WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Жителі вулиці Петра Козланюка (село Перерів) - учасники другої Світової війни (пошукова робота) - Реферат

Жителі вулиці Петра Козланюка (село Перерів) - учасники другої Світової війни (пошукова робота) - Реферат

квітні 1945 року в селі Фатівці, а Мельничук Михайло(додаток 7) "Ярослав" - в 1950 р. в селі Королівка.
Живуть на вулиці Козланюка ще 2 учасники бойових дій Другої світової війни: Дутчках Ілько(додаток 9) та Палійчук Іван(додаток 10). Дутчак Ілько народився в 1925 р. в селі Корнич. Його брат Михайло був членом ОУН та УНС, і під час мобілізації переховувався, оскільки вже прийняв присягу повстанця, а от молодшого брата заставив піти в Червону Армію, сказавши: "Може, цим ти врятуєш нашу маму". Так і сталося. В травні 1944 р. Михайла по-звірячому вбили емгебисти, мати змушена була переховуватися, в хату поселили переселенців з Польщі. І тільки документи, прислані бійцем Радянської Армії Дутчаком Ільком врятували Дутчак Марія від вислання в Сибір, дозволили повернути хату. А Ілько дійшов у складі Першого Білоруського до Берліна, був нагороджений медалями "За звятие Берлина"; "За победу на Германией", а в мирні часи - орденами "Великой Отечественной войны" та "За мужність". Після закінчення бойових дій служив кадрову службу в складі радянських окупаційних військ в Німеччині в Бранденбурзі і Ратенові. Демобілізувався в 1949 р., в 1950 р. одружився із дочкою померлого Веселовського Степана Марією і ставжителем Перерова. 45 років пропрацював на Коломийському консервному заводі, а у вільний час трудився у власному господарстві та у місцевому колгоспі. Та й зараз, у свої 80 років, він не любить сидіти, склавши руки.
Палійчук Іван народився в 1925 році в Перерові на Горішньому Куті. В 1944 році пішов на фронт. Іван Миколайович згадує:12 травня 1944року ванці всіх, хто міг тримати зброю зібрали біля Народного дому. Пішки вирушили в коломию на воєнкомат. Проводжали нас рідні які плакали- чи доведеться нас зустрічати хочу належне віддати своїй теті Анні Бейковській яка почепила мені на шию ментелик на якому з одного боку була зображена Мати Божа з Ісусиком і надпис"Чудотворна Мати Божа, нам допомагай, з пресвятой твоєй опіки нас не опускай". Цей образок дійсно оберігав мене в тяжкі часи.
В коломиї нас погрузили в товарняк і повезли на схід. Поки їхали, запаси їжі закінчилися, доводилося жебрати по селах люди ділилися чим мали. Німці розбомбили відрізок залізничного шляху, тому довелось іти пішки за Збруч. Врешті добралися до Фастова. Звідти тих, хто вже служив у війську, відправили на фронт, а молодих хлопців- у Білу Церкву , де заставляли виконувати різні роботи. Врешті обмундирували заставили прийняти присягу, і почалось навчання з автоматами . Але і тут довго не тримали в вантажних вагонах повезли на Урал де проводились тренувальні стрільби з ПТР. Було дуже нелегко: спали в палатках в якомусь лісі, дуже часто випадали дощі. Годували дуже погано тому коли ішли на стрільби на відстань два км., ноги вже переставали служити. В ті важки часи після "одбою" я молився і обіцяв Богу, що побудую в селі церкву, якщо повернусь додому.
Ніхто з хлопців уже не думав повернутися додому , лише питали один одного, коли нас повезуть на фронт- там хоч їсти дадуть краще.
І ось такий день настав: нас обмундировали в усе нове, під вечір показали військовий фільм. Вранці нас повантажили в ешилон, заграв оркестр. Ми радіємо- гей же їдемо на фронт, а офіцери плачуть: скільки їм уже доводилося відправляти на фронт таких молодих хлопців. Чи багато повернуться додому!?" Іван Миколайович воював на Ленінградському фронті, потім служив кадрову службу: починав автоматчиком, закінчив зенітником.
Він був нагороджений орденами і медалями, а головне - повернувся додому.
Після віїни він працював 30 років вчителем трудового навчання Матеївецікої школи (1958 - 1988) 4 рази оформляв шкільну майстерню, обладнав її всіма верстатами та іншими інструментами, зі своїми учнями обходив усі Карпати.
Після виходу на пенсію Палійчук здійснив свою обітницю, дану в 1944році очолиа будівництво сільсікої церкви, яка була зруйнована в 60- роки. Цій роботі він віддав 12 років життя, і саме завдяки його наполегливості будівництво вдалося завершити.Розказуючи про учасників боїв Другої світової, не можна не згадати і про інших учасників війни - жінок, дітей. Це вони на своїх плечах винесли тягар окупації, контингентів та депортацій до Німеччини. Це вони вирядили чоловіків, синів, батьків на фронт, і щодня з острахом чекали листоношу зі страшною звісткою, працювали на полі, здавали поставки, сплачували Державні позики, а в той же час, плели теплі шкарпетки і рукавиці, збирали продукти для повстанців, преживали майже щоденні облави (як співали в тогочасній пісні:
"...ламають комори,
Розбивають людям скрині -
Шукають Бандьори".)
Не можна не згадати сільського писаря Данищука Івана, який намагався не допустити вивезеня односельчан до Німеччини. Коли через село проходив фронт - прорвалися мадярські частини, люди з цілого кутка села переховувалися в пивниці Писаря, а коли угорці наказали вийти з пивниці, Данищук, знаючи німецьку мову, переконав офіцера, що там переховуються цивільні люди. Пізніше за допомогу повстанцям писар був засуджений на 25 років ув'язнення.
Під час німецької облави у поїзд, що віз невільників на примусові роботи до Німеччини, попав і житель вулиці Козланюк Степан. Та він зумів розібрати долівку вагона і на ходу зістрибнути з поїзда.
Пройшло 60 років після тих страшних подій, і тільки в 2004 році чоловіків і жінок, народжених до 1932 р. теж визнали ветеранами війни. Щоправда, їх залишилось небагато, то й "пільги", які їм надані державою, не можуть компенсувати тих моральних, фізичних, матеріальних втрат, що вони зазнали в роки війни.
Учасники Другої світової війни врятували людство від "коричневої чуми" - фашизму. Вони наближали день Незалежності. Наше завдання - памятати про їх подвиг, скрасити останні роки їхнього життя, поважати і шанувати старість. Ця робота - невеличка дань памяті героїв, спроба зібрати матеріали про їх життя, передати прийдешнім поколінням.
?
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Спогади жителів вулиці П.Козланюка с. Перерів Коломийського району Івано-Франківської області. - Матіївці, 2005.
2. Arta grodskie I ziemskie. - 1887. - Том ХІІБ str. 118.
3. Андріїшин С. Коломия, 1939-1941 рр. - Коломия, 2003 .
4. Історія села Перерів. - Коломия, 2003.
5. Енциклопедія Коломийщини. - Зшиток 3, літера В. - Коломия. 2000.
6. Жолобайло Л. ОУН-УПА в Матіївцях. - Львів, 2004.
7. Жолобайло Я. "Це Макіївці - наше село..." - Коломия, 2000.
8. Козланюк П. Юрко Крук. - К. "Дніпро", 1989.
9. Перерівський А. Село Перерів. - Коломия і Коломийщина. - Філадельфія, 1988.
10. Микитюк В. Дневник // Зерна. - 1994, ч. І.
Loading...

 
 

Цікаве