WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Наш край у 20х – 30х роках ХХ століття - Реферат

Наш край у 20х – 30х роках ХХ століття - Реферат

Повідомлення
на
тему:
"Наш край у 20х - 30х роках
ХХ століття."
План.
1. На шляхах непу.
2. Період Радянської модернізації країни.
На шляхах непу.
Радянська влада утверджувалася в Україні болісно, в боротьбі з так званим "політичним бандитизмом" - масовим партизанським рухом селянства, обуреного грабіжницькою продрозкладкою і першими спробами примусової колективізації. За розпорядженнями ЦК КП(б)У було створено спеціальнии орган - Всеукраїнську нараду по боротьбі з бандитизмом, яку очолив М. В.Фрунзе. Подібні наради діяли в губерніях і повітах.
Полтавським губком КП (б)У протягом квітня - липня 1921 року провів три партійні мобілізації, зорганізував ударні групи і загони самооборони незаможників для придушення селянських виступів.У Полтаві перебував штаб бригади частин особливого призначення , що координував своіх місцевих підрозділів. Врешті-решт, на кіінець 1921р. в губернії,як і взагалом у республіці, хребет селянському рухові було знищено.
Все ж саме селянські повстаня в поєднані з великими робітничими страйками змусили партійно-державне керівництво країни визнати провал політики "воєнного комунізму" й переглянути тактику соціалістичного будівництва. А 1921-1922р. були часом реалізації окремих складових непа і подолання голоду.
При Полтавському губвиконкомі ЦК Допгол ВУЦВК була започаткована 19 серпня 1921 року. Про губпрофраді розгорнула роботу комісія сприяння голодуючим. Активно працювала група Полтавського відділу Всеросійського комітету допомоги голодуючим, почесним головою якої був обраний В. Г. Короленко.
Полтавці, незважаючи на вкрай скрутне економічне становище губернії, жертовно допомагали голодуючим. Уже на 1 вересня 1921 року в Поволжя було відправлено 90 вагонів зерна, пізніше - понад 1030 тонн городнього насіння. Полтавські лікарсько-харчувальні загони діяли в 4 губерніях Поволжя. Особливо відзначився загін Короленка, що рятував голодуючих м. Полтави Самарської губернії.
Найбільш потерпала від голоду малеча. 30% дітей Поволжя і Криму вимерло.
Нарешті, десь під осінь 1923 року, голод, що забрав з собою близько 300 тисяч людських доль в Україні, вдалось здолати.
Розпочалось господарське відродження краю. Вже в першій половині 1921 року в Полтаві стали до ладу цегельний і шкіряний заводи, закрійні та ливарні майстерні, державний олійний завод, млини і макаронна фабрика, завод "Мило", сірникова фабрика, завершувалося будівництво міської пекарні. З металообробних підприємств працював лише завод "Губметал", який виготовляв цвяхи та деякі інші речі, переважно для потреб сільського господарства.
Поступово відкривалися й інші підприємства. На весну 1923 року державна промисловість Полтави була представлена п'ятьма шкірзаводами, з яких працювали два (101 робітник), вісьмома млинами(286 робітників і 152 службовців), чотирма друкарнями (215 працюючих), сірниковою (102 чоловіка), кондитерською й макоронною фабриками(по 59 працюючих), лісопильним заводом (70 чоловік), електростанцією (116 спеціалістів), штамповим заводом(38 виробничників). Загалом на цей час у Полтаві нараховувалося 224 промислових підприємства, на яких працювало 6242 чоловіка.
Місто було одни із центрів текстильної промисловості.1920 року всі фабрики були націоналізовані, з 6 фабрик удалося відкрити лише одну. Товарів вироблялося мало, та і якість була низька. У 1922 році ситуація дещо поліпшилась: збільшилося сировинне постачання, зріс попит. У 1923-1924 роках вона зміцніла, запрацювала в дві зміни і випустила 34 тисячі дюжин панчіх. На кінець 1926 року всі 6 текстильних фабрик знову зосередилися в руках Текстильпрому, устаткування було розподілене поміж трьома великими фабрками. Так місто стало справжнім осередком не лише панчішно-шкарпеткового, а й більш широкого трикотажного виробництва.
Здавна Полтава відзначалася розвинутою харчовою промисловістю. 15 березня 1926 року стала до ладу беконна фабрика товариства "Бекон". У 1927 році розпочали будівництво важкого м'ясохолодильника, а наступного року було зведено маслозавод. Так у Полтаві створювалась поужна промислова база по переробці сільськогосподарської сировини.
28 травня 1925 року почала праювати в Полтаві тютюнова фабрика. У 1926-1927 роках база місцевої промисловості зміцнилася: розширено діючі підприємства, розпочато реорганізацію залізничих майстерень у паразоворемонтний завод; розгорнулася реконструкція ремонтно- механічного заводу "Метал" , який обслуговував промисловість і сільське господарство Полтавського округу: ремонтував сільськогосподарську техніку, виготовляв для текстильних фабрик устаткування, що раніше ввозилося з-за кордону.
Промислове піднесення супроводжувалося зростанням робітництва. Проте чимало працездатних людей не мали постійного місця роботи. Безробіття зростало за рахунок вихідців із села та демобілізованих із Червоної Армії.
Серед багатьох невідкладних проблем, що їх мала розв'язати влада: злиденність, неписьменність широких верств населення, нестача кваліфікованих кадрів у галузях освіти, науки і т. п. - однією з найболючіших була масова дитяча безпритульність. Це лихо зросло до маштабів соціальної трагедії, бо живилось руйнівними наслідками світової і громадянської воєн, економічним занепадом, голодом 1921-1922 років.29 червня 1920 року РЗД ( Рада захисту дітей ), очолював голова РНК УРСР Х. Г. Раковський, відродилася. Місцевий орган РЗД при Полтавському губвиконкомі було створено 15 липня 1920 року. Значною була роль Ради в порятунку голодуючих дітей, що прибули на Полтавщину в 1921-1922 роках. Незабаром відбулася реорганізація органів захисту дитинства, і на зміну РЗД 1922 року прийшла Центральна комісія допомоги дітям (ЦКДД) при ВУЦВК на чолі з Г. І. Петровським. У Полтаві міська комісія в 1923 році частково фінансувала роботу двох дитбудинків, санаторію, дитячої лікарні та будинку малюка.
Планову роботу по ліквідації бездоглядності, злиденності та захворюваності дітей проводили наркомати освіти і охорони здоров'я. Значну роль у боротьбі з дитячою злочинністю відіграли комісії у справах неповнолітніх, заснована ще у 1920 році. Наприкінці 20-х років були створені належні передумови для успішного розв'язання проблеми масової безпритульності. Та примусова колективізація, голодомор, репресії викликали нову хвилю безпритульності.
Складною проблемою культурного життя України була ліквідація неписьменності. Учительських кадрів не вистачало, хоча в Полтаві з 1921 року діяв Інститут народної освіти (ІНО). Студентів вузу залучали до ліквідації неписьменності. На Полтавщині товариство допомоги ліквідації неписьменності організоване 15 груденя 1923 року. Його очолив О.К. Сербиченко.
Перші заходи украінізації мали на меті розширити сферу вживання українськоі мови на Полтавщині. Цей процес відбувався під контолем компартійних і державних інституцій. На Полтавщіні, де українці становили близько 96 відсотків населення, українізація, здавалося б, малапроходити успішно. Та фактори гальмування українізації, властиві республіці в цілому, діяли, зрозумило, і на Полтавщіні.Українізація виявилася матеріально і фінансово необгрунтованою. Все ж, незважаючи на справді неймовірні труднощі, втілення в життя ідеї українізації дало певні результати.
У другій половині 20-х років переслідування "націонал-ухильників" та "буржуазних націоналістів" набрали запеклого
Loading...

 
 

Цікаве