WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Березови (Вижній, Середній, Нижній та Баня-Березів) в часи визвольних змагань (1939-1954 рр.) - Реферат

Березови (Вижній, Середній, Нижній та Баня-Березів) в часи визвольних змагань (1939-1954 рр.) - Реферат

підібрали банальну статтю "за антісовєтскую клєвєту" і в січні 1982 р. - ще 2,5 роки "особо строгого" режиму. Найжорстокіша "камерна система" на Луганщині, ще 2 роки - в штрафній колонії на Дніпропетровщині. Звільнили 30.04.1985. р.
Хворий на гіпертонію, я повернувся до сім'і в Запоріжжя, але відразу потрапив під спеціальний 1-річний "надзор". Від 6 години вечора до 6 ранку суворо заборонений вихід за поріг власної квартири. За порушення припису - 2,5 роки ув'язнення. Міліціонери вриваються посеред ночі по кілька разів на тиждень, тероризують сім'ю, тобто, всіма силами намагаються "посадити" знову. Кінець кінцем вони б таки домоглися свого. Червоні опричники залишати живим "Кривоноса" не збиралися.
Але нарешті почала валитися совітська імперія. Наступила горбачовська "перебудова", що і врятувало мені, мабуть, життя. Якийсь партійний писака написав про мене в запорізькій обласній газеті "розгромну" велику статтю. А наступного дня мене тісним гуртом обступили робітники заводу, на якому я працював, і питали: "Дед, почему ти нє істрєбіл всєх коммуністов?".
Випадок, про який хочу розповісти, можна назвати траґедією.У грізні 40-50-ті роки таких подій у наших околицях відбувалося дуже багато. Заляканий народ в ті часи якось звик до таких нещасть, і з плином часу вони стирались в людській пам'яті. Але не зовсім...
Все почалось з розкопок жертв сталінсько-большевицького терору в Яблунові. У пресі вже розповідалося про вийнятий з криниці разом з людськими кістками перстень, на якому вигравіюваний Тризуб, число "1948" і літери "БДМ". Серед людських останків було знайдено жіночу косу.
Авторові цих рядків пощастило зустрітись (5 липня 1990 р.) на розкопках з родиною односельчан з Баня-Березова у складі добродія Дмитра Басараби, його дочок Ганни Неґрич і Марії Варвадюк та сина Миколи. Добродійка Ганна Неґрич точно, з усіма деталями описала знайдений перстень (хоч вийнятого з криниці ще не бачила), навіть розповіла, в яких місцях викарбувані літери, герб України і рік.
- Цей перстень, - продовжувала пані Ганна, - належав моєму братові Михайлові, який спочатку був офіцером УПА (чотовим у сотні "Мороза"), а вкінці 40-х років - одним з чільних провідників ОУН. Перстень він почав носити після того, як у 1948 році одружився з односельчанкою, вчителькою Ганною Васкул д. Івана, яка 1946-го року через загрозу арешту пішла в партизани (нижче читач знайде детальніші спомини про названу вчительку та її подруг). Три літери "БДМ" означають Басараба Дмитрів Михайло.
Згадує сестра Марія: - Михайло дуже кохав свою дружину, мріяв про майбутнє щасливе життя, виховання щирими українцями своїх ще не народжених дітей... І гірко мені думати про те, як трагічно обірвалося життя цієї молодої пари під горою Рокитою.
- Брат Михайло, - розповідав добродій Микола Басараба, художник, - не тільки воював проти сталінських окупантів зі зброєю в руках. Він воював з большевизмом ще й словами правди.Займався широкою просвітянською діяльністью серед вояків УПА і цивільного населення: випускав листівки, розповсюджував партизанські газети, журнали, брошури, був автором багатьох публікацій. Учився сам і навчав інших.
- Не знаю, чи відомо вам, - продовжувала сестра Ганна, - що Михайло мріяв про вищу освіту. Займався самоосвітою, готувався до Львівського лісотехнічного інституту. Самі чекісти розповідали, що у криївці, де загинув брат, його дружина і ще три партизани, серед інших речей було багато літератури, у тому числі і наукової.
Ця розмова дала можливість встановити, що серед кістяків, вийнятих з однієї з криниць у Яблунові, знаходяться останки таких героїв України, як офіцер УПА і член Проводу ОУН Михайло Басараба, його дружина Ганна Васкул, воїни УПА Іван Дижук та Микола Сенітович з Баня-Березова, Михайло Васкул з Вижнього Березова.
Ця п'ятірка відважних героїчно загинула восени 1950-го (22.10.1950.М.Т.) в лісовій криївці високо в горах. Привів чекістів до криївки зрадник, що тоді працював лісником. І даремно комуністична преса брехливо описувала і продовжує описувати жорстокість бандерівців та їхню мстивість. Хоч чутки про "послугу" чекістам ходили між людьми, ніхто того іуду не вбивав, не мстив йому. Помер недавно своєю смертю. Повстанці знищували зрадника тільки тоді, коли точно було доведено факти його зради чи сексотства. Вони були людьми глибоко віруючими і дуже боялися пролити невинну кров.
Чого ж загибель цих п'ятьох партизанів автор називає , трагедією? З цього приводу добродій Антось Білавич з Баня-Березова розповів таке. В кінці 1950 року був він заарештований і перебував у яблунівській тюрмі разом з чекістом, що потрапив до камери на кілька діб за п'яне хуліганство. Дізнавшись, з якого села Білавич, чекіст почав хвалитися йому своїми "подвигами" у боротьбі проти "банд" УПА. Зокрема, детально розповів, як "брали" бункер під Рокитою.
Коли чекісти дізналися про місцезнаходження партизанської криївки, то оточили її, обстріляли, закидали гранатами і запропонували повстанцям здаватися. Можливостей для активного бойового опору у партизанів не було. Вони могли дати бій тільки вийшовши з криївки. А це було неможливо. Після другого попередження з-під землі донісся голос: "Дайте нам десять хвилин часу для наради!". Коли вказаний час минув, залунав Гімн "Ще не вмерла Україна" і почулися поодинокі постріли. На вигуки чекістів "Здавайтесь!" ніхто не відзивався. Коли відкрили бункер і увійшли туди, то побачили, що партизани самі себе перестріляли, перед тим спаливши документи... Чекіст сказав, що крім мертвих тіл, зброї і продуктів, вони знайшли багато книжок, що не встигли згоріти, і друкарську машинку.
Ось так загинуло п'ятеро мужніх. Самі собі заподіяли смерть, щоб не датися в руки катам. І кілька слів про вчительку, волосся з головиякої і кістяк люди з острахом оглядали в Яблунові.
У 1946 році я навчався в сьомому класі Баня-Березівської школи. Майже всі вчительки були місцеві. Лагідні, доброзичливі молоді дівчата, що дуже різнилися від деяких учителів часів німецької окупації. Історію і географію учила покійна Ганна Васкул, обидві мови та літератури
Марія Голинська, математику - Розалія Голинська. Ще з місцевих учительок була Розалія Григорчук, яка в той час вела четвертий клас. Важко розповісти, з якою жадобою ми, хлопці і дівчата, тягнулися до знань, до освіти, раділи, що знову йдемо до школи (під час відступу німців, фронту, а потім відкритої громадянської війни школа майже не працювала). І нині приємно згадати, як ці молоді вчительки уміли прищепити нам любов до знань, до освіти.
10 лютого 1946 року мали відбутися "вибори", здається, до Верховної Ради. Нас, кількох семикласників, директорка школи попросила писати лозунги на плотах, хатах, стайнях. Ми "активно" їх вимальовували, де лише було порожнє місце. Тепер дозволю собі розповідь пані Розалії Григорчук (Галицької):
- Мене призначили секретарем виборчої комісії. 6 лютого всі ми "допрацьовували" у школі списки виборців. Прийшли чекісти. Першу викликали до кабінету Марію Голинську, після двох годин викликають Розалію Голинську, а потім - мене. Запитання одні і ті ж до всіх: "Кого з бандерівців знаєте, з ким підтримуєте зв'язки?" Покійна Ганна Васкул тоді втекла зі школи і з чекістами не "розмовляла". Прийшла до мене в хату. "Втікаймо, - каже, - в ліс, нас будуть арештовувати!". А я їй на це: "Добре тобі іти в партизани, у тебе одна старенька мати, а в мене, крім матері, є брати, сестри і їм прийшлось би терпіти за мене. Я залишаюсь. Вдаюсь на Божу милість". Першою сьомого лютого заарештували Марію Голинську, другою - дев'ятого лютого - Розалію Голинську. Мене ж схопили увечері 10 лютого (перед підрахунком голосів). Перебували спочатку в яблунівських підвалах НКВД, потім - в Коломиї. 17 липня 1946 року нас "засудили" і відправили на довгі роки в Норильськ. Про смерть Ганни Васкул я довідалася вже після повернення з таборів...
Під столітніми смереками та ялицями стоїть похилений дерев'яний хрест. Люди, проходячи повз нього, побожно хрестились, і мало хто знав, з якої причини якась добра людина поставила його на тому місці, і майже ніхто не знав, а якщо й знав, то мовчав про ту трагедію, яка розігралася на цьому місці у далекому 1950-му році.
Loading...

 
 

Цікаве