WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Надвірна, історія і сучасність - Курсова робота

Надвірна, історія і сучасність - Курсова робота

лихо - велику пожежу, що знищила близько 300 будинків. Замість відбудовувати рідне місто, надвірнянці були змушені йти на фронт. Усі чоловіки, які годилися до військової служби, віком від 21 до 45 років, були мобілізовані. У серпні розпочався запис до легіонів Українських Січових Стрільців. Національно свідомі українці Надвірної створили громадський комітет, який мав провести серед населення агітацію, зібрати кошти, білизну, харчі для добровольців [18, с. 256-257]. Декілька днів вони відбували військовий вишкіл у місті, а відтак виїхали на збірний пункт до Львова.
Наприкінці літа 1914 року російські війська перейшли кордон Галичини, внаслідок чого Надвірна сильно потерпіла. У Надвірній австрійська поліція розпочала арешти "підозрілих осіб". Переважно заарештовували членів товариства імені М. Качковського та "симпатиків Росії". Нерідко жертвами цієї акції ставали далекі від політики міщани. Арештантів вивозили до концтаборів Гмінду й Телергофа.
На початку вересня1914 року Надвірну зайняли російські війська. Почалася нова смуга обшуків й арештів, але вже тих, хто підтримував австрійську владу. Окупанти закривали культурно - освітні заклади, вилучали українські книжки, нищили цілі бібліотеки. Українське національне життя завмерло. Російські війська не довго залишалися в місті. Навесні вони залишили Надвірну, місто знову зайняли австрійські війська і частина польського легіону Пілсудського.
Нормалізувалося життя в Надвірній тільки наприкінці 1916 року, коли в Галичині остаточно закріпилися австрійські війська. Після поразки Австро - Угорщини у Першій світовій війні над Східною Галичиною нависла загроза польської окупації, а також у той час у колах галицької інтелігенції виникла ідея створення самостійної держави [10, с. 83-85].
У листопаді 1918 року в результаті розпаду Австро - Угорської монарнхії на території Галичини було проголошено самостійну Західно - Українську Народну Республіку. Падіння Австро - Угорської монархії призвело до піднесення національно-визвольного руху на західно-українських землях, на які претендувала польська держава. Розпочалася Польсько - Українська війна. Основний тягар у цій війні ліг на тисячі Української Галицької Армії (УГА), ядро якої становили січові стрільці. Український народ у цій війні втратив молодий цвіт нації.
Відразу після проголошення у Львові ЗУНР в листопаді 1918 року у Надвірній була сформована українська адміністрація. Головою міської Управи став Михайло Дунець. На Надвірнянщині повітовим комісаром став адвокат Іван Саноцький. Для нагляду за дотриманням громадського порядку в місті створювалися підрозділи жандармерії. На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА), у лавах якої воювали і жителі Надвірної.
Навесні 1919 року політична ситуація щораз погіршувалася. Жваве громадсько - політичне й культурно - освітнє життя в місті перервав наступ польської та румунської армій. У зв'язку з цим 4 травня 1919 року у Надвірній відбулося велике повітове віче. Перед присутніми виступили М. Галицький, І. Стецюк, професор Дмитрак [10, с. 85-86].
17-18 травня оголошено мобілізацію до українського війська. Та незважаючи на патріотизм галичан, під натиском польських військ ганерала Галлера уряд ЗУНР 15 травня 1919 року залишив Станіславів і відійшов за Збруч [5, с. 25]. А 20-25 травня Надвірну окупувало вороже військо.
Із перших днів займанщини окупаційний уряд спрямував свій політичний курс на цілковиту унііфкацію українських земель із польським середовищем. Одним із основних проявів такої політики були територіальний поділ і нова влада. Надвірна залишалася центром повіту, адміністрацію якого очолював староста. У 20-х роках посаду старости обіймав Северин Сікорський. Старостинське управління у свою чергу поділялося на реферати і підвідділи. Було знову повернуто попередні територіально - адміністративні одиниці - воєводства. Надвірнянський повіт входив до Станиславівського воєводства.
Громадське самоврядування міста складалося з бурмістра, віце - бурмістра та лавників. У 20-х роках бурмістром був Владислав Булшевич, а його заступником Василь Свищ. Крім староства й міської влади, у Надвірній діяв повітовий суд, повітова поліційна комендатура, каса державної скарбниці та її уряд, надлісництво, шкільний інспекторат [10, с. 87-88].
На першах порах окупації керівництво Західною Україною здійснювала військова польська адміністрація. Період її правління відзначався жорстокими рапресіями проти патріотично налаштованих українців. Надвірнянці брали участь у суспільно - політичному житті міста, а їхнє невдоволення політикою польської влади набирало все чіткіших форм організованого спротиву. Першим одностайним виявом масового протесту проти засилля чужинців став бойкот виборів до польського сейму. 17 вересня 1922 року у Надвірній відбулися збори української громади, які прийняли рішення "щоби ніхто з українців до виборчої урни не станув".
У місті із широкої палітри політичних партій та організацій, яких діяло більше десятка, вирізнялися такі політичні сили, як: Українська соціалістична радикальна партія, Українське національно - демократичне об'єднання, УНС, "Пласт", УВО, ОУН, товариства "Луг", "Сокіл", а також ряд неукраїнських політичних партій та організацій [10, с. 92-110].
Крім того, діяли громадські організації - "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар", створюється курінь "Пласту" ім. Короля Данила, українське спортивне товариство "Бескид". Плідно працював "Союз українок", в якому гуртувалися свідомі жінки міста. Успішно діяли філії "Союзу українських купців і промисловців".
Серед активістів українських організацій і товариств 30-х років були Іван Саноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрівський, Микола Гринішак, Валеріан Банах, Дмитро Слепей, Василь Свищ.
Значні зміни відбулися в економіці краю. З перших днів окупації всі націоналізовані в часи ЗУНР підприємства влада повернула польським власникам. Так, лісозавод став власністю фірми "Польська фореста". Надвірнянські деревообробники працювали в дужу важких умовах - по 10 - 12 годин на добу. Нафтову сировину й далі переробляли на застарілому обладнанні. Згодом до міста було доставлене краще обладнання, в результаті чого, зросла кількість переробки нафти. У середині 30-х років підприємство придбав італієць Кавацо [36].
Функціонувала в місті й невеличка фабрика "Бистриця", яка виготовляла вироби з дерева, і фабрика "Карпатія", що випускала вироби з металу.
Поряд звеликими та середніми підприємствами діяли в місті приватні ремісничі майстерні, власниками яких були переважно євреї й поляки. Деякими ремеслами займалися й українці, а саме українцям належало три скляні гути, три цегельні, столярні майстерні.
У 20 - 30-х роках у місті функціонували 6 млинів, 6 пекарень та молочарня. На початку 30-х років економічний стан Надвірної значно погіршився, особливо це відчували на собі деревообробники.
У 20 - 30-х роках у Надвірній діяло близько 40 дрібних крамниць. Торгівля в ті часи зосереджувалася здебільшого в руках євреїв.
Для захисту прав ремісників та
Loading...

 
 

Цікаве