і другого разу з суботи на неділю перед Стрітенням Христовим (13 лютого) блискання було, також і гриміло опівночі. Місяця липня (15?) з суботи на неділю, вже перед світанням, мороз був, що вода стояла, і гречки, ячмінь попри долинах поморозив і житам ярим місцями пошкодив. Це діялося перед св.мучеником Прокопієм" [38, с.229]. Ще одна природна аномалія в Поморянах сталася у 1733 році. "Місяця грудня під час польського Різдва (мабуть 1732 року – В.Л) велике повіддя було, для того і стави мало де утрималися, позривало, а найбільше в Глинній: став був на спусті, затоні повиносило, купці ледве утрималися в буді; для великого повіддя в них риби в затонях мало що осталося, трохи не вся пішла в став каплинський і на той час купці небожата мали велику втрату. Того ж року на наше руське Різдво велика буря з дощем була, ледве верхи на домах зісталися. Болото велике було, що й возами тяжко було виїхати" [38, с.229-230]. Жаль, що така цікава інформація збереглася тільки уривково, але й вона свідчить, що природні аномалії залежать не тільки від втручання людей в природу, як зараз прийнято вважати, а від інших, можливо космічних, факторів. Звичайно, що все написане про Поморяни, повністю стосується і Чемеринців.

У 1734 році в Поморяни прибуло російське військо, яке стояло тут майже до 1772 року. Під час їхнього побуту місто та околиці були надзвичайно деморалізовані. Тут поширилося пияцтво, насильства та загальний занепад моралі. Росіяни грабували та палили місто 11 разів. Крім того, воно ще само загорілося 1718 року і горіло за першого побуту російського війська 1708 та 1711 року. Місто горіло в 1738, 1741, 1765, 1769, 1770 роках. У 1771 році Поморяни горіли 4 рази (один раз палили прусаки) і замок згорів. 1772 року місто горіло два рази. Російське військо спричинило тут голод та епідемію, підводами вигубило коней в околиці, дощенту виїло худобу та свиней. Місто зменшувалося від контрибуцій, мешканці втікали, а жиди селилися в ринку [50, с.158]. Як почували себе мешканці Чемеринців у ці страшні часи, нам залишається тільки здогадуватися, але на цьому історичному тлі теперішні труднощі не виглядають такими важкими.

За церковними даними 1765 року в Чемеринцях нараховувалося 239 українців, здатних до сповіді, та 72 дітей віком до 7 років, нездатних до сповіді. У Вишнівчику відповідно 150 та 59, в Перемишлянах – 272 і 28, в Липівцях – 346 і 79, в Боршові – 450 і 205, в Коросні – 140 і 59 [32, с.141]. Тобто в Чемеринцях мешкали 311 осіб, серед яких 23% становили діти дошкільного віку. Теперішнім мешканцям таке й не сниться. Село вимирає і діти є рідкістю.

В 1773 році з Чемеринців (без Голого Кінця) архиєпископство мало 415 зол прибутку. Селяни відробляли 520 днів тяглої (з худобою), 52 дні пішої панщини, 45 допоміжних літніх днів. Чиншу платили 5 зол 15 гр, за найм полів 48 зол, за повіз 25 зол 10 гр, за зерновий осип 15 зол. Давали 5 каплунів (по 15 гр), 33 яйця (по 1 шелягу), роговщини 18 зол та 24 зол за непрядіння мотків прядива. Два ткачі платили верстатове. Корчми тоді тут чомусь не було [4, с.2-5].

Після переходу Галичини до Австрії (восени 1772 року) почалися значні зміни в становищі селян. Вже в 1775 році уряд обмежив фізичні покарання до селян, заборонив панщину у неділю та святкові дні, вимагання продуктів за двірськими цінами. У 1781 році селяни отримали право скаржитися до суду на безчинства поміщиків. У 1782 році була скасована особиста залежність селян від панів. Вони могли вільно одружуватися, вчити в місті своїх дітей, а безземельні могли залишати село. У 1786 році була обмежена панщина. Її максимум становив 156 днів у рік. Халупники і комірники мали робити не більше 12 днів у рік. У 1788 році пани втратили право фізичного покарання селян. Але після смерті цісаря-реформатора Йосифа ІІ багато з цих нововведень було забуто або відмінено.

Loading...

 
 

Цікаве