WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Поезія Василя Стуса – цілісний поетичний організм зі сталими образно-смисловими комплексами - Реферат

Поезія Василя Стуса – цілісний поетичний організм зі сталими образно-смисловими комплексами - Реферат

розлукою і непевністю своєї долі.
Невже я сам-один на цілий світ,
вогнений скалок вікового гніву,
пізнав себе і долю цю зрадливу,
щоб проклинати чужинець кий світ.
("Докучило! Нема мені вітчизни...")
Амплітуда його настроїв величезна, сягає катастрофічної перенапруги. Йому здається, що весь світ постає супроти нього - і "Дрімучий Київ здибився буй тором, лукавим косить оком і незлим", і ці мури, які "швидше вб'ють, ніж пустять. Швидше вб'ють", і місяць, цей "самовбивця і відьмак", і колючий посмерк, який "наповзає в вузьке і тоскне, як сосна, вікно", і небо, яке стало меншати, - лишаються лиш гони мрії:
... толока поетів і присток невдах,
котрим відраза спогадувань - єдина з нагород,
що безоглядно їм дала поразка.
("Не зближуйся. На відстані спішись...")
Та нерідко спогадиогортаються ідилічними, з посиленою дозою мінорності, описали окремих ситуацій із дитинства, перебування в армії на відпочинку з сім'єю і друзями... Він шукає наснаги, віри, способів долання меж, наповнення свого внутрішнього світу якоюсь новою метою.
Особливо важко переживає Стус розлуку з дружиною і маленьким сином. Їхня образи виринають у снах, з'являються у теміні безсоння, проступають на холодних мурах, запитують і кличуть, сповідують і знесилюють почуття болю серця д німих, безслізних скорбот.
Ти є в мені. І так пробудеш вічно, с
вічо моя пекельна. У біді,
вже напівмертвий, я в тобі єдиній
собі вертаю певність що живий,
і жив, і житиму, щоб пам'ятати
нещастя щасть і злигоднів розкоші,
як молодість утрачену свою,
жоно моя загублена!
("Ти десь живеш на призабутім березі...")
Усе частіше в його поезіях з'являються релігійні образи, звучать молитовні інтонації, вірші-сповіді переростають в клятви-запевнення вистояти, здолати зневіру, упевнитись в силі духу, вибороти для себе надію на свою правоту, утвердитися в стоїчності цього протистояння, свого щораз посилюваного спротиву владі як силі, що обмежує його свободу, ущемлює можливість вибору.
Весь білий світ - постав супроти,
Аж смертний пробиває піт.
І дух твій, збитий в околіт,
в єдиній постає досаді,
в єдиній люті - нею й стій.
І жодній не корися владі -
бодай в затятості своїй.
("Довкола мене - смертна туга...")
Стусів Бог далекий від канонічної церковної атрибутики. Це категорія філософсько-етична, втілення висоти й потуги духу. Складно переплітаються в нього різні духовні площини. В одному з найглибших філософських віршів "За читанням Ясунарі Кавабати "виразні відгомони східної філософії. Водночас на "чотирьох японських татамі", на яких "розпросторюється" душа поета, вгадується знак хреста. Дорога до Бога для митця - "все дорога". Не раз зринають в його поезіях символіка "високого вогню", мотиви богообранності і жертовності. "Бог " і "Україна" в його поезіях вторять двоєдине ціле, то його головна Sacrum (переклад з lat. - святиня).
Поетичне слово Стуса - в кращих своїх проявах - енергійне, м'язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість і рафінованість його словника, сповнене внутрішнього вогню, щомиті готового вибухнути. Це поезія так би мовити, чоловіча, чужа сентиментальність розслабленості: "Мужній і сам себе помножуй" - тільки так можна вистояти.
Поступово, в свідомості митця утверджується думка про вищу доцільність страждань, але так Стус не прирікав себе заздалегідь на жертовність, але обставини життя мимоволі визначили саме такий драматичний розвиток подій, і поет плекає думку, що ним створена поетична, наповнена його світлом вічність, в якій він примирив добро і зло. Тому душі "радісно вмерти, бо світ цей сліпить, бо суще не любить живого".
Для поета зробити вибір - означає здобути свободу. Свободу внутрішню. Навіть якщо вона, ця свобода загрожує муками нового вибору.
Митець не вважає, що місія страдника природна і бажана. Інакше він би не написав:
Ми розминулися з життям
Не тим, напевне, бралися шляхом
і марне марним вороттям
на первопуть свою
("Довкола мене цвинтар душ...")
В кінцевому підсумку Стус обриває усі сподівання на повернення, ожорсточує присуд самому собі до тотальної відчуженості від усього того, що якоюсь мірою обнадіювало та сповнювало вірою у повернення на Україну:
"попереду прірва. І ока не мруж..."
Прощай Україно, навіки прощай.
чужа Україно, навіки прощай.
З такими думками і настроями завершувалося творче життя гордого, чесного, незалежного сина України. А починалося ж інакше. Іншою тональністю молодого поетичного голосу, іншою цінною орієнтацією на реалізацію себе як творчої індивідуальності:
Вперед керманичу!
Хай юність догорить -
ми віддані життю
і нам віддається в славі!
Жорстоке коло безнадії і відчаю невмолимо замикалося, щоб розірватися смертю на примусових роботах у таборі на Уралі в ніч з 3 на 4 вересня 1985 р.
Отже поезія В.Стуса - цілісний поетичний організм зі сталим образно-смисловими комплексами, щоб прочитати поезію Митця без ідеологізації кожного образу чи символу, необхідно вийти на відповідний етап чуттєвості і уяви.
Більше того - слід враховувати, що домінуючим ліричним самопочуттям поета була віра і трагізм.
В його віршах поміж рядками ми можемо прочитати його безмежну любов до України, дружини і сина, своїх друзів і мрію, в яку він вірив до кінця своїх днів, мрію в незалежну, багату Україну, через яку він так багато страждав.
Минуть десятиліття. Не буде образу Стуса як особи, не буде його розпинателів, не буде його теперішніх критиків. Дисидентко вивчатимуть в школах з нудних підручників історії і історії літератури, і школярі потай позіхатимуть під розповідь учителя про в'язниці і смерть Стуса. Будуть інші проблеми і інші злоби дня. Але надовго залишиться універсальне, майстерне і щире в поезії Стуса:
Розпросторся, душе моя,
на чотири татамі
і не кулься від нагая
і не крийся руками.
Хай у тебе є дві межі
та середина - справжня.
Листопад - 3 грудня 1984 -
Вересень 1985
Нью-Йорк.
Список використаної літератури:
1. М. Жулинський "Із забуття в безсмертя". Київ - "Дніпр" 1990 р.
2. "Не від любив свою тривогу ранню". В.Стус - поет, людина. Київ - "Український письменник". 1993 р.
3. Д. Стус "Феномен доби: сходження на Голгофу слави". Київ - "Знання України". 1993 р.
4. О.Ю. Орач "Під тягарем хреста" Львів - "Каменяр". 1991 р.
5. В. Яременко "Українське слово" Київ - "Рось" 1994 р. (том 3).
Loading...

 
 

Цікаве