WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Березови (Вижній, Середній, Нижній та Бяня-Березів) в історії Гуцульщини (науковий реферат) - Реферат

Березови (Вижній, Середній, Нижній та Бяня-Березів) в історії Гуцульщини (науковий реферат) - Реферат

що в кожному селі стояли гарнізони НКВД-МГБ, що день і ніч нишпорили агенти, сексоти всіх ґатунків, керівництво змушене було вибрати, як останню можливість, тактику боротьби з-під землі, зі схронів (бункерів). Якщо раніше для копання схронів підключали навіть селян, то тепер рішуче посилювалася конспірація вибору місць для таких споруд. Як звичайно, їх обладнували в скелях, під будинками, на дахах. Про них могли знати лише ті учасники підпілля, що там переховувалися, особливо, якщо бункер збудовано у полі чи в горах.
Незважаючи на надзвичайно важкі умови, великі людські жертви, підпілля все-таки діяло, час від часу завдаючи ударів партійно-радянським органам. Оскільки. Тим хто залишився в повстанських загонах, відступати було нікуди і вони боролися до кінця. Будучи щоденно на волоску від смерті, підпільники не мали можливостей для вибору засобів самозбереження, а тому вдавалися часто до крайніх мір і гинули.
У ому часу Березови понесли велику втрату. 19 вересня 1945 р. під Стовбцю у Баня-Березові загинув сотенний 2Мороз". Разом з ним полягли ординарець Степан Васкул - "Марко" з Баня-Березова та охоронець Василь Філійович - "Гуска" з Середнього березова.
Того дня "Мороз" вирішив провідати дружину та дочку, які переховувалися у Баня-Березові. Уночі всі три повстанці пішли в ліс, але не дійшли кількасот метрів до дислокованої в Стовбісотні і серед смерек, на галявині, заснули. Сплячих і постріляли чекісти, яких привів провокатор (були чутки, що перед тим підсипав до кави снодійного порошку). Тіла убитих в центр села на возі привіз Петро Лазарович (Никольців). Були цілком роздягнуті, а з драбин густо скапувала кров. Потім їх відправили в Яблунів. Три дну знущалися над мертвими і вкинули у криницю біля катівні КНГБ, начальник якої пізніше доношував кожух "Мороза". Керівництво сотнею "Мороза" очолив Підгірський. Пізніше її очолив "Кривоніс". Так березовська сотня переходила з-під керівництва одного повстанця до іншого. Врешті-решт вона була розбита, а всі хто залишився висланий на "курорт" у Сибір.
Війна проти українського національно-визвольного руху, яку вели як червоні, так і брунатні окупанти, була найжорстокішою у ХХ ст. Вона велася з порушенням багатьох міжнародних угод і конвенцій зокрема таких, як заборона катування і використання полонених у бойових цілях; заборона поняття "збірна відповідальність", а обидва фашистські режими за участь у повстанському русі притягали до відповідальності родичів, сусідів і навіть цілі села; заборона хімічних та бактеріологічних засобів, які застосовували більшовики; геноцид у концтаборах. За міжнародними нормами все це кваліфікується як "злочин проти людства".
На початку 50-х років засуджені березуни відбували свої терміни у концтаборах, депортовані родини ледь животіли у бездонному череві Сибіру.
Шлях до нього полягав через важкі допити. З розповідей березнів ми дізнаємося, що якщо доказували твою причетність до ОУН-УПА давали певний строк. Із Яблунева на пересилку у Львів. Про туристичну подорож Ганни Сільської можна говорити дні і ночі.
Отже, Сільська Ганна (1925 р.н.) активна провідниця ОУН. Декілька разів була заарештована НКВД. Але завжди знаходила вихід, щоб втекти. Та одної неділі прийшла до батьків за харчами (бо жила в Чорному Потоці там вчителювала) і залишилася на ніч. Вранці зібралася йти, але на ґанку вже стояв гебист і з хати не випустив.
Незабаром до будинку під'їхали сани, набиті солдатами. Вони повідомили, що вся родина підлягає вивозові в Сибір. Наказали негайно збиратися в дорогу, причому з собою дозволялося брати лише два мішки з продуктами чи речами. Перед несподіваним більшовицьким ультиматумом оторопілі люди розгубилися так, що солдати самі заповнили мішки чим попало, але вкинули в них три хлібини, які лежали на столі. То було все, що залишилося від зробленої за довгі роки життя великої господарки. Усіх трьох (маму, батька, Ганну) підвезли до Коломиї. Сповнена горя та розпуки подорож до Омська тривала близько місяця. На добу видавали 200 гр. хліба, 10 гр. цукру, 10 гр. гнилої тюльки. На зупинках відсували двері і черпали з болота воду.
Петро Ганик (Касюків, батько засудженого перед тим на 10 років стрільця сотню "Мороза Миколи Геника - "змія") мав сокиру і прорубав у підлозі вагона діру, до якої нещасні люди (разом чоловіки і жінки) підходили для природних потреб. Матері сушили і гріли під власними грудьми дитячі пелени. По одежі густо лазили воші. У вагонах почалася епідемія черевного тифу. У російські сніги та казахстанські піски померлих викидали де попадало.
Нарешті - Омськ. Ослаблені, неголені, брудні, завошивлені людські привиди вилізали з вагонів, пересідали на вантажівки. На 30-граудсному морозі понад 100 км їхали до радгоспу Тамбова, де всіх розмістили з довгій столярні. Стелі не було, стіни світилися шпарами, дірявий дах був накритий замерзлими кицками. Посередині поставили залізну боку, в які розплювали ватру і почергово підходили відігрівати тіло та струшувати з одежі воші. Хто ще міг працювати, то отримував 200 гр. хліба на добу.
Так промучилися цілу зиму. Від голоду та холодів помирали старші люди, діти. Навесні збирали на полях і пекли мерзлу картоплю. Ганна вирішила втікати додому. Але не встигла. Хтось з місцевих жителів довідався про це і доніс в МГБ. 7.05.48 заарештували таки на місці, а 27.07.48 в місті Саргатськоє засудили на три роки ув'язнення (стаття 82 УК РСРФСР "за побіг с места спецпоселения"). Покарання відбувала в Омському шинному заводі №4. Навіть набула тут спеціальність вантажника першої категорії. За 400 гр хліба розвантажувала на Омському шинному заводі сажу, вугілля, 100 -кілограмові мішки з сіркою та каучуком. А ще взимку довгими жердками з загостреними залізними кінцями виловлювали на Іртині грубі сибірські кедри. Одного Аду на 40-градусному морозі упала під важке, намокле дерево у воду. Подруги витягли на берег напівживу. Вода, яка стікала з одежі, відразу замерзала.
І все-таки, зі слів Ганни, в колонії жити було легше, ніж на "волі". Давали якусь одежу та такий-сякий харч. Звільнили рівно через три роки після арешту і повернули до стареньких батьків у Тамбовку. У 1958 р. вийшов указ, в якому йшлося: дівчат, що виходили заміж за вільних хлопців, відпускали додому. Тоді до Ганни приїхав односелець Андрій Сулятицький. Вони одружилися, після чого всім дозволити повернутися в Середній Березів.
У 1992 р. родина реабілітована.
Такий шлях пройшла майже кожна сім'я березунів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрусяк М. Брати грому. Коломия, "Вік" 2001.
2. Арсенич П. Березини. Івано-Франківськ, 1994.
3. Бурдуланюк В. Історія Прикарпаття. Івано-Франківськ, 1994.
4. Кузич - Березовський. Березівське боярство на тлі історії України, Детройт, 1962.
5. Лозовчук В. Стежками життя гуцула березуна, Вінніпег. 1986.
6. Томащук М., Симчич С., Пецович С., Березини. Коломия, 1995.
7. Томащук М. Березови в історії Гуцульщини, Коломия. 1997.
8. Томащук М. Запалала вогнем. Коломия. 2000.
9. Томащук М. Смертю смерть подолав. Коломия. 2002.
10. Томащук М. Спалах. Коломия. 2004.
Loading...

 
 

Цікаве