WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія - Реферат

Життєвий та творчий шлях Л.Зизанія - Реферат

чергується з е, о у відкритому складі), а не надавав переваги вживанню ?. В. В. Аніченко вважає, що "в слові "склоненіе" і похідних від нього відзначене непослідовне акання...: склоненіе - скланеніе" 75. І це прикра помилка. Іменник "склан?нї?" утворено від дієслова "скланяти", у якому відбилось етимологічне чергування о з а (пор. "клонити - кланятися"). Термін "склан?нї?", що зрідка виступає поруч із "склон?нї?", запозичено з "Грамматіки" 1591 р., де також іноді зустрічається "скланеніе" (напр., арк. 11), "склоненіе" (напр., арк. 12). Українській фонетиці однаково притаманні й тверді p та в, сполучник што, які В. В. Аніченко відносить до білоруських 76. Білоруських мовних ознак, крім нечисленних випадків заміни Ђ на ?, в "Граматиці" Зизанія не спостерігається. Та це й не дивно, бо Лаврентій приїхав до Вільна десь за півроку до виходу в світ книжки. В його творі виступає не "український мовний вплив" 77, а відбиття рідної мови автора, тобто української мови, в тому числі її південно-західних говорів, як покажемо далі. "Граматику" і "Лексис" Зизанія В. В. Аніченко відносить до окремих білоруських пам'яток, виходячи з територіального принципу при розмежуванні білоруських й українських текстів 78. Але головне -сукупність рис живої мови, відбитої в текстах, тим більше що твори Л. Зизанія надруковано в Литві. "Граматика" Зизанія була призначена для шкіл. Тому автор із самого початку книги прагнув викликати в учнів інтерес до цієї науки. Про значення її він пише кілька разів: в "Епіграммі На Гра(м)матіку" (3) 79, в "Посланії спуд??м" (4-6), в напученні "Тvпограф Млад?(н)ц?мъ" (8).
Дереворит на 2-й сторінці алегорично зображує граматику у вигляді жіночої постаті з ключем у руці. Ключем, який відчиняє двері до знань, автор називає граматику в "Епіграммі". Привертає увагу те, що Зизаній пропонує книгу свою не тільки "спуд??м", а й "всЂ(м) любит?л?(м) доброглаголиваго и простран(ъ)наго слов?ньскаго языка" (4). Автор-патріот пише, що до видання книжки його спонукало бажання розповсюджувати знання серед народу: "А найбол(ъ)ш? милуючи братію свою, важи(л)?(м)сА выш(ъ)ш? силы мо?и, нов? написати, и из(ъ) друку выдати люб?(з)нЂ(й)шаго слов?(н)скаго нашего языка. п?р(ъ)вую ?(т) с?ми наукъ кграм(ъ)матіку..." (5).
Тексти, що передують граматиці, написані староукраїнською книжною мовою, густо насичені живомовними фонетичними, морфологічними, лексичними рисами, в тому числі західноукраїнськими народними. Наведемо в загальному переліку частину з них: ты сА кусишъ; которій (1), ?и, абы, чого сА оуча(т) (3), концЂ всАкои; тыи, розумЂл?мъ (4), всАкїи, ч?р?(з) ню, чеснои, філософїи, ?ст?ств?н(ъ)нои богословїи; жаднои р?чи; ко(ж)дому (5), што; до чого; моцно сА имаймо; ?д?(н), п?р?ходЂмо (6), вЂршЂ (7), добр? писати и добр? читати, анЂ в(ъ) чо(м); розуму (8) та багато ін.
За передмовою вміщена "? м?трЂ, И ? ри?мЂ. Пересторога хотАчи(м) вЂ(р)шЂ складати" (7).
На дев'ятій сторінці подано ще один заголовок, де повністю зазначено й ім'я та прізвище автора: "Грамматіка слов?нска, Съставлен(ъ)на, Лаврен(ъ)ті?мъ Зїзанї?мъ".
За тодішньою традицією автор визначає чотири частини граматики: ор?ографїА, прос?дїА, етvмологїА, сvнта?їсъ, або в церковнослов'янському перекладі правописанї?, припЂло, истин(ъ)нословї?, съчин?нї? (10). Проте його книжка охоплює тільки три перші частини (синтаксису немає). Після морфології ("етимології") тут подано правила орфографії та розділ про віршові розміри.
Задум видати "Граматику" як шкільний підручник зумовив виклад її в формі запитань і відповідей. Текст власне граматики - дефініції й запитання -подаються церковнослов'янською мовою. Загальні визначення Зизаній перекладає на початку книги (9-12), а іноді (напр., на 19) формулює староукраїнською мовою, що була зрозумілою і для білорусів. До визначень додаються численні приклади, парадигми.
Зизаній досить добре відрізняв церковнослов'янську мову від живої й книжної української мови XVI ст. В цьому можна пересвідчитися, зіставляючи граматичні визначення та їх староукраїнські переклади. Напр.: "Грамматіка естъ, из(ъ)вЂст(ъ)но? вЂж(ъ)ство, єж? бл?г? гл?ати и писати. Тол(ъ)кованї?. Гра(м)матіка єстъ п?в(ъ)но? вЂда(н)?, жебы(с)мы до(б)р? мовили и писали" (9). Однак чіткої грані між церковнослов'янською й живою мовою він не зробив, як ми побачимо нижче. Церковнослов'янський матеріал автор узяв із численних рукописних книг XV-XVI ст., друків XVI ст., що були в користуванні на Україні, в Росії та Білорусії. Мова цих книг, увібравши в себе чимало елементів лексики, фонетики й граматичної будови східнослов'янських мов (в тому числі й елементів живої української мови), багато в чому відрізнялась від тієї, яку представляють пам'ятки XI - XIII ст. Часті написання "єрика" над кінцем складу після приголосних усередині слова наштовхують на думку, що автор був обізнаний і з текстами, старішими XV-XVI ст. У правилах орфографії Зизаній виявляє обізнаність із особливостями текстів сербської, "волоської" й російської редакцій: "Канонъ ? Ж... С?го ?быкоша употр?блАти людї? с?(р)бстїи, и волохов? въмЂсто ?, ю"; "Канонъ. ? А... Никогдаж? вначалЂ слова полага?тсА..., якож? ?быкошаписцЂ писати великои ро(с)сїи..." (179-180).
Як зазначалося вище, в теорії Зизаній мав зразки в тогочасних посібниках грецької й латинської мов. Але застосовувати цю теорію для опису звукової й морфологічної будови церковнослов'янської мови Зизанієві доводилось самому. З попередніх невеликих рукописних статей і друкованих книжечок він міг почерпнути не так багато. До нього більшменш була розроблена тільки термінологія (особливо у львівській "Грамматіці" 1591 р.). Дешо було зроблено й у галузі правопису. Зизаній перший із наших учених спробував осмислити звукову (а це тоді здійснювалось через "орфографію") та морфологічну системи церковнослов'янської мови. В цьому велике значення "Граматики" Зизанія в історії східнослов'янського мовознавства. З його праці видно, що вчений відчував специфічні особливості слов'янської мовної системи, деякі з них підкреслив, однак він був надто скований граматичною теорією свого часу, яка грунтувалася на системі грецької й латинської мов.
Частина перша "Граматики" Зизанія - "? ор?ографїи" (10-16), що "єстъ п?(р)ваА часть грамматіки, котораА на(с) оучи(т) абы(с)мо каждо? писмо на ?го мЂсци писали..." (11), - дуже стисла. Автор нараховує в церковнослов'янській мові 37 "писм?нъ", куди, звичайно, входять і по кілька літер на позначення того самого звука (напр.: ї, и, v; о, ?; у, Ж; а, А та ін.) або одна літера на позначення сполучень двох звуків (напр.: щ, ?, ?). Він виділяє 11 голосних і 25 приголосних (зрозуміло, "писмен"). "Писм?на" поділяються на "Гла(с)наА... которїи голосъ з(ъ) с?б? выдаютъ" та "съгласнаА, которїи з(ъ) с?б? голосу и бе(з) гласныхъ нЂчого справовати н? могутъ, якъ и тЂло бе(з) дш?Ђ...", а "ГласнаА ... писм?на, и гласъ подати могоутъ сами ? себЂ и слогъ съставити" (12). За Л. Зизанієм, ъ може бути "гласъный ж? и съглас(ъ)ный" ("гласный" - у початковому складі: съ члов?ки, "съглас(ъ)ный" - у кінці слова: гласъ,- 14). Отже, Зизаній ще визнає елементи архаїчної орфографії. До приголосних зараховано і ь. Правда, в "Канонах орфографії" автор пише, що в кінці слова ъ означає твердість, а ь - м'якість приголосних, тобто усвідомлює, що там це не звуки, а тільки літери (178). До архаїчних елементів треба віднести і введення в розряд "гласных" букви ж, якої сам Зизаній не вживає. Штучно, за зразком тодішніх грецьких граматик, Зизаній поділяє голосні на "дол(ъ)гаА, кра(т)каА и на двовр?м?н(ъ)наА", причому невідомо, чого до "дол(ъ)гих" віднесено, наприклад, А, а до
Loading...

 
 

Цікаве