WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Саджавка – моє село - Реферат

Саджавка – моє село - Реферат

Кузьми, який мав 6 синів. Сини були жонаті, кожен уже мав свою сім'ю.
Всіх дідових синів записали так: Іван Кузьмин, Василь Кузьмин, Дмитро Кузьмин і т.п. Всі дідова родина початок родоводу теперішніх наших Кузьминів.
Троє дітей дорослих мала якась Христя, яких урядники записали так: Чомусь з роками і віками буква "и" змінилася в "а" і частина жителів села стала Христанами.
Родину, яка жила дальше від Саджав очки, за мочарами, записали Мочернюками. На березі Пруту
Одне подвір'я було дуже заросле терном, цю родину жартома записали Тернінчуками.
Всіх Мельникових синів було записано Мельниками.
Родина коваля стала Ковалюками.
У чиїй хаті був ткацький верстат, того записували Ткачуками. Якщо в подвір'ї було кілька в'язанок гонтів (покрівельний матеріал, виготовлений із тоненьких колених дощечок хвойних порід дерев), то цих людей записували Гонтарюками.
Якщо в батьківській хаті жив одружений син, то його сім'ю записували по батьковій імені: батько Івась - синова сім'я - Івасюки; Михась - Михасюки, Данило - Данилюки, Федір - Федорчуки, Стас - Стасюки.
Майстрів, які виробляли на продаж сопілки записали Сопилюками.
Переказ про виникнення трьох прізвищ
Прийшли якось урядники до однієї хати, жителів записувати, а там тільки стара жінка. Питають, - хто ще живе і з нею. Стара розказала, що є три сини, але пішли в ліс по дрова. Питають, як їх записати, а вона не знає. Тоді кажуть розповісти про кожного, який мають характер, чи якісь прикмети.
- Один в мене беззубий, щербатий.
- Ну, то запишемо Щербатюком.
- А другий - такий добрий, як мама рідна, всіх послухає. Його і кличу "Мій Христуньо, Христунько…"
- Тоді запишемо Христаном. А третій?
- Е-е, третій якийсь не вдався… Малий, недорослий, не хлоп; в якись півторачок маленький.
- Так і запишемо: Півторак.
1923 рік. Долішня читальня "Просвіти" в Саджавці.
На світлині учасники драмгуртка після вистави "Нещасне кохання" Справа - об'ява вистави на наступну неділю. Будинок читальні сільські аматори збудували за власні кошти і за гроші, виручені за концерти і вистави. Деякі заможні газди давали дерево на читальню із свого лісу, але в більшості - все купувалося за гроші.
Дванадцятиметрового дуба принесли хлопці на плечах із ліса з-за ріки. На концертах і виставах заробляти гроші для пошиття костюмів і виготовлення декорацій для п'єс.
Село в 30-і роки жило "бідно, але гідно".
Пісні, п'єси, концерти, виступи в сусідніх селах, і в сусідніх районах. Саджавський хор славився на два райони - Коломийський і Надвірнянський .
Керував хором син священика Бобикевича, який закінчив музичну консерваторію, але не прийнявши польське підданство був без роботи. Після Бобикевича керівництво перейняв Тороус Михайло. Для молоді і молодих газдів було великою радістю виступати і їздити з концертами по районах. Хор співав злагоджено на чотири голоси.
Із спогадів старожилів, в хор ішли і голосисті дівчата із сусіднього села Ланчина.
На світлині невідомого фотографа праправнуки можуть впізнати своїх діда чи бабу, які сфотографувались на пам'ять після одного з численних виступів.
В 1927 ропі була збудована друга читальня - Горі. При обох читальнях крім великого хору були ще два.
Вихованням дітей займалися батьки, церква, школа. Багато зробила для виховання малят пані Мікова дочка Івана Дякового. Закінчивши гімназію, вона не захотіла прийняти польське громадянство і тому була без роботи. Безплатно, по зову серця вона відкрила на Копані дитячий садок "Рідна школа", де змалку привчала дітвору любові до України, до рідних Карпат, до невмирущого слова Шевченкового. Бабусі теперішньої дітвори дотепер пам'ятають вірші Марійки Підгірянки, які їх навчила пані Мікова. В перші класи народної школи такі діти уже приходили добре підготовленими. В школі всі предмети викладалися на польській мові, але діти залюбки вчили українські вірші до різних свят і забав.
На світлині - школярі 1935 року навчання. Майбутні вояки УПА, зв'язкові.
Драматичні гуртки в селі працювали постійно.
Ставили одну п'єсу, а вчили слова іншої. Якщо концерти ставили тільки після закінчення посту, то п'єсу люди любили дивитися круглий рік.
Драматичним гуртом при долішній читальні керував Максим'юк Ілько, а при горішній - Боднар.
Ніяких заслужених звань ці колективи не мали, але великий авторитет і любов у Саджавці і навколишній окрузі завоювали надовго. Дотепер згадують старожили, як переодягшись у костюм, з перших слів перевтілювались прості хлопці і дівчата у козаків, гетьманів, слуг і багатих, закоханих і ворогів. Участь у драмі чи хорі зробила велике естетичне виховання на сільську молодь. В наступні роки старше покоління аматорів сцени замінили їх діти, онуки і правнуки, виховані на прекрасних традиціях "Просвіти".
Багатьох з них можна назвати заслуженим працівником культури України.
Умови тоді були нелегкі, але їх всіх підтримувала любов до сцени, до українських письменників і народних героїв.
Крім художньої самодіяльності, молодь також у святкові дні і неділі проводила танці, різні ігри та забави, які вчили хлопців поважати дівчину, поводитися з нею чемно і ввічливо. Особливо любили всі гру "Флірт", коли на карточках роздавались різні питання і відповіді, і кожний шукав свою половину відповіді чи питання.
Не було такого, щоб хлопець прилюдно обняв дівчину, чи сказав щось недоречне. Ніхто не лихословив. З танців найбільш поширеним був вальс, полька, коломийка. Танцювали згідно віку, по черзі. Яким би малим не було приміщення, кожен давав іншій парі місце посередині, щоб могли покружляти у вихорі танцю. Музикантів наймали хлопці, платили їм гроші. Дозволу на танці просили у війта.
Вересень 1939 року змінив у зелі польську владу на. більшовицьку. Демократичні гасла і байки пре колгосп почали по селах розповідати більшовицькі агітатори: як робили це у 20-х на Східній Україні, агітуючи селян вступати у колгоспи. Старостою у 1939-1941 рр. був Кухтар Гнат.
Після відступу польського війська і влади, молодь на обох читальнях вивісила національні синьо-жовті прапори, портрети Шевченка у вишиваних рушниках. Прибулим гостям зі Схоцу це не сподобалось: Прапори зняли і порвали, портрети побили. Селяни зрозуміли, що влада польська і більшовицька нічим не відрізняється. При таких порядках своєї державності їм не здобути.
Агітатори із своїх підпільників К!Т37 та одурманеної частини молоді робили донощиків.
В 40-вому ропі в селі почались перші арешти. Першими забрав НКВС найактивніших жителів села: Якова Михасюка, замучилиНадвірній в тюрмі, Онуфрія Томащука, голову товариства "Каменярі" і Федора Якуб'яка вивезли в Сибір.
Особливою втратою для села був арешт письменника Давидяка Івана Миколайовича, магістра філософсько-історичних наук, уродженця Саджавки.
Арештували його по доносу єврея Иля Головатого і Грицюка Василя.
23 вересня 194С року.
"20 грудня 1940 р. - суд виніс постанову: 10 років таборів і 5 років заслання"
12 лютого 1941 року шлях нашого односельчанина в Станіславській тюрмі обставиться. Дальша його доля невідома.
По селу проводитись часті обшуки, арешти. Нищились книги і журнали, так любовно і дбайливо зібрані членами "Просвіти" для села. Всюди велась агітація за ВКП/б/, яку в селі так
Loading...

 
 

Цікаве