WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Жителі вулиці Петра Козланюка (село Перерів) - учасники другої Світової війни (пошукова робота) - Реферат

Жителі вулиці Петра Козланюка (село Перерів) - учасники другої Світової війни (пошукова робота) - Реферат

Йосипа , народився в 1915р. в сім"ї селянина. Він носив ім"я свого дядька, який був січовим стрільцем і загинув в боях за Україну.
Можливо саме це вплинуло на формування національної свідомості
Андрія.В ранньому дитинстві він залишився без матері.Жив з батьком.Одружився з дочкою одного із засновників "Січі" в Матіївцях Стадничук Євдокією.дідик був одним з перших, хто став в ряди ОУН, а в роки збройного підпілля був керівником кущувого провуду ОУН під псевдо"Тур". Дідик загинув 9 квітня 1950 року в Перерові. Його сім"я була репресована, а в хаті поселили переленців з- за "лінії Керзана".
Не повернувся в рідну домівку батько двох дітей - Михайла і Марії, Остафійчук Ілько, 1902 р.н.
Ще з незапам"ятних часів жили в Перерові кілька сімей поляків. Сусідство з українцями привело до їхньої майже повної фсиміляції: в сім"ях розмовляли по - українськи, ходили в сільську греко-католицьку церкву, асвята відзначали і римо - католицькі, греко - католицькі. Такими були сім"ї Гната і Матвія Врублевських , які жили на Багацькій вулиці. У Гната було три сини: Іван, Степан і Петро, а в Матвія - син Петро і дочки Софія і Анна. В 1941 р. хлопців 1917,1918, 1919р.н. забрали в Червону Армію. На довгі роки розтягнулося їхня розлука з рідною домівкою. В перші дні рядянсько- німецьрої війни вони опинилися в тяжких боях. Але коли Власов перейшов до німців, всіх західняків роззброїли, під вартою відправили в товарних вагонах на Урал і аж в 1943 році знову взяли на фронт. Така доля спіткала і Врублевського Петра Гнатовича. На Уралі він дуже бідував, голодував, а коли потрапив на фронт, ворожа куля обірвала його молоде життя. Брати Петра - Іван, Степан і двоюрідний брат Петро, були мобілізовані в травні 1944р. але, як поляки, воювали в складі союзного з Червоною Армією Війська Польського. Петро Матвійович,1924р.н, загинув на фронті, а Іван і Степан після війни виїхали з сім"ями в Польщу.
Скальчук Василь, Скальчук Михайло, Данищук Петро, Волощук Василь, і Трохимчук Іван народилися ще у XIXст. Волущука, Трохимчука, Скальчука, по- віку в армію не взяли, а Данищук і Скальчук були визнані " годними до нестройової служби", і майже до кінця війни працювали на оборонних заводах Уралу. Брат Скальчука Василя Андрій живе в США. Він під псевдонімом Андрій Перерівський опублікував нарис про село в 30-х рр.XXст.
Залишив молоду жінку і малотню дочку Микитюка Михайла,
1916р.н.Йому не судилося повернутися в рідний дім.Дружина вийшла заміж вдруге,а дочка Нуська росла сиротою без батька.
Біля самої толоки жила сім"я Мельничука Івана: два сини і дві дочки. Ботько так хотів дати дітям освіту,що навіть ходив на Вербізький міст жебрекувати , випрошеним хлібом годував худобу"продавав її і на вилучені гроші вчив старшого сина Володимира(1923р.н.) в гімназії.Але Володимир присвятив життя не нації,а визвольній боротьбі:став членом ОУН,залучив до боротьби молодшого брата Михайла,1927р.н.Саме володимир організував висипання символічної триярусної могили Січових стрільців у Перерові,де відбувалися національні св"ята,фестини, зокрема Сято книжки і Свято зброї. Організатороми Свята зброї були Мельничук Володимер і Мензат Ілько. Ввечері на перерівську толоку сходилися колони молоді із сусідніх сіл із смолоскипами в руках і шикувалися чотирикутником. На святі виголошували промови про запорізьких козаків, Січових стрільців, декламували патріотичні вірші, співали стрілецькі та народні пісні. На всіх дорогах стояли стежі, щоб недопустити нападу німців. Та організатори свята не знали, що у цвинтарі і церковному саду сиділи у засідках німці і шуцполіцаї - поляки з кулеметами, боячись, щоб свято не вилилось у щось більше.
Під керівництвом Мельничука молодь в Народному домі вивчала історію України,а на Новій Площі навчалась прийомам цивільної оборони.У відповідь на фашистський терор в Галичині сформувалась Українська Народна Самооборона(УНС),яка згодом влилася в ряди УПА.Мельничук Володимир (додаток 7)став керівником надрайонового проводу ОУН під псевдо "Олег", а його брат-керівником пропаганди під псевдо"Ярослав".10 жовтня 1943р. німці проголосили в Галичині "винятковий стан",почали масове винищення мирного населення,щоб ізолювати від нього підрозділи УНС.Після Другої Богородиці(в цей день у Перерові -Храм),в село приїхав український театр з виставою"Тріумф прокурора Даль ського".Молоді патріоти були в захваті від сміливого виступу акторів і розкрили свою організацію.Очевидно,то були провокатори,бо на другий день в село приїхали гестапівці і польські шуцполіцаї які зарештували Мензата Миколу,Мельничуки з товаришами перестріли їх у королівці і відбили заарештованих,а гестапівців убили .
По полудню в село в'їхав загін карателів Мензати і Мельничуки встигли заховатися і карателі спалили їхні обійстя. Підпаливши хату і стодолу Мельничуків, гестапівці зупиняти всіх людей, що проходили дорогою, заставляли сідати під палаючою стодолою за окопі і допитували, де господарі. Сестра повстанців, вісімнадцятирічна Ольга, в той час була в полі і не знала, що відбувається. Побачивши пожежу, вона прибігла і кинулася в хату, щоб врятувати свої речі. Карателі її вбили і кинули в палаючу хату. Обгоріле тіло дівчини односельці поховали на цвинтарі в Тростянці. Пізніше учасниця художньої самодіяльності, народна поетка Григор'єва Ганна склала про цю подію баладу, що стала народною піснею:
Пісня про Олю
Ой сходило в небі ясне сонце,
Та й від страху за хмари зайшлою
Як в'їздили люті гестаповці
На розправу к наше село.
Вони вдерлись двох братів шукати,
Підпалили хату й стодоли.
Всіх питали: "Хто із цеї хати?
Хто розкаже, де ділись вони?"
Тут прибігла з поля сестра Оля,
Заломила рученьки свої:
"Ой, рятуйте, людоньки, рятуйте -
Це згоріли братчики мої" -
"Скажи дівко, де брати сховались!" -
Лютий німець так їй говорив.
Та вона йому не признавалась -
І він їй у голову стрілив.
Впала Оля, де вогонь палає,
Кров червона із рани біжить,
А в сусідів мама умліває -
Вона бачить, як дочка горить.
Вночі Олю в труну положили
Голосили діти і старі:
Обгоріло її тіло біле,
Лиш лишились коси золоті.
У Тростянці, де Олі могила,
Брати склали присягу свою:
"Прощавай же, сестро наша мила,
Помстимо ми страшну смерть твою".
Прощавай же, сестро наша Олю,
Освятили ми свої ножі.
Ми здобудем Україні волю,
Проженем всіх зайдів за межі".
Брати Мельничуки до кінця свого короткого життя мстили за смерть сестри, боролися за волю України. Після вигнання фашистів з краю, вони повели боротьбу проти сталінських окупантів. Мельничук Володимир ("Олег") загинув у
Loading...

 
 

Цікаве