WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині - Реферат

Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині - Реферат


Реферат на тему:
Ритуальні рядження у структурі різдвяно-новорічних свят на Гуцульщині
Важливим компонентом різдвяно-новорічної обрядовості є давня традиція на Гуцульщині ритуального рядження, карнавалу. Широке розуміння карнавалу як універсального обрядово-видовищного і світоглядного феномена властиве майже усім цивілізованим народам світу.
В Україні найкраще ця традиція збереглася в Карпатському регіоні. В обрядовому маскуванні українців існують два історичні пласти: народний і церковний. Перший включає типи і образи ряджених, які сформувалися задовго до прийняття християнства чи, виникнувши за доби його панування, не були пов'язані з клерикальною традицією. По суті, йдеться про давні язичницькі й пізніші маски світського характеру. На відміну від них, переодягнені й відповідно екіпіровані персонажі драматичних вистав другої групи відверто демонструють свою спорідненість з образами євангельських легенд, тобто ведуть родовід із першоджерел церковної літератури.
У карнавальних обходах з "козою" найважливіший обряд, приурочений до свят Маланки і Василя. Він має досить давню дохристиянську основу. 13 січня - свято Маланки. На Гуцульщині, як і в інших регіонах України, варять кутю і звуть цей вечір "Багата кутя". На вечерю також готують 12 страв, але вже скоромних. Напікають калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників.
Ввечері щедрують. Ходять ряджені, співають щедрівки з побажанням врожаю, добра, щастя в родині. На Гуцульщині біля Коломиї група парубків у масках іноді нараховувала до 20 персонажів: "Василь", "Маланка", "дід", "баба", "козаки", "пан", "чумак", "цигани", "шандарь". На буковинській частині Гуцульщини щедрувальники в маскованих костюмах ще до середини ХХ сторіччя зображали персонажів переважно давнього походження. Переодягалися в маски "ведмедя", "кози", "коня", "діда", "баби". Одягалися так, щоб особу виконавця не можна було впізнати. Категорії масок на різдвяно-новорічні свята пов'язані з міфологічним світоглядом, їх давньою магічно-сакральною функцією.
Вчені наголошують, що слід враховувати і спостережену на матеріалах різдвяно-новорічної обрядовості Українських Карпат тенденцію до дублювання (витіснення) маски "кози" маскою "барана", яку можна пояснити особливим місцем вівчарства в господарському житті населення гірських районів.
Старші люди в новорічну ніч стежать за погодою. Коли небо зоряне, то буде врожай на горох, ягоди, добре плодитимуться курчата та інша домашня птиця. Увечері на Маланки господар робить з дідуха перевесла, йде до саду, перев'язує яблуню і примовляє: "Я тебе перевеслом назначу, що з тебе буде - в маю побачу. Як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю".
Отже, важливу роль у новорічному святкуванні в Карпатському регіоні, як і на іншій території України, відігравали ряджені, своєрідний народний театр.
Варто зауважити, що сам звичай переодягання у святкові дні сягає корінням у дуже давні первісні часи, він відомий майже усім народам світу і має спільні риси (це переодягання в не побутове, вигадане вбрання, травестія, коли жінки переодягнені в чоловіче вбрання і навпаки, зооморфні чи вигадані маски, використання різних предметів - коси, палиці, інструментів домашнього вжитку). Рядження входило до структури сміхової культури часів Середньовіччя і Ренесансу. Найповнішу порівняльну характеристику ритуального рядження здійснив відомий учений М. М. Бахтін.
Як уже вище зазначалося, обряд із водінням кози, який був поширений на значній території України, в деяких місцевостях буковинської Гуцульщини побутував спорадично. На Гуцульщині водіння "кози" переважно контамінувалося з театралізованим обрядом "Маланка" у виставах лялькового і живого вертепу. В Карпатах маска кози - це переважно довга палиця, накрита вивернутим догори вовною кожухом, яка викінчувалася зверху дерев'яною головою кози, часто зі справжніми рогами або дерев'яними. На палицю, до шиї "кози" вішали дзвоник. Часто голова кози мала рухому нижню щелепу, яка під час колядування натягувалася мотузкою і клацала, чим викликала сміх і пожвавлення, особливо в дітей.
На галицькій і закарпатській частині Гуцульщини ходіння колядників супроводжувалося "бараном". Воно переважно було характерним для дитячих та підліткових груп. Палицю з опудалом баранячої голови тримав між ногами хлопець у вивернутому кожусі. Таке ходіння з "бараном" на початку ХХ ст. мало переважно розважальну та ігрову мотивацію.
У Карпатському регіоні загалом, на Гуцульщині зокрема, серед зооморфних образів, окрім "кози" і "баранця" були поширеними такі представники місцевої фауни, як "ведмідь" та "вовк". Хлопець, який одягав маску ведмедя, також був убраний у вивернутий вовною кожух, показував незграбність, вайлуватість тварини, а ряджений "вовком" був дуже спритним і швидким.
"Дід" і "баба", одягнені в лахміття, обличчя вимазане сажею, з торбами, були також поширеними персонажами рядження. Парубок, який зображав "бабу", був часто з подушкою на животі, вдаючи вагітність.
У давнину дід і баба, очевидно, символізували культ пращурів. Часами ці двоє розпочинали між собою суперечку, штовханину, яку дослідники трактують як антиповедінку, пов'язану з ідеєю родючості та відлякування злих духів. Варто зауважити, що новорічні обходи з "дідом", "бабою" відомі й іншим слов'янським народам, зокрема словакам, чехам. У чеському обряді замість "діда" ходили дві "баби", які жебрали під вікнами, вимагаючи паляниць та гостинців.
Упродовж тривалого часу відбувалися процеси трансформації народних обрядів, проникнення спрощених форм рядження, очевидно, під впливом пізніших вертепних форм, які ми розглянемо далі.
На початку ХХ ст. в деяких селах
Loading...

 
 

Цікаве