WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія - Реферат

Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія - Реферат

"двовр?м?н(ъ)ных" - Ж (13-15). За грецькими ж зразками приголосні літери поділено на "простаА", що "ни ?(т) ки(х) ины(х) състоА(т)сА. но сами ? с?бЂ суть", як, наприклад, б, в, г, д та ін. До "сугубых" (складних) приголосних, які "?(т) ины(х) писм?нъ състоА(т)сА", за цими ж зразками віднесено s, з, ?, ?, але додано слов'янську щ, яка "?(т) ш, и ч... състависА" (15). Автор виділяє чотири "діф?онги" - ?, ы, ю, ?а, проте усвідомлює їх як диграми: "...О и у съвокуп(л)ши(с) съста(в)лАю(т) ?. Так?ж? ь и і, ы. и і и о, съвокуп(л)шисА съста(в)лАю(т) ю. Так?(ж) і и а, съста(в)лАю(т), ?а" (16). H абагато детальніша друга частина пам'ятки -"? прос?дїи" (17-35), що "єсть оудар?нї? гласа писм?н(ъ)наго", де автор викладає правила вживання просодійних знаків, яких налічує шість; О?іА (остраА)', ВаріА (тАжъкаА) `, ?б(ъ)л?ч?н(ъ)наА ~ КроткаА ', До(л)гаА ? та Крат(ъ)каА ?. Оскільки знаки просодії - "припЂла" - бувають над складами, мовознавець дає двічі дефініцію складу, одна з яких звучить: "Слогъ єстъ кгды сА зыйдутъ д†писмЂ, єдино съгласно? а друго? гласно?. якъ то па. Ал(ъ)бо хо(т) єдино писмо гласно? или двогла(с)но?. якъ то, а ? и" (19). Склад може бути "Долгїй, Кра(т)кїй и Двовр?м?н(ъ)ный" (тобто і довгий, і короткий) залежно від характеру голосної, що входить до нього. "Просодія" поділяється на три частини - "На оудар?нїА, кроткую и на Вр?м?на". "Удар?нїй" (наголосів) налічується три: о?їА, варіА, обл?ч?(н)наА. Ці різновиди наголосів, чужі церковнослов'янській і живій розмовній мові, запозичено з грецьких граматик, тому авторові довелося досить багато місця виділити для формулювання (штучних) правил вживання таких знаків. Але своєю працею Л. Зизаній узаконював позначування наголосів у писаних та друкованих текстах, що певним чином сприяло нормуванню акцентуації як церковнослов'янської, так і східнослов'янських мов: незважаючи на штучність розрізнення трьох типів, запропоновані значки фактично вказували на місце звичайного наголосу в словах. Штучними були й правила розрізнення довгих та коротких складів. Найпростішою виявляється рекомендація про вживання знака "КроткаА" ("лагоднаА"), який пропоновано вживати на початку голосних та "дифтонгів": 'єгд?, 'юн?ша (30).
Автор наприкінці другого розділу коротко говорить "? тітлЂ" (31), якій "свойств?н(ъ)но... єстъ пач? сущихъ написан(ъ)ны(х) писм?нъ значити", тобто вказувати, що в слові більше літер (звуків), ніж написано: б?ъ, ?(т)?цъ, сн?ъ та ін. Нормативну роль відіграли правила вживання шести розділових знаків, викладені в кінцевому параграфі цього розділу - "? точкахъ" (32-35). До "точок", якими розділяється текст, відносяться: "ЗапАтаА(,), Срока(.), Двосрочї? (:), И по(д)столїА (;)". Правила вживання цих знаків пов'язуються зі змістом: "запАтаА" (кома) вживається для відділення незавершеної частини ("н? съв?р(ъ)ш?н(ъ)ну рЂчъ из(ъ)р?к(ъ)ши") висловлювання, а "срока" (мала крапка) та "двосрочї?" (двокрапка) - після незакінченого висловлювання, але завершенішого, ніж частина, що відділяється комою. "ПодстолїА" звичайно позначає запитання ("въпрош?нї?"). Знакъ "Съєдинит?л(ъ)наА" (-) вживається для переносу частини слова в наступний рядок ("съ?динА?тъ... р?ч?нї? раздЂл?н(ъ)но?"), "Точка" (.) ставиться після закінченого речення ("съв?рш?н(ъ)но? слово и(з)р?кш?(й) съв?рша?мъ н?ю"). Основна (третя) частина пам'ятки - "? ?тvмологїи" (c. 36-175), "яж? части слова оучитъ раздЂлАти и въ своємъ и(х) чину бл?голЂпн? полагати", де викладено вчення про "части слова" - морфологію. За традицією "р?ч?нї?" ("час(т) малаА ?(т) слова в(ъ)зима?ма. яко, ходитъ") тут означає "слово", а "слово" ("р?ч?нїй слож?нї?. єж? явлА?(т) мыс(л) самосъв?(р)ш?(н)н?. яко пав?лъ въ храмЂ ходи(т)") - "речення".
У "Граматиці" Зизанія, як і в грецьких посібниках, налічується вісім "вид?въ слова" - частин мови: "Различї?, ИмА, МЂстоимА, Глаголъ, Причастї?, Пр?д(ъ)логъ, НарЂчї?, Съюзъ" (перелік такий, як у львівській "Грамматіці" 1591 р.). Перші п'ять частин мови - "скланА?мыА". решта - "н?скланА?мыА". "Различїя" (тобто артикля), що визначається як "часть слова скланА?ма, по(д)чинА?ма скланА?мымъ им?намъ" (39-43), в церковнослов'янській мові не було. Як окрему категорію артикль введено під впливом граматик грецької мови, насамперед львівської 1591 р., та відомої статті "?сьмь чєстии слова". До грецького (власне постпозитивного) артикля, як і в попередніх названих працях, прирівняно церковнослов'янський відносний займенник іж?, яж?, ?ж?, який провідмінювано за родами (в межах кожного роду автор налічує по десять окремих форм, що виступаютьу різних відмінках), числами, відмінками. Мовознавець свідомо оминає препозитивний артикль як категорію, зовсім чужу слов'янській мовній системі.
При викладі "различія" Зизаній уперше в нашому мовознавстві виділяє новий відмінок - "творител(ъ)ный". У грецькій мовній системі цього відмінка не було. Латинські граматики називали його спочатку "шостим відмінком", а потім -аблативом. Аблатив у латинських граматиках мав різні значення, включаючи значення наших орудного й місцевого відмінків. Одну з функцій латинського аблатива Зизаній відкрив у слов'янській граматичній системі.
Розділ "й им?ни" (44-89) об'єднує іменники, прикметники та числівники. Найбільше уваги приділено іменникам, найменше - числівникам. Граматист пропонує два визначення імені - коротке: "ИмА єстъ нар?ч?нї? в?щи" та більш розгорнуте: "ИмА єстъ часть слова скланА?ма, яж? в?щъ знам?ноу?тъ, н? дЂлати ж? что или страдати" (44), в якому значення імені яскраво протиставляється значенню дієслова. Щоправда, спосіб визначення імені відповідає власне визначенню іменника, адже слово означає річ ("в?щъ"), коли до нього можна додавати той, таА, то? (той кам?нь, таА з?мла*, то? мор?). Л. Зизаній спочатку дає поділ імені на "Соб(ъ)ствен(ъ)но?, и Нарица?мо?". Перше з них (власне) "єдиной токм? в?щи случа?т(ъ)сА" (ІАковъ, Ан(ъ)на), друге (загальне) - "єстъ мн?гимъ ?бщ??" (мужъ, ж?на, с?ло). Крім цього, загальне ім'я буває "(осущ?ств?н(ъ)но?" (іменник), "єму ж? н? мож?(т) приложитисА, мужъ, ж?на, животно?. яко, чл?къ. конь. пол?" та "прилага?мо?" (прикметник), "єму же мощно прилагати, мужъ, ж?на, животно?. яко, мудрый. бЂлый. ч?рный" (46),
Ім'я характеризується сімома категоріями: "Раз(ъ)сужденї?, Родъ, Видъ, Число, Начертанї?, Падежъ, и Склон?нї?". Автор дає визначення кожної із них. "Разсужденї?" визначається як прикметникова категорія ступенювання - "различї? имен? прилага?ма(г)[о] чр?(з) степ?ни" (47). "Раз(ъ)суждвнїА ст?п?нїй" - три: "положен(ъ)ный" (ст?ый), "раз(ъ)судный" (ст?Ђйшїй). "пр?выш(ъ)шїй" (пр?свАтЂ(й)шїй). Привертає увагу те, що у вищому ступені виступає суф. -Ђйш-, якому відповідав західноукраїнський -ійш- 80. Форми ступенів порівняння можуть бути правильні ("ра(з)сужд?нї? подобонач?ртат?(л)но?") і суплетивні ("стропотно?"). Як приклади "стропотнаго" ступенювання поруч із церковнослов'янськими подано українські: м?н(ъ)шїй, найм?н(ъ)шїй; гор(ъ)шїй, найгор(ъ)шїй. У формі найвищого ступеня префікс най- - наголошений, що спостерігаємо й тепер в окремих південно-західних говірках 81.
Література
1. Ильинский Ф. М. Большой катехизис Лаврентия Зизания.- Труды Киевской духовной академии, 1898, май, с. 82 - 87.
2. Голубев С. Петр Могила и его сподвижники. К., 1883, т. 1. Приложения, с. 313.
3. Возняк М. Граматика Лаврентія Зизанія з 1596 р.- ЗНТШ, 1911, т. 101, кн. 1, с.24.
4. Каталог белорусских изданий кирилловского шрифта XVI -XVIII вв. Л. 1973. Вып. l, c. 128).
5. Німчук В. В "Лексис" Лаврентія Зизанія. - К., 1986.
6. Томсен В. История языковедения до конца XIX века. - М., 1988.
Loading...

 
 

Цікаве