WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині - Реферат

Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині - Реферат

Гуцульщини (переважно галицької її частини) серед учасників різдвяних обходів помітні групи з такими персонажами, як "царі", "королі". Часом їх супроводжували вже й суто християнські персонажі, як-от "ангели". Такі групи ходили не лише на Різдво, а й на Йордан. Вертепи ходили ще подекуди й у другій половині ХХ сторіччя, але їх суворо забороняла радянська влада. Колядники 60-х років ХХ ст. згадують про це: "О, як ми, дітьми, любили ходити колядувати! Але почали переслідувати, ганялися за нами учителі, сільські "активісти"… Ми також скакали у скалу, в корчі, ліси - котре кудла виділо, як нас ловили. Бувало, тікаємо, а з нами є хлопець, перебраний на ангела - у довгій білій сорочці поверх кожушка і з срібними із позлітки крильми. Він шпортається, бо перешкоджає довга сорочка. Здається, що той ангел летить, а за ним і за нами женуться злі сили".
На території Українських Карпат, насамперед на буковинській та галицькій частинах Гуцульщини, побутував ще інший тип театрального дійства - рядження, який мав усталену систему персонажів і спеціальні дійства, сцени. Йдеться про театралізоване дійство "Маланка".
Найбільш повний опис гуцульської "Маланки" здійснив Володимир Шухевич, який писав, що перед Василем, перед старим Новим роком, парубки збиралися до хати і переодягалися"один за князя - Василя, а другий за княгиню - Маланку, інший за цигана, за циганку, - тим двом мастять лице сажею, за жида, який кладе на лице наличман - маску з клоча, за жидівку, за шандара, того убирают в жовнярську шапку і який кабат, та дають єму кіл у руки - івир, за діда і бабу, які носять на плечах міх з соломою, а надто приберуть одного за козу, убираючи єго в кожух, обернений волосом угору; так перебравшись, ходять від хати до хати, де під вікнами щедрують ось як:
Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людем на цес вечір! Устань, ґаздо, угорни си, До стайинки подиви си; Кобилка ти сі вположила, Нову радість ти вчинила, Божа се милість, А твоя радість!
Пощедрувавши під вікнами, далі просяться в хату, і коли ґазда запросить щедрувальників у хату, то вони починают щедрувати так:
Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на цей вечір! Пишна файна Миланочка, А ще красчий Васильчичок. А чиньчику - Васильчику, Посію-ж ті в городчику. Буду тебе шанувати, Тричі на день поливати, Тричі на день поливати, Сухоточку підскубати Сухоточку підскубати, Легіникам роздавати…
Після Володимира Шухевича, уже в другій половині ХХ ст., детально проаналізував звичай ма-ланкування під час щедрівок відомий український етнолог, професор Георгій Кожолянко, який вважає, що обряд Маланки був у наших предків ще до прийняття християнства. Спираючись на записи письменника Ю. Федьковича, вчений зазначає, що маланочна щедрівка є найкращою. "У вісім день по празнику Коладі святкували они і праздник Маланки, перебравши одну дівчину за Маланку, одного парубка за Чильчика, другого за Місяця, третього за Змия - діда "з залізною бородою", а решту дівчат і парубків за поїзд Маланки, Чильчика, Місяця і Змия, і ходили так від хати до хати".
Саме в Карпатському регіоні, на Буковинській Гуцульщині на початку ХХІ ст. обряд ходіння з Маланкою збережений, хоч він також пережив заборони церкви і радянської влади. Дотепер вечір перед Старим Новим роком на Гуцульщині чоловіки називають звичайно "на Меланії", а жінки - "Святвечір Василів". Молоді жонаті чоловіки та парубки збираються до гурту. Один із них перебирається на князя Василя, а інший - на княгиню Маланку, який уміє добре жартувати. Маланка ходить зі своїм почетом, до якого входить "орач" з чепігами від плуга, "сівач" із сівнею через плечі, циган (лице мастить сажею), єврей-орендар (йому роблять маску з клоччя), "орендарка", "жандарм" (його вбирають у жовнірську шапку, в руки дають кіл замість зброї), "дід" і "баба", "ведмідь", "коза", "журавель", "чорт". Нерідко до театральної групи брали і таких персонажів як "смерть" з косою, "піп", "лікар" тощо.
Пропускати чиюсь хату, не защедрувавши, було поганою ознакою, тому ходили від хати до хати. Звернення до господарів мало багато варіантів, але всі вони зводилися до добрих побажань:
Ой господарю, господарочку, Пусти в хату Маланочку, Маланочка чисто ходить, Нічо в хаті не пошкодить, Як нашкодить, то помиє, Їсти зварить та й накриє, Добрий вечір!
У хаті Маланка вдавала, що наводить порядок, розкидала сміття, замазувала припічок, лавки. "Дід" з "бабою" обнімаються і періодично посварюються, циган нишпорить скрізь і просить сала, "циганка" ворожить, "ведмідь" танцює, "коза" грає на скрипці, а "журавель" вибиває в бубон. Демонстрували також сценки залицяння та весілля. "Смерть" косою вбивала "Маланку", тієї ж миті "дід" просив гроші на лікування. Як "Маланка" оживала, то до неї залицялися інші персонажі: "піп", "стрілець" тощо.
Сучасні дослідники не залишають поза увагою архаїчні новорічні обряди. Першу спробу класифікувати дійства персонажів зробив Олександр Курочкін, який аналізує їх за спрямованістю обряду і виділяє декілька видів обрядодій: господарська та шлюбна магія; імітація хатньої роботи господині; сімейні стосунки подружжя; ігрово-еротичні, гумористичні та сатиричні сценки; пародіювання; елементи сімейно-обрядових драм (весілля).
Література
1. Кожолянко Г. Народознавство Буковини. Новорічно-різдвяна обрядовість буковинців. - Чернівці, 2001.
2. Коляди на Гуцульщині // Прикарпатская Русь. - 1931. - №1. - С. 23-24.
3. Курочкін О. В. Новорічні свята українців: Традиції і сучасність. - К., 1978. - С. 97.
4. Курочкін О. В. Українські новорічні обряди: "Коза і "Маланка". - Опішне, 1995. - С. 140-160.
5. Борисенко В. Нариси з історії української етнології. - К., 2002.
Loading...

 
 

Цікаве