WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Становище української мови в Україні, історія і сучасність - Реферат

Становище української мови в Україні, історія і сучасність - Реферат


Реферат на тему:
Становище української мови в Україні, історія і сучасність
У наш час склався значною мірою загрозливий стан щодо української мови. Катастрофічно звужується вживаність нашої мови. Буквально на очах зменшується відсоток українців, що визнають українську мову за рідну. Ще декілька десятиліть тому всіма засобами, і замаскованими, і відкритими, українська мова витискалася з життя, то про це аж ніяк не рекомендувалося писати (навпаки, в усіх дозволених працях лід було говорити про небувалий розквіт української мови), годі було сподіватися сказати про це відкрито. Працю, у якій би все це називалося своїми словами, просто не дозволили б надрукувати. Український мовознавець, небайдужий до долі своєї мови, мов би відповісти на питання про причини цього стану та шляхи його подолання.
Для формування українського народу з його відмінною від інших споріднених слов'янських народів українською мовою важливим чинником, очевидно, була вже чітко вирізнювана в особливий природний і економічний комплекс територія, котра сприяла як формуванню тут окремого народу з окремою мовою, так і їхній міцності. А. П. Непокупний якось висловив думку (на жаль, здається, не відбиту в його працях), що є території, начебто покликані формувати народ. Вони як озеро: склад води може мінятися, але форма, обриси берегів залишаються. Україна як земля, що має своєю віссю Дніпро, обмежена з півночі Прип'яттю і Десною, з півдня - Чорним і Азовським морями, із заходу - Карпатами і Дністром, зі сходу - південними відногами Середньоросійської височини, Дінцем і Донецькою височиною, має цілком виразні межі, становлячи певну географічну цілість. Слід однак, відзначити, що на цій землі, де поряд зі слов'янами в давнину жили також на сході іранці (скіфи), а можливо, і сінди (індоарійці), на заході -у Галичині, а також даки (у Закарпатті), скрізь узяв перевагу слов'янський елемент, що склався в окремий слов'янський народ - українців, зі своєю окремою українською мовою.
Український народ на землях України (первісно - Русі) сформувало поєднання слов'янського елемента, який у кінцевому підсумку переважив тут етноси з цими по слов'янськими народами.
Багато віків українців гнобили загарбники, зайди, запроданці. Одні переконували нас, що ми - малополяки, інші - що малороси. І всі намагались позбути нас нашої історії та мови, виховуючи на історичних міфах і нав'язуючи чужу мову. Панас Мирний зазначав, що "найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування". "Осягаючи довколишній світ, установлюючи зв'язки між явищами дійсності,- пише Маргарита Жуйкова,- наші предки відображували їх у мові. Кожен народ відбиває в мові найсуттєвіші риси власного світосприйняття, що склалося в конкретних географічних умовах, унаслідок неповторного історичного розвитку". У середині минулого століття Костянтин Ушинський писав: "Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна мова, народу більше нема!.. Поки жива народна мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все - і він може його повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не витворить її, навіть нову батьківщину може створити народ, але мови- ніколи; вимерла мова в устах народу- вимер і народ". Ці думки видатного педагога геніально синтезувала поетеса Ліна Костенко: "Нації вмирають не від інфар-кту. Спочатку їм відбирає мову".
На думку доктора філософії Катерини Шудрі; "Найприкрішим для долі українського народу є те, що багатосотлітнє поневолення і тоталітарні утиски призвели до широкомасштабної асиміляції та значних деформацій у національно-культурному самоусвідомленні... Поширеними стають явища маргінальності, історичного безпам'ятства, самозневаги до власних культурних цінностей. Відбуваються дестабілізація структури мови, втрата її престижу. З'являється особлива категорія "російськомовних" українців, від матері до дитини вже не передается у спадок рідна мова. І як наслідок - руйнівні процеси у самосвідомості нації, її духовному розвитку. Народ без масної мови стає просто населенням, поволі зрікається своєї культури і, зрештою, втрачає природне почуття батьківщини".
Ставлення до національної історії як до власної духовної спадщини, визначає рівень національної свідомості; втрата мови веде до втрати національної ідентичності. Ще й сьогодні знаходяться сили, які намагаються нас переконати, що ми "не державний народ", бо "так исторически сложилось", що наша мова - полонізований "русский язык".
Радикальні зміни суспільних відносин, що відбулися в Україні за дванадцять років незалежності, зумовили істотну зміну багатьох понять, у тому числі й щодо використовування державної мови, зокрема на виробництві, в науці, культурі, техніці.
В Україні вже діє кілька тисяч державних стандартів, почала формуватись відповідна система понять і науково-технічна термінологія, що відображає їх засобами державної мови, створюються галузеві термінологічні словники.
Та це дається дуже непросто. За десятиліття окупації червоної Росії знавців нескаліченої української мови лишилося одиниці, й навіть їм важко знайти правильний орієнтир у пануючому в Україні суржику.
Попри все, використання державної мови зростає.
Та зростає надто повільно.
З розширенням функціональних меж української мови зростає і спротив, як своїх, так і закордонних прибічників хохланізації України. А для досягнення цього виду манкуртства "все средства хороши" і всі вони використовуються.
Згадаймо ту безліч публікацій і заяв діячів різного ґатунку сусідньої держави про примусову українізацію українців, про "бедственное положение русских и русского языка в Украине", про "русский Севастополь, потому что за него пролито слишком много русской крови". Згадаймо постанови і заяви Госдуми щодо

 
 

Цікаве

Загрузка...