WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Країнознавство як наука. Методика і функції країнознавства - Реферат

Країнознавство як наука. Методика і функції країнознавства - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Країнознавство як наука. Методика і функції країнознавства
Країнознавство як наука
Для того, щоб зрозуміти, що таке країнознавство як наука, слід звернутися до його історії. Розглянемо основні школи та етапи класичного країнознавства, які не тільки отримали велику популярність, але й сприяли його розвитку.
У XVII ст. була опублікована робота Бернхарда Вареня "Географія генеральна". її можна вважати не тільки початком, але й великим досягненням географічної класики. Автор вперше розділив географію на загальну (систематичну) і регіональну. На думку вченого, регіональна географія вивчає:
- земні властивості країн (конфігурацію, границі, рельєф, величину, природні умови та ресурси);
- небесні властивості (клімат та астрономічні дані);
- людські властивості (населення, його культуру, мову, традиції, ремесла і науки, політичний устрій, населені пункти).
Б.Варен вважав регіональну географію порівняльною (яка розглядає властивості та явища у порівнянні одного місця з іншим).
У ХVІ-ХVІІІ ст. в університетах Німеччини отримує розвиток описове державознавство, або "камеральна статистика". Студенти повинні були вивчати дані про країни та міста (територія, населення, державний устрій, економіка, армія, традиції та ін.). Цей напрямок називається німецькою школою.
В кінці XIX - початку XX ст. популярність отримує французька країнознавчо-краєзнавча школа, основним представником якої був Відапь де ла Бланш. Даному напрямку притаманні велике мистецтво опису та гуманізм. За це він і отримав назву "географії людини". Характерним у його працях була відсутність чітко вираженої програми, окрім того, автор не дотримувався схеми опису. Всі дані викладались так, щоб читач відчув контраст території. Для цього вибиралися та об'єднувалися найбільш цікаві і вражаючі факти. Часто в один ряд ставилися аспекти, далекі один від одного, наприклад кліматичні, етнографічні, політичні.
Основна увага французької школи була направлена на людину. Первинним, основним об'єктом дослідження тут був "спосіб життя", тобто розглядався нерозривний зв'язок, взаємодія між людиною і природою у процесі адаптації її до навколишніх умов. Послідовники цього напрямку в першу чергу розглядали зовнішні аспекти в області людської діяльності. Тому при назві "географія людини" наголос все ж робився на сферу, де людина найбільше залежала від природи і найтісніше була пов'язана з нею. Разом з тим даній школі країнознавства був притаманний опис архаїчних способів життя. Як правило, великі міста і промислові центри не вивчалися.
У середині XIX ст. з'явилась наукова школа, яка досягла значних результатів в області синтезу країнознавчих описів. Вона називалася антропогеографія. Ця назва була введена в науку німецьким географом Ф.Ратцелем, який, залишаючись на позиціях географічного детермінізму, сформулював принципи антропогеографії, що полягали у вивченні розселення людей у зв'язку із відмінностями оточуючого географічного середовища, а також із сформованим у процесі розселення способом їх життя.
Країнознавство, яке належало до найбільш традиційних і загальноприйнятих функцій географії, було переважаючим її напрямком у дореволюційній Росії. В активі російського країнознавства - багатий методичний досвід, фундаментальні праці з опису території Росії, популярні роботи, традиції.
Збір та розповсюдження інформації по географії Росії та зарубіжних країн були найбільш важливими завданнями Російського географічного товариства, яке в основному займалося регіональними дослідженнями і створило фундаментальні країнознавчі описи, в тому числі "Россия. Полное описание нашего отечества". Значний внесок у розвиток країнознавства зроблений такими відомими вченими, як П.П.Семенов-Тянь-Шанський, Д.Н.Анучін, Л.С.Берг.
Однак у 30-ті роки XX ст. в СРСР цю школу починають вважати лженаукою, а географію населення розглядають як частину економічної географії, у якій людина виступає основною продуктивною силою або споживачем.
У середині 20-х років у Радянському Союзі під керівництвом М.М. Баранського розвивається районний напрямок економічної географії, пов'язаний із заходами, які в ті роки проводилися по економічному районуванню країни. Найбільш фундаментальна розробка цього напряму - книга
М.М.Баранського "Зкономическая география Советского Союза. Обзор по областям Госплана" (М.: 1927). Головним, що відрізняло її від решти праць, виданих раніше в країні, був новий зміст поняття "район", а також сам підхід до районування, пов'язаний із перетворюючим напрямом у географії.
Основне завдання, яке М.М.Баранський висунув у країнознавстві, -дослідницький синтез. Країнознавство, на його думку, - це синтез різносторонніх рис, які характеризують специфіку країни чи району.
В даний час єдиного погляду на предмет країнознавства немає. Можна виділити декілька найбільш загальних його визначень; '
1. Країнознавство - це наука, яка вивчає конкретні території на відміну від галузевої географії.
2. Країнознавство - це "лабораторія", яка призначена для перевірки теорій і закономірностей, які розробляються регіональною географією.
3. Країнознавство - це наука, яка вивчає весь спектр географічних явищ на конкретній території, на відміну від галузевої географії, яка вивчає певну частину географічної оболонки у масштабах всієї Землі.
4. Той самий підхід, що й попередній, але розглядається в межах тільки фізичної або тільки економічної географії.
5. Країнознавство - це комплексна синтезуюча наука. У даному визначенні наголос зроблено на синтезі.
6. Країнознавство - це організаційна форма об'єднання різноманітної інформації про конкретну країну (район). Тут наголос робиться на інформаційний аспект.
Говорячи про сучасний стан країнознавства в нашій країні, слід зазначити, що ця важлива галузь ще не забезпечена ні організаційною, ні методичною єдністю: немає ні провідного інституту країнознавства, ні кафедр, направлених на підготовку і випуск спеціалістів-країнознавців.
Методика і функції країнознавства
Слово "метод" у перекладі грецькою мовою означає "шлях до чогось". У загальному розумінні - це спосіб досягнення мети: прийом або спосіб дії. Для нас метод - це спосіб вивчення предмета науки. Більшість географів таким специфічним
методом вважають хорологічний (просторовий). Даний метод об'єднує всю сукупність географічних наук. Широкого розповсюдження хорологічний принцип набув у першій половині XX ст. завдяки працям географа з Німеччини А.Геттнера.
Сучасний підхід до хорології досить доступно виразив географ В.С.Преображенський - основою хорологічного методу "виступає уявлення про взаємозв'язок у просторі".
Хорологічний метод розвивається за принципом регіоналізму, який означає, що в межах певного регіону виникає специфічна територіальна єдність взаємодії природи, людини (населення) та її діяльності. Регіоналізм, таким чином, спрямовує дослідників на вивчення територіальноївзаємодії. При цьому до уваги беруться нашарування і синтез декількох культур на даній території.
Очевидно, що хорологічний принцип безпосередньо пов'язаний із принципом комплексності. Комплексність у даному випадку означає всебічне вивчення конкретної території.
Окрім того, при аналізі об'єкта велике значення має генетичний метод, який розглядає предмет у його розвитку. Даний підхід є важливим для науки, оскільки він враховує процес формування. Без нього неможливий перехід від функції опису до функції пояснення, а обмежуватися тільки реєстрацією фактів для науки недостатньо.
Один із найбільш важливих принципів країнознавства -екологічний. В даний час потрібно вирішувати не тільки проблему раціонального використання ресурсів, але й проблему організації оптимального середовища проживання.
Необхідно також звернути увагу на гуманістичний принцип у країнознавстві, який акцентує увагу дослідника на розвиток людини як цілі.
У процесі гуманізації країнознавства та із врахуванням зростаючої ролі туризму в сучасних умовах у процесі синтезу знань про країни та райони перед ним з'являються нові методологічні завдання:
- показати спосіб життя та відкрити процеси відтворення людини (його здоров'я, довголітнє активне життя, духовний потенціал та ін.);
- охарактеризувати розвиток виробництва як засіб, який забезпечує відповідний рівень життя;
- дати характеристику природного середовища як джерела ресурсів і як середовища трудової діяльності та повсякденного проживання людини;
- розкрити, як природне середовище та інші фактори впливають на розвиток туризму;
- показати, як туризму впливає на розвиток країни (регіону). Для розвитку науки найважливішим фактором є суспільна потреба у ній, а точніше, у тих функціях, які вона виконує. Країнознавство ж виконує наступні функції:
1. Гносеологічну функцію. Країнознавство має велике пізнавальне, освітнє значення. Воно вносить суттєвий внесок у створення географічної картини світу.
2. Аксеологічну (оцінкову) функцію. Проводиться оцінка країни або регіону із наявності тих чи інших ресурсів (природних, економічних, туристичних і т.д.).
3. Інформаційну функцію. Вона складається зі збору, зберігання та надання відомостей про країну і її райони (географію, природу, культуру, історію і т.д.).
Важливу роль країнознавство відіграє у зовнішньоекономічних зв'язках.
Синтезуючи знання, країнознавство виконує в системі географічних наук інтегруючу роль.
Список літератури
1. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.
2. География туризма / Под ред. Н.П.Крачило. - К.: Вища шк., 1987.
3. Квартальнов В.А., Романов А.А. Международньїй туризм: политика развития. - М.: Советский спорт, 1998.
4. Преображенский В.С. Поиск в географии. - М., 1986.
5. Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей. - К.: ТОВ "ЧАС ПІК", 1997.
Loading...

 
 

Цікаве