WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Література рідного краю. Юрій Андрухович - Реферат

Література рідного краю. Юрій Андрухович - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Література рідного краю.
Юрій Андрухович"
ПЛАН
1. Коротка біографічна довідка. Початок літературної діяльності
2. Основні етапи творчості Ю.Андруховича
3. Критичний огляд "Московіади" Юрія Андруховича
Висновок
Список використаної літератури
1. Коротка біографічна довідка.
Початок літературної діяльності
Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису "Перевал" (1991 - 1995). Співредактор часопису тексту і візії "Четвер" (1991 - 1996).
Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове.
Поетичний дебют Ю.Андруховича відбувся в першій половині 80-х рр., і завершився виходом у світ збірки "Небо і площі" (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від "бурлеск - балаган - буфонада"), значення якої для кожного з трьох її учасників з роками змінювалося - від чогось на кшталт "внутрішнього таємного ордена" до "прикладної квазіфілософії життя". Проте друга поетична збірка Андруховича ("Середмістя", 1989) носить швидше не "бубабістський", а "елегійно-класицистичний" характер. Вповні "балаганно-ярмарковою" можна вважати натомість третю збірку - "Екзотичні птахи і рослини" (1991), яка волею автора мала б носити підзаголовок "Колекція потвор".
Поетичне річище Андруховича вичерпується десь наприкінці 1990р. і завершується друкованими поза збірками циклами "Листи в Україну" ("Четвер", №4) та "Індія" ("Сучасність", 1994, №5). Домінантою поетичної картини А. в усі періоди його творчості видається напружене шукання "духовної вертикалі буття", суттєво занижене тенденцією до примирення "вертикального з горизонтальним". Звідси - стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна "ліричного героя" щоразу новою "маскою".
З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" ("Прапор", 1989) - майже фактографія служби автора у війську, своєрідна "захалявна книжечка", що поставала під час чергувань у вартівні. 1991р. з'являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" ("Перевал", №1), що ніби заповідає характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень "фізики в метафізику" і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, "чорний реалізм", тріллер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у "Рекреаціях", один день у "Московіаді", п'ять днів і ночей у "Перверзії".
2. Основні етапи творчості Ю.Андруховича
Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.
Поезія Юрія Андруховича представлена збірками Небо і площі (1985), Середмістя (1989), Екзотичні птахи та рослини (1991) та циклами віршів "Листи в Україну" (Четвер, № 4), "Індія" (Сучасність, 1994, №5). З прозових творів найперше був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" (Прапор, 1989) - майже фактографія служби автора у війську. 1991 року з'являється друком параісторичне оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака" (Перевал, №1), що ніби заповідає характерні для дальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і читачем, містификаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного (романи Рекреації 1992, Московіада 1993, та Перверзія 1996).
Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню "книгу спостережень" над особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Остання публікація - "Центрально-східна ревізія" у книзі Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу ("Класика", 2001).
Твори Юрія Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді окремими книжками, а в США, Швеції, Росії, Австрії, Фінляндії окремими публікаціями. Він є також автором перекладів із польської (Т.Конвіцький), німецької (Р.М.Рільке, Ф.Голер, Ф.фон Герцмановскі-Орландо), російської (Б.Пастернак, О.Мандельштам, А.Кім) та англійської (Шекспірів "Гамлет").
2001 року Юрій Андрухович став лауреатом міжнародних премій Гердера та Фундації Антоновичів.
Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії (окремими книжками), США, Швеції, Росії‚ Австрії (окремими публікаціями).
Поезія Андруховича займає чільне місце у творчості легендарних українських рок груп "Плач Єремії" та "Мертвий півень".
3. Критичний огляд "Московіади" Юрія Андруховича
З-поміж усіх творів Юрія Андруховича, здається, саме "Московіада" зазнала найгострішої критики. Якби це була "критика" на кшталт тієї, що лунала на адресу "Рекреацій" ("огидство", "порнографія" і т.ін.), її можна було б спокійно проігнорувати як таку, що не має жодного стосунку до літературознавства. Але "Московіаду" критикували професійно, і то не лише вчорашні академічні співці соцреалізму, а й такий, наприклад, проникливий критик і неомодерний митець, як Костянтин Москалець. Не зупиняючись наразі на всіх негативних відгуках на "Московіаду", можна навести їх загальний підсумок: твір має бути цілісним, це аксіома; основною ж вадою "Московіади" є відсутність художньої цілісності.
На мою думку, така оцінка значною мірою пов'язана з типологічно повторюваним непорозумінням, коли критик вперто не помічає, що гра, яку він спостерігає, розгортається не за тими правилами, яких він очікував.
У Андруховича український поет Отто фон Ф., спровокований КДБ, їде до Москви. Подія, що в первісному міфологічному дискурсі була б початком "славетних справ", в іронічному виявляється звичайною втечею, а в самого героя від великої місії "батька нації" залишаються хіба що національно свідомі вуса. Архетип "тіні" втілений у романі в образі кадебіста Сашка: він є тим Мефістофелем, з яким головний герой підписує угоду і від якого отримує неприємну частину правди про самого себе.
Основна романна увага зосереджена, як це найчастіше й буває в літературі, на центральній фазі подорожі - "ініціації". На цій стадії в міфах на героя перш за все чекає сексуальна зустріч з жінкою-богинею. "Жінка, - як пише Кемпбелл, - являє собою провідника допіднесеного кульмінаційного пункту чуттєвої подорожі". І далі: "Містичний шлюб з царственною богинею світу уособлює повне торжество героя над життям, оскільки жінка - це життя, а герой, що її пізнав, - його господар". У "Московіаді" такий "сакральний акт" відбувається у жіночій душовій гуртожитку, що, однак, не скасовує цілком його сакральності, а радше додає йому земного виміру.
Loading...

 
 

Цікаве