WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Березови (Вижній, Середній, Нижній та Баня-Березів) в часи визвольних змагань (1939-1954 рр.) - Реферат

Березови (Вижній, Середній, Нижній та Баня-Березів) в часи визвольних змагань (1939-1954 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Березови (Вижній, Середній, Нижній та Баня-Березів) в часи визвольних змагань (1939-1954 рр.)
Його, мученого й катованого, переслідуваного, але не знищеного, знаю вже кілька років. Відкритий, прямолінійний, відвертий, відразу полонить вас вишуканою українською мовою, динамічністю думки, глибинним аналізом проблем, оптимізмом. Нині він, уславлений партизанський командир, сотенний УПА Мирослав Симчич -"Кривоніс" відомий чи не всій розсіяній по світах українській спільноті. Незламний борець за волю України, шість разів суджений большевицькою кривавою Фемідою, пройшов всі кола пекла на цьому світі, пробувши за колючими дротами десятків тюрем і концтаборів червоного сатанинського царства 32 роки, 6 місяців і три дні. І все це - на "особо строгіх", "строгіх", карцерних і тюремних режимах. Послаблених режимів ніколи не мав, бо не хотів коритися ні сталінським, ні хрущовським, ні брєжнєвським, ні андропівським табірним посіпакам.
- Скільки пам'ятаю, - розповідає пан Мирослав, - над нашою гуцульською, під ґонтами, хатою у Вижньому Березові витав невмирущий дух Січового Стрілецтва, славних сотників УГА Ілька Бодруґа, Петра Васкула, мого незабутнього стрийка Гриця Голинського. То він порадив мені записатися до "Рідної школи" у Нижньому Березові. Золоті зерна знань щедро засівала в наші юні душі моя перша вчителька, велика патріотка України сл.п. Володимира Іванчук-Пригродська.
Перша большевицька окупація. Портрети Сталіна в школі, замість молитви-пісні про Москву, арешти і безслідне зникнення березівських оунівців, якими керував тодішній районовий провідник Дмитро Неґрич - "Мороз". Під його впливом 1940 р. я став членом молодіжної ОУН "Юнак". Підпільні зібрання, читання забороненої большевиками літератури.
Якщо червоний окупант нищив наших людей підступними, хитрими, скритними східними методами, то свіжий брунатний став убивати відкрито, для постраху іншим. Навчаючись за німців у Коломийській технічно-будівельній школі (знання з геометрії та тригонометрії пригодилися згодом для вивчення законів військової балістики), я був свідком прилюдного розстрілу серед міста прив'язаних до стовпів кільканадцятьох хлопців з "баудінсту". Тоді остаточно вирішив посвятити себе збройній боротьбі з окупантами.
- Влітку 1943 року 20-річним юнаком ви прибули до вишкільного табору УНС "Ґреґіт" ім. Євгена Коновальця в Збанули.
- Так, уже третього дня я, стрілець куреня "Чорні Чорти", брав " участь у розгромі кількох німецьких батальйонів, які намагалися
зліквідувати табір. А на початку березня 1944 р. мене зарахували курсантом старшинської школи УПА, яка містилася в селі .Снідавка. У школі навчалося близько 40 хлопців, усі з закінченою середньою освітою. Після 4-місячних інтенсивних занять (найважче давалися вправи для опанування мистецтвом ведення нічного бою) і складання присяги на вірність Україні в ранзі чотового направлений до "Буковинського" куреня у сотню "Криги", де керував оперативно-пропаґандивною групою. Сотня дійшла до угорського кордону, але, перетнувши лінію фронту, повернулася на окуповані большевиками терени Буковини. Перший великий бій з енкагебистами звела на полонині Плив'я. Згодом було ще багато сутичок з чекістами, яких большевицьке командування десантувало літаками для боротьби з бандерівцями.
Але мене тягнуло на рідні терени, і на початку осені 1944 р. отримав дозвіл Проводу ОУН на перехід до куреня "Лісового" в сотню "Мороза", яка дислокувалася в той час під Ратундулом між Вижнім Березовом і Текучею. Був призначений вишкільником, а згодом - чотовим третьої чоти.
- Розкажіть, будь ласка, про найважливіші проведені вами бої з большевиками.
- Перший великий бій з прикордонниками (вони належали до відомства НКГБ) наша чота звела самостійно в середині грудня 1944 р. в Дземброні. У висліді удалої пастки-засідки ми знищили там близько 80 чекістів, спалили три "студебекери", перекинули в Черемош бронемашину.
Перед Різдвом 1945 р. запеклий бій відбувся в Шепоті. Він був особливо жорстоким, проходив врукопаш, з великими втратами з обох сторін. Большевики спалювали своїх убитих у гуцульських хатах, ми також втратили кількох бойовиків. У тому бою важке поранення в ключицю одержав "Мороз", і завершити бій було доручено мені.
А на світанку 15 січня 1945 р. в Рушорі наша сотня вщент розгромила полк НКГБ. Підготовку до бою і керівництво ним було доручено мені. У висліді бою в глибоких снігах залишилося лежати близько 400 чекістів. Був убитий командир полку, герой Радянського Союзу генерал Дергачов, згоріло 13 "студебекерів", легкове авто генерала. Наскрізьне поранення в передпліччя одержав і я. Після того бою "Мороз" призначив мене своїм заступником. Згодом були кровопролитні бої за Космач, багатотисячні чекістські облави, коли загинуло понад половину повстанців.
Восени 1945 р. дві чоти, маневруючи серед густих большевицьких облав, були відправлені "Морозом" на доли, а сам він залишився в Карпатах. В селі Тишківцях я дізнався про його загибель (19.09.1945) і повернув бойовиків у Березови. Командиром Березівської сотні призначили "Підгірського" (Костянтин Приймак, родом з Молодятина), і в січні 1946 р. на Купах за Цапулом вона була розбита. Я ж в той час хворів на поворотний тиф, з якого вийшов аж у червні місяці. Станичний Середнього Березова "Берест" (Микола Клим'юк) звів мене на Рокиті з окружним провідником ОУН "Борисом" (Григорій Легкий). Від нього я отримав наказ заново зорганізувати Березівську сотню. Удалося зібрати близько 60 бойовиків. Ми вели дрібні бої з большевиками, влаштовували засідки, а 1947 р. здійснили рейд по Буковині, терени якої я добре знав. В якомусь селі знищили велику шахту, де було багато продуктів, муки, зерна. Що не змогли взяти з собою, роздали селянам.
Повернувшись з Буковини, готувалися до зими. Хлопці зимували в лісах. Перевіряючи місця зимового постою на 1949 рік, 4.12.1948р. я змушений був зупинитися в будинку Назаровичів (Ввсилищевих) у Середньому Березові, бо припинився снігопад, а залишати сліди на снігу було заборонено. У бою з підведеними сексотом чекістами втратив свідомість і потрапив у большевицький полон.
- Після жорстоких катувань і заманливих запрошень працювати на ворога 13.03.1949 р. військтрибуналом у Станіславі був засуджений до 25 років режимних таборів. На Далекому Сході у селищі Мянджа через напад на злодіїв -"битовиків", які нещадно тероризували політв'язнів, у грудні 1953 р. за "лагєрний бандітізм" отримав ще 10 років, а згодом за відмову працювати у вапняних кар'єрах (там зеки масово гинули від силікозу) у місті Сусумань додали 5 років "критої тюрми". Опинився у величезній в'язниці міста Єлєц поблизу Ліпєцка, яку побудувала ще цариця Катерина.
Далі - концтабори в Тайшеті, де пробув три роки. За повторний погром "битовиків" ( тоді бандерівці живими спалили в бараку 200 злодіїв) - ще один рік штрафної колонії в Мордовії. Звільнили 7.12.1963 p., рівно через 10 років після засудження у Мянджі. Через заборону повернення в ЗахіднуУкраїну поселився в Запоріжжі, завів сім'ю.
Але 28.01.1968 p. заарештували знову. Мене дуже хотіли підвести під розстрільну статтю, так що в одиночній камері № 86 на четвертому поверсі Івано-Франківської тюрми пробув два роки і 43 дні.
- Молився Богу. Змучений голодом, допитами, катуваннями, просив у Нього достойної смерті, щоб не видати друзів по боротьбі. Читав у думці "Декалог", твердо вірив у справедливість нашої справи. Бо ми не наступали ні на Берлін, ні на Москву, а захищали свою знедолену землю, свій край. І при допомозі Всевишнього я вистояв перед катами. Проти мене було висунуто 42 пункти звинувачення, але, маючи багатолітній досвід політв'язня, захищався так уміло, що "лише" відправили добувати свій "зароблений" 1949 р. 25-річний строк. Після 14 років Мордовії і Північного Уралу потрапив у концтабір Мала Токмачка Запорізької області
Тут написав відозву до світової громадськості з приводу порушення людських прав у большевицьких тюрмах і таборах. Через дисидентів її удалося передати на Захід. Була розповсюджена в пресі, опублікована в журналах, потрапила до польської "Солідарності"', про неї заговорили західні радіостанції.
Удар у відповідь не забарився. Цього разу кагебисти
Loading...

 
 

Цікаве