WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Балинці – моє село. - Реферат

Балинці – моє село. - Реферат

Войнаровський був парохом від 1892 до 1907 року , коли був обраний послом до віденського парламенту. Завдяки праці цих двох народних діячів , село Балинці стало одним із найвідоміших сіл на Покутті і в Галичині.
В той час засновано в Балинцях також споживчу кооперативну і кредитову спілку Райфайзенку. Споживча кооператива існувала з малою перервою від першої світової війни до приходу більшовицької армії в 1939 році.
В 1902р. засновано в Балинцях гімнастичне і протипожежне товариство "січ". Його організатором був небіж О.Войнаровського, а кошовим довгий час був Василь Корбутяк, який виїхав перед першою світовою війною до Америки. Звідки вернувся в 1921р. вже як вишколений комуністичний агітатор. Використовуючи важке економічне становище і настрої зневіри після програмної української визвольної війни та окупації Західної України поляками, він розгорнув широку просвоєтську агітацію і протягнув майже половину села Балинців та велику частину Прикарпаття до партії Село - Роб.
Він був організатором великого першотравневого віче в містечку Заболотові в 1924р., яке закінчилось кривавою сутичкою з польською поліцією. Після того віча він ховався кілька місяців від польської поліції, яка його шукала, а потім утік на совєтську Україну. В 1928р., коли там починалася насильницька колективізація, він був арештований і ліквідований тими, за кого він так розпинався.
В 1914р. с. Балинці величаво відзначило століття з дня народження Тараса Шевченка 16-го травня, в день скасування панщини в Галичині, відбувалося посвячення місця, де мала стати символічна могила Кобзаря. Головним промовцем на святі, в якому взяла участь велика маса народу, був письменник Василь Стефаник. Після посвячення місця закопано документи про те, хто почав справу будувати пам'ятник Шевченкові, і почалось сипання могили.
Першу тачку землі висипав голова комітету директор Барни, за ним пішли інші. Вибух війни перервав дальшу працю, і могилу закінчили аж по війні, в 1928р. Зробили це члени читальні "Просвіти", які також засадили могилу деревами і обвели дротяним плотом. На могилі мав стояти бюстом Шевченка, зроблений одним різьбярем з каменю, але польська влада заборонила ставити його, і бюст стояв у читальні аж до другої світової війни. Коли в 1939р. прийшла більшовицька армія, місцеві комуністи були таки зайняті творенням колгоспу і боротьбою з "ворогами народу", що не мали часу поцікавитися пам'ятником Шевченкові. Закінчили могилу і поставили пам'ятник аж в 1943р. за німецької окупації. Відкриття і посвячення пам'ятника відбулося 27-го вересня 1943р. при великій участі народу з сусідніх сіл і з участю трьох священиків о. Михайла Киселя, пароха Балинець, о. Миколи Вонсуля, пароха Кулачковець, і о. Михайла Романчука пароха містечка Гвіздець. Відбулося це свято тоді коли над могилою Шевченка в Каневі гриміли гармати двох найбільших ворогів українського народу гітлерівської Німеччини й Москви, що билися за українську землю. Той пам'ятник стоїть у Балинцях і тепер.
Після закінчення першої світової відновили працю в читальні "Просвіта", споживчий кооператив і в товаристві "Сільський господар". Крім того заснували нові товариства "Рідна школа", "Відродження", що вело антиалкогольну акцію, і гімнастичне товариство "Луг". Головою якого був Стефан Войцехівський. Але "Луг" існував лише 3 роки. В 1927 р. польська влада заборонила його діяльність на тій підставі, що члени нібито виконують військові справи. Замість "Лугу" постало в Балинцях в 1930 році перше товариство молоді "Каменярі". На рік раніше, ніж повітовий союз "Каменярі" в Коломиї. Кожне місцеве товариство було досить активне. При читальні "Просвіти" був драматичний гурток, який досить часто давав виставки не тільки в Балинцях, але й у сусідніх селах. Був також хор, диригентом якого був довгий час учень директора Барнича Микола Демчук. Читальня "Просвіти" власними силами давала кожного року в березні концерт на пошану Тараса Шевченка, а в травні - на пошану Івана Франка. В читальні часто відбувалися доповіді на різні теми, читальня придбала бібліотеку і передплачувала майже вісі українські газети. Крім того, було багато індивідуальних передплатників української преси, наприклад до села приходило 52 числа тижневика "Народна справа", 12 чисел щоденника "Новий час" 22 числа "Громадського голосу", понад 300 чисел журналу "Сільський господар" та інші журнали й газети ("Каменяр", "Дзвіночок", тощо).
Великий поступ зробило село на полі кооперації. Два роки після відновлення споживчої кооперації, її членами були вже майже всі громадяни села. Стали членами також дві жидівські родини, які жили в Балинцях, бо хотіли хотіли користуватися товаровою дивідендною, яку кооператива давала своїм членам відповідно до закуплених ними товарів (товаровий зворот). Клич "свій до свого" промовляв до людей так, що незабаром єдина в селі приватна крамниця збанкрутувала. А обороти кооперативу зростали з року в рік, і кожного року вона давала членам товарові дивіденди. Кооператива не тільки продавала своїм членам товари широкого вжитку, але також купувала в селян сільськогосподарські продукти, наприклад: кури, яйця, зерно і збували їх у місті через кооперативну мережу.Наші кооператори не боялися конкуренції з боку приватних торгівців збіжжям і відправляли до Центросоюзу у Львові або на призначене ним місце в якомусь іншому місті. Кооператива відкрила дві допоміжні крамниці (філії) - одну в містечку Гвіздці, поблизу крамниці польського "Кулка рольнічого", яка згодом цілком занепала, і другу в Балинцях. В центральній крамниці працювали три крамарі, у гвіздецькій філії два, і балинецькій - один. Для своїх членів кооператива закупила машину для очищення зерна на насіння (трієр) і велику вагу для важення худоби.
Душею кооперативи, яка 1938р. мала оборот 4000.000 золотих, був Петро Григорчук. Він мав закінчену середню освіту і весь час без перерви працював книг оводом кооперативи.
З ініціативи споживчої кооперативи організовано в 1928 році районову молочарню з осідком у Балинцях, яка охоплювала 22 села з трьох повіті: Коломийського, Городенського і Снятинського .Завдяки вмілому керівництву, в Балинцях домоглися великих успіхів і здобули загальне призначення своїх і чужих. Масло, продуктова не в Балинцях, здобуло високу оцінку державних чиновників і переважно було експортом за кордон, завдяки чому члени одержували вищу ціну за доставлене молоко. Районівка добре стояла фінансово і збудувала гарний, просторий будинок з цегли, який був окрасою села і околиці. Запроваджено було також механізоване виробництво масла. Районівка затру днювала 16 робітників, крім 22 "кружівкарів", які приймали від селян молоко і відокремлювали сметану, і 4 візників, які звозили сметану до центральні. В управі районівки працювали без перерви Петро Григорчук як книговод, учитель Іван Драган як касир та Іван Микитюк як діловод (справочник). Техніками які пройшли відповідний вишкіл, були Олекса Качуляк і Петро Драган.
Важливу працю в селі вело товариство (кружок)"Сільський господар", яке організувало різні сільськогосподарські курси. Перший курс відбувся в Балинцях восени 1928 року і тривав 14 днів. В курсі взяло участь понад 200 осіб з Балинець, Бучачок, Трофанівки. Викладали на курсі агрономи: Помалій, Дмитренко і Лех. У співпраці з районовою молочарнею товариство в 1934 році завело контролю молочності і закупило двох расових бугаїв для розмноження расової худоби. Організувало вишкіл також хліборобської молоді і
Loading...

 
 

Цікаве