WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Історія села Чемеринці (Львівська область, Перемишлянський район) - Реферат

Реферат на тему:

ІсторіяселаЧемеринці (Львівська область, Перемишлянський район)

Зміст

  1. Соціально-економічний розвиток Чемеринців

  2. По сторінках метричних книг

  3. Школа в Чемеринцях

  4. Церква в Чемеринцях

  5. Читальня в Чемеринцях

  6. "Сокіл" в Чемеринцях

  7. Додаток

  8. Список скорочень та незрозумілих слів

  9. Список використаних джерел та літератури

Соціально-економічний розвиток Чемеринців

Село розташоване в горбистій місцевості і має біля 20 хуторів навколо себе. Перед ІІ Світовою війною їх було 6. Сам центр села мав назву Провал, а навколо нього тягнулися присілки – Волоське, Кучерівка, Гуральня, Кутерноги, Голий Кінець та Красне. Заселене було з давніх часів. Частина села дотепер має назву Городисько і тут виорюються глиняні черепки. Там було давньоруське поселення [39, с.33]. Поселення могло мати укріплення, бо в документі 1787 року згадувалося велике поле "на Острові" [3, с.32]. Островами, острогами та виспами переважно називали земляні укріплення. Цілком можливо, що тут був осередок давніх слов'янських культів. Адже тут була Красна гора, крута Волосовська гора та ліс Волосовець [3, с.40, 93]. Волосом або Велесом древні слов'яни називали бога-покровителя худоби, а на Красних горах відбували весняні свята. У довідковому виданні ХІХ ст є якісь неясні звістки, що тут відбулася колись битва слов'ян з печенігами [55, c.687]. В руських літописах тюркське плем'я печенігів згадується на Подніпров'ї у Х ст. В тому, що вони доходили до Галичини, сумнівів нема. Біля Львова є село Печенія, яке до ХХ ст носило назву Печеніги. Не бракує у ньому і прізвищ тюркського походження. А от в якості кого приходили сюди печеніги, ми навряд чи колись з'ясуємо. Чи як полонені галицьких князів, чи як їх союзники в боротьбі проти київських князів? Адже процес формування Київської Русі наповнений міжусобицями, боротьбою центру та периферії.

Походження назви села остаточно не з'ясоване. Найбільш імовірно, що село отримало назву від переселенців з волинського Чемерина (тепер село Ківерцівського району). Місто Чемерин згадане в Лаврентіївському літописі під 1149 роком [31, с.63]. Але заслуговує уваги також тюркська версія. Адже в південно-казахських говірках вираз "джем-єр" означає "місце, де є добра паша". В долині Золотої Липи це відповідає дійсності. Цілком можливо, що руські князі оселили тут полонених половців (теж тюркське плем'я, споріднене з печенігами, сучасними узбеками та казахами). Багато полонених привів з походу 1202 року галицький князь Роман Мстиславич. Взимку 1204 року він знову привів з степів багато бранців та худоби. Половці лякали ним своїх дітей. Приводили степовиків і його попередники. Князь Давид заселив половцями в 1100–10 роках село Давидів біля Львова. Не виключено, що міг бути і мирний варіант половецької колонізації. Адже в 1221 та 1230 роках половці допомагали Данилові Галицькому відвойовувати Галич в угорців. Звенигородський князь Василько разом з половцями відбивав натиск поляків на українські землі.

В польській історичній літературі є згадки про загони чемерисів (татарських найманців), які в XVI–XVII ст перебували на службі Речі Посполитої. Може і від їхнього поселення виникли Чемеринці. Подібну версію висував у 1901 році місцевий парох о.Перфецький, який працював у селі від 1841 року. Пишучи про заснування (початки) парафії в селі, зазначив, що "може то полонені черемиси (саме так написано – В.Л), загнані в дебрі і непроходимі ліси чистити тії і замешкувати (заснували село – В.Л), як в старині часто лучалося". Але він застеріг, що в переказах нема нічого вірного про заснування парафії [19, с.4]. Важко судити скільки правди може бути в такій версії.

Слово „черемиси" означає одну з угро-фінських народностей, яка жила на північних землях Київської Русі. Не думаю, щоб їх сюди хтось переселяв.

Вивчення сільських топонімів дозволяє висунути ще одну версію, хоч непереконливу. В земельній метриці 1787 року згадано біля села поле під лісом Черемхів, а недалеко нього було поле на Цвинтариську [3, с.145, 150]. Зрозуміло, що це мусило бути дуже давнє цвинтарисько, можливо ще з дохристиянських часів, якщо на ньому було поле. Можливо, що біля нього було поселення, яке внаслідок якихось подій було знищене, а його назва залишилася у назві поля та лісу. Вцілілі мешканці (черемхинці?) оселилися поруч на кращому місці і з часом назва нового поселення набрала більш благозвучного вигляду (чемеринці?). Але навряд чи так могло бути, бо від мешканців гіпотетичного поселення Черемхів скоріше б виникла назва Черемхівці.

В селі люди вважали, що назва села походить від отруйної рослини чемериця, яка рясно вкривала місцеві луки (як писав 1937 року о.М.Патерига) [27, с.22]. Вважаю, що ця версія є витвором невинної народної фантазії і її не можна сприймати серйозно. Таким чином остаточного вирішення проблеми походження назви села ще немає. Виходить як у древньогрецького філософа Сократа: "Чим більше знаю, тим більше не знаю".

На жаль, документальних згадок з часів Київської Русі про Чемеринці нема. Львівський архів, у якому вони могли бути відкладені, згорів 1440 року. Тому мусимо оперувати пізнішими згадками.

Найдавніша письмова згадка про село походить з 3 жовтня 1389 року. Того року король Ягайло віддав село разом з Віцином (тепер Смереківка) за якісь заслуги Миколі Гологірському, з умовою, що той буде в кожний похід королівського війська виставляти одного вояка з списом та чотирьох вояків з луками. Документ повністю був опублікований 1863 року [49, с.82-84]. Друга публікація документа (в скороченому вигляді) була здійснена у монументальному виданні „Акти гродзькі і земські" [45, док.16].

В 1498 році в документах згадувався Ян Чемеринський [46, Дамбк, с.95]. В документах 1520 року згадуються власники села Чемеринські. Можливо, що це були нащадки Миколи Гологірського, які пустили глибоке коріння в Чемеринцях і від назви цього села титулувалися Чемеринськими. В жодному разі не могло бути навпаки, бо село згадувалося скоріше від Чемеринських.

1 серпня 1525 року в львівському магістраті скаржився слуга львівського католицького єпископа монах-бернардинець Симон Чемеринський, на Івашка, сина львівського міщанина Андрія Клопота, який зробив збитки після спусту рибного ставу в Чемеринцях. Він через тиждень вночі запалив рибацькі буди і зробив шкод на 10 гривень [37, с.168].

В податковому реєстрі 1578 року зазначено, що Павло Чемеринський мав тут 6 ланів землі, 7 загородників. В селі був священик [51, т.18, ч.1, с.66].

В матеріалах краєзнавця Й.Гронського є записи, що Чемеринці ще в кінці ХVІ ст були єдиним селом, яке залишалося в руках первісної родини Гнєздошів [31, п.22, с.53]. Він посилається на збірник "Зьрудла дзєйове", ч.ІІ, с.319. Якщо це правда, то Чемеринські мали би виходити з тієї родини.

ХV ст можна назвати сумним часом для Львівщини. Львівський історик Д.Зубрицький у своїх дослідженнях зазначив, що татари чинили напади на галицькі землі 1416, 1438, 1452, 1453, 1457, 1473, 1476, 1479, 1482, 1491, 1496-98 років [36, с.83]. То не раз і не два могли нищити поселення, яке притулилося до підніжжя гори.

Відомо, що татари пробували здобувати Львів у 1423, 1438, 1447, 1453, 1469 роках, нападали на Львів 1498, 1509, 1519, 1524 року, а в 1474 році пустошили околиці Гологор і Дунаєва [30, с.81-82]. Мабуть, в ті роки терпіли від орди і Чемеринці.

В 1626 році податок з села зменшився на 54% внаслідок татарських спустошень [47, с.126].

Село було також знищене восени 1648 року, коли Галичину залили козацько-татарські армії. Влітку 1649 року селяни Грицько та Олекса Омелянів під присягою підтвердили, що в Чемеринцях внаслідок спустошень та помору людей не могли зібрати податку більше від 9 зол [33, т.5, с.202]. Село належало Сенявським, які мали тоді 10 сіл на території теперішнього Перемишлянського району.

В 1650 році частина села належала Софії Мархоцькій (3 лани землі) і мала дати 16 зол 20 гр податку – дала 1 зол 15 гр. З частини села панів Сєненських (3 лани) та частини архиєпископа латинського (1,5 лану) мали дати 24 зол 15 гр, а дали 5 зол [1, с.478]. Таким чином з села було зібрано в шість разів менше грошей, ніж в мирні часи. У 1676 році село зовсім не заплатило поголовного податку [1, с.1110].

Очевидно, що в ті давні часи люди займалися тут лісовими промислами, про що свідчить поле "на Дігтярні" [13, с.13]. Дьоготь отримували з перегонки березового коріння.

В "Поморянській хроніці" зазначено, що ранньою весною 1692 року в цих околицях знову появилися ординці. Коронне військо стало таборами на горбах і по селах, тому татари мало що досягнули. З Чемеринець орда йшла до Поморян, але повернулася, перелякана гуком міських гармат [50, с.122]. Не думаю, що татари були лякливі, скоріше всього зрозуміли, що ефект несподіваного удару втрачений і подалися шукати іншого об'єкта грабежу.

В 1696 році Чемеринці, які перебували в посесії Владислава Скарбка, скарбника подільського, були пограбовані перехідним польським військом, яке стояло під селом протягом двох тижнів, та 3 тижні під Дунаєвом. Жовніри-найманці забирали все, що тільки могли знайти в селянському та двірському господарстві: сіно, зерно, хліб, гроші... Одного сіна було забрано в 46 селян 2316 копиць та 600 копиць у поміщика. Разом шкоди склали суму 10371 зол (в тому числі 4450 зол становили шкоди двору). В цей час в селі мешкали селяни: 1.Брошків Манько, 2.Брошко старий, 3.Буяк Матвій, 4.Войцеховський, 5.Гаврилець, 6.Ганчар, 7.Гевко Матвій, 8.Гораль Сенько, 9.Гузій, 10.Дахо, 11.Дзєцли Тимко, 12.Іванів Луць, 13.Камидзин Луць, 14.Карпа, 15.Киселів Андрусь, 16.Киселів Іван, 17.Кисіль Яцко, 18.Кривик, 19.Кулебич Максим, 20.Курило, 21.Ласковський, 22.Мазур, 23.Максим, 24.Марко, 25.Мартин, 26.Момот Сенько, 27.Онишків Андрусь, 28.Павлик, 29.Пилип, 30.Плениківський Гаврило, 31.Прийма, 32.Прислюк (Пришляк?) Сенько, 34.Романів Луць, 35.Ткач Васько, 36.Токар, 37.Чепелів Гриць, 38.Шалата, 39.Швець, 40.Шимко, 41.Шостак Микола, 42.Шостак Олекса, 43.Юзько, 44.Юр. Для зручності читання я їх поставив згідно алфавіту та пронумерував. Серед пограбованих також були місцеві орендар, мельник та священик, імена яких не були вказані. Скаргу до суду подавали посесор Микола Голковський та селянин Кіндрат Камидзин. Там під присягою вони підтвердили, що список збитків є зроблений точно [2, с.214-220].

Loading...

 
 

Цікаве