WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Вивчення краєзнавства в школі - Реферат

Вивчення краєзнавства в школі - Реферат

території Казахстану, Кавказу, Алтаю і т. д. Вони присвячувались 40-річчю радянської влади, 90-й річниці від народження В.І, Леніна тощо, тобто мали чітку ідеологічну спрямованість.
Краєзнавству відводилось місце в цей період не в основних курсах, а позакласній роботі. Так, у пояснювальній записці до програми 1951 р. говориться: "Одним із важливих видів позакласної роботи є вивчення учнями свого району, його природи і господарської діяльності населення" [2]. Серед основних географічних курсів у загальноосвітніх навчальних закладах про географію України, як певної цілісності, зовсім не йшло ніякої мови, а вивчалася тільки географія СРСР та деяких зарубіжних країн. На вивчення своєї республіки в 7 класі було виділено всього три години навчального часу.
На західноукраїнських землях у довоєнний період краєзнавчий та українознавчий підходи впроваджували в навчальний процес у вузах В.Кубійович, М. Дольницький, О. Степанів. Професор географії В. Кубійович у 1937-1938 р.р. видав фундаментальний атлас та монографію з географії України і суміжних земель. Він же став ініціатором і головним редактором унікального 10-томного видання "Енциклопедія українознавства", що видана за кордоном. Українознавство В. Кубійовича вже базувалось на міждисциплінарному підході, згідно з якимзнання про Україну нагромаджувались окремо кожною наукою, спираючись на власні предмет, аспекти та методи пізнання.
У період деякої демократизації життя в УРСР, що спостерігалася з середини 50-х до середини 60-х років, почалось відродження як краєзнавства, так і краєзнавчого підходу у викладанні географії. У 1960 р. школи перейшли на нові навчальні програми, які базувались на ньому. У реалізації краєзнавчого підходу важливою підмогою був збірник відділу методики географії НДІ педагогіки УРСР "Краєзнавство в школі", який видавався з середини 50-х до 1970 р. атласи України, підручники для шкіл "Географія УРСР" О. Діброви, посібники з географії областей. Так, безпосередньо географічній характеристиці Івано-Франківщини присвячені в ці роки видання А. Григор'єва "Станіславська область" (1957), М. Койнова "Природа Станіславської області" (1960), В. Онікієнка і Я. Жупанського "Природа І господарство Станіславської області УРСР" (1962), "Вивчаймо рідний край" (!960) підготовлений групою авторів та інші.
Більшість цих видань у силу обставин були насичені ідеологічними штампами, але разом з тим сприяли відродженню історичної пам'яті про самобутність української нації, природну та етнографічну специфіку регіонів. У 70-і роки знову посилилась русифікаторська політика, яка ставила за мету нівелювання національної самосвідомості, культури та освіти. Однак дуже короткі курси географії та історії своєї республіки все ж залишилися в навчальних програмах шкіл. Вони були забезпечені підручниками, яи використовувались фрагментарне, а тому не давали цілісних уявлень про Україну. Своя область згадувалась у різних темах курсів географії СРСР як територія, на прикладі якої можна було закріпити окремі питання.
Нова хвиля демократизації в кінці 80-х років знову сприяла пожвавленню краєзнавчих досліджень і збільшенню часу в навчальних програмах шкіл на вивчення своєї республіки, області. Почалась підготовка атласів областей, розрахованих на учнів загальноосвітніх шкіл, зокрема вийшов з друку в 1990 р. "Атлас Івано-Франківської області". У 1990-1991 навчальному році в школах Львівської області запроваджено в 5 класі курс "Рідний край".
З проголошенням Української держави краєзнавство, у тому числі й географічне, отримало новий імпульс. У школах усіх областей країни почав запроваджуватися курс географії рідного краю, затверджений Міністерством освіти України. Отже, краєзнавчі ідеї протягом тривалого періоду зазнавали злетів і падінь, що тісно пов'язані з етапами демократизації й пробудження національної свідомості українців. Зрозуміло, що ця відповідність не випадкова, бо краєзнавство в цілому й географічне зокрема є важливим чинником національного виховання особистості.
Відродилися й українознавчі ідеї, що ґрунтувались уже на міждисциплінарному підході, який започаткували у післявоєнні роки в основному науковці, що перебували за межами України [5]. Проте національно-свідома інтелігенція почала активно пропагувати впровадження в навчальний план шкіл українознавства, яке базувалося на сумативному підході. Про це свідчать і назви факультативних курсів: "Народознавство", "Українознавство". Обов'язковими шкільними предметами вони так і не стали, але зіграли позитивну роль у відродженні національної свідомості в перші роки становлення державності. Подальша перспектива українознавчих ідей в їх органічному входженні в зміст більшості шкільних предметів, а також функціонуванні як принципу ідейної спрямованості на національні цінності. Повною мірою це стосується шкільної географії, особливо соціально-економічної, яка має відігравати важливу роль для успішного міждисциплінарного розв'язання проблем сучасного українознавства. :
Саме українознавчий підхід, принцип ідейної спрямованості на національні та загальнолюдські цінності обумовив співвідношення обсягу навчального матеріалу, який стосується своєї держави і решти світу. Фінський філософ Ю. Снелман, відзначаючи необхідність ґрунтовного вивчення своєї держави, висловив таку тезу: "Знання своєї країни і народу є обов'язковою умовою всієї суспільної діяльності, а також критерієм освіченості особистості" [І, 21]. Цей принцип вимагає також висвітлення всіх змістових ліній географічної освіти з позицій громадянина України, а не стороннього спостерігача. Утвердження загальнолюдських ціннісних підходів повинно в основному також ґрунтуватись на національних ідеях.
Loading...

 
 

Цікаве