WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія Верхнього Вербіжа - Реферат

Історія Верхнього Вербіжа - Реферат

літаки. Через кілька годин до села вернулися ті, що працювали на корницькому летовищі. Вони повідомили, що німецькі літаки бомбили аеродром у Корничі та залізничну станцію в Коломиї. Всі зрозуміли - це війна! Незабаром з Коломиї повернулися ті, яких туди брали на перепідготовку. Вони в мундирах втекли додому, але зброї не мали.
30 березня 1944 року радянські війська вже захопили Коломию, відтак і лівобережну частину Коломийщини. Німці здали ці терени фактично без бою. Проте, на першомукарпатському гірському хребті в селах правобережної Коломийщини міцно отаборилися частини Угорської армії, з якими радянські війська вели кількамісячні кровопролитні бої. Цікаво, що у той період кілька днів у Верхньому Вербіжі не було жодних військ, лише вряди-годи з Коломиї у село заскакували невеличкі групи радянських солдатів і забирали в господарів якусь живність (бичка, вівцю, теля), даючи пусті папірці-розписки.
Другі совіти вслід за військами встановлювали владу. Так уже в ті воєнні дні існував Печеніжинський район, але його центр містився в Коломиї. У Верхньому Вербіжі призначили голову сільради. Ним став Яків Юрійович Андрушко. У середині квітня 1944-го усіх парубків і молодих ґаздів прикликали до Радянської армії. Т. зв. десятники ходили від хати до хати і облікували чоловіків 1894-1926 р. н. Кожному з них одразу ж вручали повістку прибути до сільради на медкомісію і "відправки" в армію. А щоби чоловіки не втікали, то у визначений день до Верхнього Вербіжа приїхав величезний військовий загін, який оточив село. До сільради потягнулися фактично всі люди: і призовники, і їхні рідні. Там сиділа комісія, а в ній лікар, який комісував лише явних калік. Зразу ж з сільради верхньовербізьких чоловіків вишикували в колону і відправили на коломийський збірний пункт.
У серпні 1944-го фронт перенісся за карпатські верхи і російсько-комуністична окупаційна влада, або другі совіти взялися за встановлення своїх порядків.
Найперше совітам ішлося про те, аби знищити національно-визвольний рух - відділи У ПА і боївки ОУН. Тому в Коломию вони додатково завезли енкаведистські й десантні війська, які складалися з навчених червоних головорізів. Верхньовербізькі націоналісти, знаючи поведінку совітів, зняли зі стрілецької могли хрест і закопали його коло церкви, а також викопали капсулу з прізвищами та надійно її заховали.
У національно-визвольній війні українського народу проти фашистських і російсько-комуністичних окупантів брала участь більша частина людей Верхнього Вербіжа. З них загинули у боях, від ран, хвороб та в концтаборах і на засланні майже 30 осіб. Репресовано ж було майже 60 осіб.
У лютому 1949 року у Верхньому Вербіжі під примусом більшовицькі зайди відновили колгосп "Нове життя". Починалося справді "нове життя". Надбані й плекані століттями землі та ліси в один момент переходили совіцькій владі, "моє" ставало "нашим".
У 1950-і роки правління колгоспу "Заповіт Леніна" у Великому Ключеві, до якого належав і Верхній Вербіж, перебрало верхньовербізький млин з Нижнього Вербіжа на територію колгоспу. Проте, типова совіцька безгосподарність призвела до того, що одна половина млина опинилася у Великому Ключеві, а друга у Верхньому Вербіжі. І млина, який століттям слугував людям, не стало... Колгосп у Верхньому Вербіжі згодом перестав існувати, як самостійна одиниця, а перетворився на відділок колгоспу "Заповіт Леніна", а згодом - "Прогрес" з конторою у Великому Ключеві.
Комуністична влада опиралася у селі на своїх відданих слуг - сексотів, виказувачів, а також на деяких членів партії й комсомолу. Це хтось з них потайки вночі зірвав перший синьо-жовтий прапор, який вивісили у Верхньому Вербіжі у травні 1990 року.
У 1972 році у Верхньому Вербіжі попри дорогу виріс гарний, як на свій час, будинок культури. У ньому сільські читачі мали можливість визичувати книжки, а молодь сходилася на кіно або ж на танці чи дискотеку. Зрозуміло, що в бібліотеці була дозволена в СРСР література, а кінофільми також показували ті, які дозволяла цензура.
Уперше у Верхньому Вероїжі підняли два синьо-жовті прапори ще 1989 року: один на електричному стовпі на кутку Гора, другий - на дереві на кутку Толока. А 20 травня 1990 року Руслан Ласійчук з товаришами встановили національний прапор на будинку культури. У червні 1990 року біля будинку культури встановили спеціальну 8-метрову щоглу для національного прапора.
У 1989 році місцеві патріоти зініціювали віднову пам'ятного хреста на честь скасування панщини, що його знесли атеїсти і викинули, як непотріб під церковну огорожу. Після різних клопотань люди отримали дозвіл на цю акцію і, завдяки вмінню мешканця села Миколи Ковбаснюка, місцеву історичну пам'ятку врятували.
На зборах осередку 11 лютого 1990 року ухвалено відновити зруйновану атеїстичною владою капличку. Згодом районна влада дала дозвіл на цю акцію. Люди дружньо взялися за роботу. Водночас велася робота щодо спорудження придорожньої каплички.
Поруч з каплицею встановили хрест з написом "За мир і щастя всіх людей на землі". Хрест та капличку при здвизі вербізьких людей освятили священики УАПЦ о. Микола Ужитчак та о. Яків Стефанюк.
З ініціативи осередку ТУМ в липні 1990 року зібралася сільська толока (понад 20 осіб), щоби висипати і відродити символічну стрілецьку могилу. Проте через короткий час громадський ентузіазм дещо пригас під упливом різних злих язиків, погроз та брехні. Однак 25 листопада 1990 року в селі попри дорогу таки виросла символічна стрілецька могила.
Громада насипала земляний курган в основі діаметром 7,5 метра і заввишки приблизно 5 метрів. Вгорі встановили металевий хрест з тризубом заввишки 2, 5 метра. Біля підніжжя могили прикріпили алюмінієву пам'ятну дошку з написом "Борцям за волю України всіх часів. Освячена 25 листопада 1990 р.".
A 25 серпня 1991 року, наступного дня після історичної ухвали українського парламенту, у Верхньому Вербіжі відбулася також знаменна подія - відкриття погруддя Тараса Шевченка.
Так попри головну дорогу Коломия - Яблунів - Косів у Верхньому Вербіжі остаточно сформувався архітектурно-скульптурний комплекс: капличка, погруддя Кобзаря, символічна могила борцям за волю України.
Великим поштовхом до нових національно-патріотичних справ став 1992 рік - ювілейний рік УПА. З цієї нагоди й у Верхньому Вербіжі відбулися урочисті збори, на яких з доповіддю виступив ветеран національно-визвольної війни Павло Андрушко. Він нагадав про священну боротьбу українців проти страшного ворога - Росії, назвав прізвища понад 50 уродженців Верхнього Вербіжа, які воювали в лавах ОУН і УПА за волю України і яких вороги знищили, катували, вивозили в Сибіри та не зламали їхньої віри в незалежну Україну.
Loading...

 
 

Цікаве