WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія населеного пункту с. Яворів Косівського району - Реферат

Історія населеного пункту с. Яворів Косівського району - Реферат

відзначаючи велику різноманітність орнаментальних мотивів і композицій.
У вступі до альбому різьблених виробів селян на Русі, виданого Л.Вербицьким у Львові 1984р., автор подає загальний огляд розвитку української різьби по дереву. Він зазначає, що декоративно-вжиткове мистецтво слов'янських народів мало греко-римські і скандинавські впливи. Одночасно визначає специфічні особливості української народної різьби по дереву, зазначивши, що кожний народ сприймає лише ті іноземні традиції в мистецтві, які споріднені з його традиціями, а запозичене переробляє по-своєму.
Деякі відомості про техніку обробки дерева на Гуцульщині та про спроби прикрашування дерев'яних виробів подав В. Шухевич у 5-томній праці "Гуцульщина". Він показав, що різьба по дереву належить до найдавніших видів художньої творчості українського народу.
Відзначаючи оригінальність та самобутність домашніх промислів на Гуцульщині, дослідник вважав, що вони все ж не виключають аналогій з народним важливим мистецтвом інших земель України. Важливим у Шухевича є те, що він наводить біографічні відомості про народних різьбярів з Яворова Ю. Шкрібляка та його синів Василя, Миколу і Федора. Власне з цим родом розпочинається ціла епоха з розвитку різьби по дереву на Гуцульщині.
Найвизначнішими різьбярами другої половини ХІХ ст. були Юрій Шкріб ляк та його сини Василь, Микола та Федір. Ю. Шкріб ляк був зачинателем нового періоду в розвитку гуцульської різьби по дереву. В. Шкріб бляк виконав чимало високомистецьких виробів, які були показані на крайовій виставці у Львові 1894 р. Під час цієї виставки Василь та Микола в спеціально збудованій гуцульській хаті демонстрували виготовлення дерев'яних виробів та їх прикрашення різьбою й інкрустацією.
У 1905 р. "Товариство прихильників української літератури, науки і штуки" влаштувало у Львові виставку українських художників. На цій виставці, що мала на меті "розбудити в українському народі культ краси і довести до розквіту вроджені йому артистичні здібності", було показано 110 живописних картин, 73 різьблені гуцульські вироби та 23 київські плахти. Дуже цікавим був відділ гуцульської різьби по дереву, в якому в основному експонувалися роботи Шкрібляків. Цукорниці, тарілки, пляшки, барильця, рахви, свічки, прикрашені різьбою та інкрустацією, засвідчували високу майстерність, орнаментальний такт та високий колористий смак майстрів. "усі вироби гуцульських майстрів, - писав відомий художник І. Труш, - були виконані на такому великому технічному та художньому рівні, що могли би конкурувати з найліпшими творами міського промислу - продукцією вишколених майстрів, з усякими творами найгарнішого промислу всіх народів".
Подальша діяльність В. Шкрібляка зв'язана з школою художньої обробки дерева і металу, яка почала працювати в жовтні 1905 р. у м. Вижниці на Буковині. В. Шкрібляк викладав різьбярство та інкрустацію. За короткий час талановиті майстри-викладачі В. Шкрібляк та В. Девдюк із села Старий Косів домоглися значного піднесення художньої майстерності учнів цього закладу. Уже в 1906р. на виставці в Бухаресті вироби учнів школи були відзначені найвищою нагородою, а на хліборобській виставці в Чернівцях 1908 р. одержали золоту медаль. Художні вироби різьбярського закладу у Вижниці мали також великий успіх у Парижі, Празі, Відні. За час свого існування відділ домашнього промислу Винницької школи під керівництвом В. Шкрібляка та В. Девдюка підготував понад 100майстрів.
Яворівські школа різьбярства займає чільне місце в історії українського народного мистецтва. Самобутня творчість славнозвісних майстрів прокладала шляхи розвитку гуцульської різьби по дереву, утвердила її характерні художньо-стильові ознаки, які стали хрестоматійними. Творчість Яворівських майстрів мала визначальний вплив на становлення і розвиток різьбярства не лише на Прикарпатті, а й в цілому західному регіоні.
11.Ніхто нині не знає, чому село зветься Яворів. Кажуть що перші поселенці з'явилися тут десь майже триста літ тому, а в тій місцевості буйно гнали до неба свої крони явори. Може і так, бо гуцул ніколи нічого не вигадував, кожне село чи містечко називав просто і красиво: Ясенів, Білоберезка, Шепіт, Зелене, Яблучниця, Річка, Соколівка, Прокурава, Космач, Кути, Город, Монастирське...
А Яворів розбігся вздовж асфальтованої дороги з горішнього кінця в долішній на двадцять кілометрів (така ж відстань віддаляє його від районного центру). Добротними хатами під бляхою, черепицею та гонтами, з білими широкими вікнами то переступає воно через річку Рибницю, то виноситься ген-ген на самісінькі верхи аж по двадцяти восьми присілках. Видно видолинки, виростають якось раптово пагорби, високі гори, на вершинах яких біліють латки снігу. Здається, що небо в горах неоднакове: над рівниною високе, а над горбами - низьке, суворе і насуплене. Шум смерек, буків переносить з присілка на прилісок звуки пили, сокири. Ще гучніше йде горами луна від коломийок:
Закувала зозулечка в вершечку високо,
Буковинка ся розвила, тепер ми широко.
Ой піду я в полонинку по зелене сіно,
В полонині при долині там сонечко сіло.
По сім боці полонинки ватника палає,
Ходім, хлопці, до дівчини, бо вона вмирає.
В полонині на кедринці ватерка си курить,
Ходім, брате, до дівчини, дівчина си журить.
***
Сюди ведуть дві дороги - верхами і долом. Коли минеш ріку, невелику церковцю, що спинилась за фруктовим садом побіля Рибниці, і майнеш горі горою, то тебе стрінуть простогінські вітри, припікатиме сонце, а голоси пастухів розливатимуть, як весняні паводки:
Ой господи милосердний,
Злізь тай подивися,
Ой як наші яворівці
Та й розходилися.
А я піду до коваля
Язик насталити,
Ти не будеш мені більше
Співанок милити.
Сіда, сіда, сіда, сіда,
Сіда, сніданочок,
Коби така до роботи,
Якдо співаночок...
А коли повернути до Рибниці і піти понад її берегами, то здаватиметься, що ніби й не до оселі несуть тебе ноги, а кудись в глибокі й темні кучери, в глухі яруги, в непрохідні добрі. На цій дорозі почуєш легенди, притчі. І найбільше про славного лицаря гір, ватажка опришків Олексу Довбуша. І пісень багато про нього, про його побратимів. Одні - як новели, другі - як повісті, треті - як драми. Оцих найбільше. То своєрідні хроніки фольклорні, що називають точні місця, де стояв загін опришків, прізвища панів-дідичів, ворогів простого люду. Сюжет розгортається як в казці. Ось як у цій пісні-баладі, яку співають у Яворові:
Ой попід гай зелененький
Ходить Довбуш молоденький,
Ходить, ходить і думає,
Й на ніженьку налягає,
І на хлопців покликає:
-А ви, хлопці, ви, молодці,
Посходіться всі докупи,
Будем раду радити,
Де на вечірки ходити.
Вой підемо на вечірки
До Штефанової жінки.
-Ти, Волексю, ти, брате наш,
Послухай-но ти й уже й нас,
Бо там зрада буде на нас...
Яворівська школа.
Мальовничі краєвиди с.Яворів
?
Література
1. П. Лосюк. "Гуцульська школа". Косів.1997р.
2. В.Качкан. "Чари верховинської книги". Київ. 1990р.
3. П. Лосюк. "Хрестоматія з гуцульщинознавства". Косів. 2001р.
Loading...

 
 

Цікаве