WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Вивчення краєзнавства в школі - Реферат

Вивчення краєзнавства в школі - Реферат


Реферат на тему:
Вивчення краєзнавства в школі
Людина з перших років свого життя починає пізнавати навколишній світ, поступово розширюючи як глибину, так і простір пізнаного. Це й підказало ідею краєзнавчого підходу в навчально-виховному процесі, яка давно використовується в шкільній освіті. Для українських шкіл він притаманний ще з часів Київської Русі, а також братських шкіл у Галичині, військового вишколу в Запорізькій Січі.
Педагогічне обґрунтування ідеї вивчення краєзнавства в школі знаходимо в працях видатного чеського педагога Я. Коменського та французького філософа Ж.-Ж. Руссо. Теоретичні засади його розробив у своїх працях відомий український педагог К. Ушинський, який уперше дає визначення краєзнавства як педагогічного поняття, виділяючи в ньому суспільно-економічний, освітньо-виховний і методичний аспекти. Він обґрунтовує необхідність вивчення в початковій школі предмета, який називає "Батьківщинознавством", указуючи на потребу пізнання своєї місцевості у взаємозв'язку з працею й побутом населення.
Учень і послідовник К. Ушинського Д. Семенов видав на початку 60-х років XIX століття підручник "Уроки географии", який був першою батьківщинознавчою навчальною книгою в Росії. Написані до нього "Педагогические заметки для учителей" давали методичні рекомендації щодо викладання географії в школах. Структура підручників Д. Семенова, в яких спочатку йшлося про Петербург як місто, потім його околиці,, повіт, Петербурзьку губернію, а тоді про Землю в цілому, чітко відображає краєзнавчий принцип вивчення предмета. Тут, за висловом автора, ''дотриманий поступовий перехід від близького і знайомого дітям до віддаленого і менш знайомого..." [4, 19].
На колонізованих українських землях російський царизм чинив тиск на педагогів, які втілювали краєзнавчий принцип у викладанні географії. Тому поступово він відійшов на задній план, а на його місце ключовим у навчанні стало схоластичне зубріння географічної номенклатури. Тільки з пробудженням національно-визвольних рухів на початку XX століття в Європі почало знову ставитись питання про необхідність вивчення географії рідного краю. Особливо чітко визначив його завдання й почав втілювати в Україні С. Рудницький: "географія, іменно ж рідного краю, є важливим елементом у вихованню народів" [3, 169].
С. Рудницький обґрунтував принцип індукції щодо вивчення географії, який вимагає починати оволодіння наукою з пізнання навколишньої природи. Він указував місце курсу географії рідного краю в структурі географічної освіти: "Наука географії повинна зачинатися від географії рідного краю, опертій на пізнанню найближчих околиць під час географічних прогулянок" [З, 189]. У праці "Нинішня географія" [3] він обґрунтовує значення вивчення географії рідного краю, указуючи, що ці знання необхідні кожному інтелігенту, патріоту, оскільки вони дають відомості про навколишню природу, причинно-наслідкові зв'язки між явищами і процесами, а тому любов до рідного краю стає усвідомленою, "розумнішою". Випливає це із самої специфіки навчального предмета, який - є доступним і займає "центральне становище між науками...", бо "подає множество відомостей зі своїх багатьох помічних наук, але заразом дуже добре вводить в їх студії" [З, 191].
Ідеї, висловлені в праці "Нинішня географія", С. Рудницький зреалізував у своєму виданні "Україна -- наш рідний край" (1917, 1921), яке адресував селянам, робітникам та старшим дітям. Вивчення даного шкільного курсу набрало широкого поширення на теренах України у 20-х роках, оскільки перші радянські навчальні програми з географії базувались на краєзнавчому підході. Використовувались у школах й інші посібники та підручники, написані С. Рудницьким "Основи землезнання України" (1924, 1926), В. Кістяківським "Кратная география Украйни", К. Воблим "Економічна географія України".
Проте якщо звернути увагу на назви навчальних видань, то стає очевидним, що мова в усіх іде про рідний край у широкому розумінні, тобто українську національну територію. Це означає, що краєзнавчий підхід тут одночасно виступає й українознавчим. Тобто в кінці XIX - початку XX століття зародилося наукове українознавство як широка область міждисциплінарних досліджень. О. Шаблій виділяє в його розвитку три етапи [5]. Перший з них називає сумативним, оскільки для нього характерне просте нагромадження знань із різних наукових дисциплін про український етнос. Шкільної освіти воно практично не торкнулось, бо цьому перешкоджали об'єктивні й суб'єктивні чинники.
Кінець 20-х - початок 30-х років ознаменувався в УРСР процесами масового винищення селянства, інтелігенції, української національної культури. Не оминули вони українського краєзнавства й географії. Десятки науковців-краєзнавців, географів були репресовані, закриті Інститут географії і картографії в Харкові та більшість кафедр географії в інших містах України. У школах ця антиукраїнська політика комуністичних вождів супроводжувалась відмовою від краєзнавчого принципу викладання географії. Залишки його в єдиних для всієї радянської імперії навчальних програмах, які тоді були затверджені Міністерством освіти СРСР, спрямовувались на насадження дітям комуністичної ідеології й демонстрування так званих "переваг" соціалістичної системи та способу життя. Основні зусилля були направлені на денаціоналізацію та асиміляцію громадян імперії під гаслом "інтернаціоналізму". Тому об'єкт краєзнавства розширювався до розмірів усієї величезної імперії, що становила 1/6 заселеного суходолу. Для цього було створено в 1932 р. Центральну дитячу експедиційно-туристичну станцію (ДЕТС), яка організовувала так звані Всесоюзні дитячі експедиції на
Loading...

 
 

Цікаве