WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Угорська версія походження назви Коломия - Реферат

Угорська версія походження назви Коломия - Реферат

стосуються Коломиї і відображені у джерелі, швидше всього відносяться до 1240-1241 pp.
Тривала ворожнеча між Романовичами і Ольговичами за право контролювати Подністров'я, яка мала місце від початку XIII ст., досягла апогею наприкінці 30-х pp. і завершилась перемогою перших. За таких обставин чернігівські князі і союзні їм Арпади суттєво ослабили свої позиції у Галичині, бо були звідси вигнані. На цьому фоні, на перший погляд, проблематичним є пояснення присутності чернігівських бояр у Коломийській волості під 1241 р.
Однак, на основі детально проведеного аналізу існуючих джерел, нам стало зрозуміло, що за обставин, коли Данило вважався верховним володарем князівства (фактично від 1238 p.), чернігівська знать все ж могла легально знаходитись у його володіннях між кінцем травня - початком вересня 1240 р. Присутність нобілітету мала місце після того, як "Данилъ... обЬща ...Кыевъ Михайловы (чернігівському - М.В.), а сынови его Ростиславу вдасть Луцескь...".
Проте, в результаті відмови від'їхати до Києва ("...за страхъ татаръскый"), Михайло Всеволодович здобув пожалування в межах Галицького князівства. Про це вказує наявність у його володіннях "...овець довольно...". Оскільки, за дослідженнями сучасних етнологів, найтиповішим краєм для культивування овець було Передкарпаття і Карпати, можна констатувати, що саме деякі із цих земель знаходились у підпорядкуванні князя і він був надто зацікавлений у їх утриманні.
Думка про контроль чернігівським правителем саме галицьких земель додатково підтверджується літописним епізодом суперечки Данилового посла-стольника Якова Марковича із Доброславом. Словами першого автор документу засвідчив, що "велиціи князи дръжать... сію Коломию". Серед відомих на той час "великих князів" у південно-західних князівствах Русі були лише два - Данило і Михайло.
Тому ми й приходимо до попереднього висновку, що вказана велика перед-гірська прикарпатська територія (яка, на нашу думку, включала Коломию та прилеглі населені пункти, відомі соляними покладами) могла перебувати під контролем сина Всеволода Чермного і його близького оточення. Констатація впливів князя у Пониззі також випливає зі слів автора джерела, який вказував, що його син Ростислав у кінці 1241 - початку 1242 pp., на етапі відновлення боротьби за Галичину, здобув тут значну підтримку серед різних прошарків населення.
Попри наведений аналіз літописної версії щодо Коломиї, ми вважаємо, що реальне виникнення і активне функціонування даного населеного пункту слід відносити на декілька десятиліть раніше. Це випливає хоча б із вказаного епізоду (навіть не зважаючи на те, вірний він у своїй хронології, чи помилковий), де місто виступає як добре відоме у Галичині, важливий військово-стратегічний пункт південно-східних околиць Галицької землі, призначений виключно для "великих князів". Така постановка питання переконує, що місцеві монархи Коломию цінували і не передавали її у кормління будь-кому. Як правило, вона являлась доменіальною власністю правлячої династії.
На нашу думку, не слід відкидати і того припущення, що упродовж 1227-1228 pp. коломийські солевидобувні рудники і солеварні могли знаходитись у руках Мстислава Удатного. Він, після передачі Галича іншому синові Ендре II, своєму зятеві - Ендре, до самої смерті перебував у Пониззі, яке (що не заперечується) включало в себе й Коломийську волость. Одночасно дана територія виступала рубіжним тереном із північно-західними землями Корони, підтримуючи з ними тісні економічні зв'язки.
Таким чином, у першій половині XIII ст. з боку руських князів і боярської верхівки спостерігалося особливе зацікавлення у привласненні і активному використанні у власних цілях соляних покладів, які були важливою стратегічною сировиною і знаходились в околицях Коломиї.
Зі сторони Арпадів рівень зацікавленості у встановленні своєї влади на території Подністров'я і, зокрема - в межах Коломийської волості, був у жодному випадку не меншим, ніж серед їхніх східнослов'янських супротивників. Це пояснювалось тим, що угорці впродовж попередніх десятиліть чітко виробили методику використання і розподілу соляних ресурсів, що зосереджувались у Трансільванії, зокрема - у Марамарошському комітаті. Існування у розпорядженні Арпадів соляної палати, яка приносила чималі прибутки правлячій династії, констатується артикулом №24 Золотої булли 1222 р. Ендре II, а подальше його зацікавлення у торгівлі сіллю фактично підтверджене артикулом №31 оновленої Золотої булли 1231 р.
Видобуток, переробка, продаж солі перебуваючи у руках монархів Корони святого Іштвана, цікавили і угорське духовенство, яке часто ініціювало проникнення католицизму на терени Русі, маючи у цьому власне матеріальне та ідеологічне зацікавлення. Від 20-х pp. XIII ст. у Галичині активно працювали представники Ордену францисканців і домініканців, причому, за словами Л.Вайгеля, монастир останніх знаходився і у Коломиї.
Очевидно, що на основі цих причин в 1233 р. у комітаті Берегсаз згідно угоди Ендре II і папського легата, священнослужителі отримали значні привілеї в сфері торгівлі сіллю. Звичайно, що ідея укласти даний договір зі Святим Престолом не виникла на "голому місці", а вже мала достатньо тривалу історичну тяглість.
Саме тому ми вважаємо, що вже на етапі правління Кальмана у Галичині (1214-1221 pp. з перервами) відомі соляними покладами околиці Коломиї і саме місто, могли стати безпосереднім доменом правлячої династії. Оскільки вказаний населений пункт мусів становити велике зацікавлення для Арпадів, бо калусько-коломийські рудники (при наявності у Подністров'ї влади угрів) являли собою практично єдине географічне ціле із трансільванськими покладами даної сировини, ми цілком сміливо припускаємо, що він міг отримати свою назву від імені галицького короля - Кальмана (чи Коломана).
Важливість перебування Коломиї у складі Корони святого Іштвана була відповідно оцінена місцевими монархами у XIV ст., коли за часів правління Лайоша (Людовіка) Великого (1342-1382 pp.) у Галицькій землі місто стало центром однойменного округу (districtus Colomiensis).
Єдиний сумнів щодо остаточного затвердження угорськоїверсії походження назви досліджуваного населеного пункту викликає філологічна сторона проблеми. Оскільки ім'я Кальман у латинському варіанті виглядає як Caiman, очевидно, що більш логічною була б назва міста Кальманія, чи Кальмане (Calmania, Calmane(ae) - Кальманове). Існуюча в XIII-XIV ст. версія - Коломия (Colomea), на наш погляд, не зовсім відображає угорське коріння свого походження. Літописний варіант назви міста "Коломия" - зайве тому підтвердження. Однак і в даному випадку вище наведені роздуми є не більш як припущення, які не мають достатньо аргументів і вимагають подальшої глибокої перевірки і аналізу.
Таким чином, угорська версія походження назви Коломиї на тлі існуючих в українській історичній науці та краєзнавстві варіантів, є далеко не безпідставною. Вона опирається на фундаментальну і тривалу історичну традицію присутності у Галицькій і Волинській землі, на Пониззі угорських економічних впливів та реальної військово-політичної та релігійної влади. Чимало аргументів свідчать, що саме Арпади могли дати назву цьому важливому стратегічному населеному пункту, який становив великий інтерес для представників будь-якої династії, котра закріплювалась у Подністров'ї.
Попри таку констатацію, ми все ж вважаємо, що проблематика походження назви Коломия продовжує залишатись відкритою.
Поліваріантність існуючих на проблему поглядів змушує поглиблено шукати підтвердження якійсь одній-двом вузловим концепціям, які б виключили висування інших - менш вірогідних. Однак таке завдання, на наш погляд, можна реалізувати завдяки детальному вивченню відомих і ще не відкритих писемних джерел (в тому числі угорських, польських, з папської канцелярії та ін.), артефактів тощо.
Loading...

 
 

Цікаве