WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Добуток та використання солі в Коломиї - Реферат

Добуток та використання солі в Коломиї - Реферат

на Лівобережну Україну,
були жителями дев'яти міст і шести сіл. У 1738 р. козацька старшина і шляхтичі відправляли в Коломию по сіль козаків і селян зі своїми возами під наглядом "довірених осіб".
Збереглося в архівах багато згадок про перебування коломийців в містах північно-західної частини Лівобережжя. Так, в Прилуках, Лубнах, Пирятині, Константинові, Миргороді та інших містах Лубенського полку налічувалось 30 коломийців, в Ніжині - 36, Переяславі - 32. Четверо міщан с. Василькова їздили на Гуцульщину "по сіль до бані". Багато коломийців жило в містах Поділля.
В 1710-1720 pp. з Солотвинської і Печеніжинської солеварень "брали сіль" вінницькі коломийці. Дві групи чумаків-коломийців із Бара постійно купували сіль в Ланчині.
Крім солі, що була основним чумацьким товаром, коломийці на Гуцульщину привозили бочкову та засолену рибу із Запоріжжя і Дону, вироби місцевого ремесла, товари і продукти землеробства і тваринництва - - хліб, пшоно, мед, тютюн, масло, сало, лій, пряжу, одяг, дьоготь, смолу, зброю. Більшість цих товарів вони реалізовували на коломийських торгах і ярмарках. Цікаво, що багато козаків з Гетьманської України, з Лівобережжя, низових запорожців і козаківЗапорізької Січі прибувало з коломийцями у Коломию і тут реалізовували свої товари, закуповували сіль та інші речі і поверталися мажами на Велику Україну. Гуцульські солеторгівці привозили на Поділля, Київщину і Лівобережжя сап'ян, сукно, вовну, дьоготь, ліжники, килими та інші товари.
Торгівля товарами велась у великих розмірах. Так, у 1718 р. гуцули з Березова везли 25 маж, а коломийці з Меджибожа - 20 маж товарів. І всі ці валки коломийців переїздили через Коломию, платили відповідне мито, закуповували місцевий товар і виїжджали на Україну. Збереглися документи у рукописному фонді бібліотеки Інституту етнографії та фольклору НАЙ імені М. Рильського, в яких описано, як вибиралися в дорогу солеторгівці з Березовів і проїжджали через Коломию на Поділля і Наддніпрянщину.
Під час воєн, епідемій, стихійних лих в окремих місцях України спостерігався великий наплив наддніпрянських коломийців на Покуття і навпаки. В тогочасних умовах постійної небезпеки нападу татарських орд, сваволі шляхтичів у коломийців вироблялись своєрідні методи самозахисту. Вони йшли великими валками, часто цілими родинами (батьки з синами), були озброєні, мали свого керівника-отамана, кашовара і переважно здійснювали подорож під час важливих сільськогосподарських робіт.
Виникнення солеторговельного промислу сприяло розвитку товарно-грошових відносин в Україні, і місто Коломия зі своїми традиційними мережами торгівлі відігравала важливу роль. Коломия ставала відомою всій Україні.
До торгівлі сіллю все ширше залучаються найрізноманітніші верстви населення як Покуття, так і Наддніпрянщини, між якими основними посередниками були коломийці. Виділяються в XVI -XVIII ст. дві категорії солеторгівців: коломийці, тобто ті торгівці, які прибували з різних місць Козацької України, Поділля і спеціалізувалися на перепродажі гуцульської солі, і солеторгівці з Гуцульщини та інших місць Коломийщини.
Дослідник історії українського чумацтва XVIII- XIX ст. І.Слабеєв. відзначає, що у переписних книгах 1686 р. є багато згадок про наддніпрянських коломийців, які жили у багатьох містах і містечках Лівобережжя, зокрема, в Батурин), Конотопі, Ніжині, Ковельську. Є свідчення про те, що серед коломийців були й селяни. Так, у царській жалованій грамоті, даній Лубенському полковникові Л. Свічці в 1690 p., вказано на "право коломийців, які в тому уїзді Пирятинському живуть у селах і фільварках". У 1738 р. в одній із справ Київської губернської канцелярії зустрічаємо прохання селян Андріївки про видачу їм паспортів для поїздки по сіль до Коломиї. В 1730 р. три жителі с. Бочуглівки Ніжинського полку з 15 наймитами їхали до Коломиї, щоб продати рибу, звідки поверталися додому з сіллю.
Не лише міщани і селяни Лівобережжя були "коломийцями" торгівлею гуцульською сіллю займалося православне духовенство. Наприклад, в 1725 р. по сіль до Коломиї їхав ієромонах Чернявсь-кий та ієродиякон Христофор з групою "послушників" Черпігово-Троїцького монастиря.
Велику групу солеторгівців становили покутяни. З актових матеріалів довідуємося, що в XVI -XVIII ст. це були жителі сіл Мишина, Іспаса, Березова, Ланчина, Рунгурів, Косова, Космача, Стопчатова, Молодятина, які переважно із закупленою сіллю їздили до Коломиї, платили там мито і прямували на Україну. Так, у 1718 р. у Києві побувала валка гуцульських солеторгівців з Березова - Юрко і Андрій Томачів з 25 наймитами. У 1725 р. до Києва прибув для продажу солі священик із Косова з двома компаньйонами і з 77 челядниками. Гуцул з Слободи Рунгурської Степан Грнджик торгував сіллю в Київському "граді на Поділлі".
Коломия, починаючи з праісторичних часів і в середньовіччя, була значним торговельним центром, через який транспортували свої товари як місцеві, так і приїжджі купці. Виходячи з цього, як до Коломиї, так і з Коломиї прямували і розходилися торговельні шляхи.
Першим і основним був старовинний, так званий Волоський, або, як його ще називали, Львівський шлях. Він прямував на південь - в сторону Чернівців і на північний захід по шляху через Отинію, Тисменицю, Станіславів, Рогатин, Бібрку - на Львів. В королівській люстрації Коломийського староства у 1565-1566 роках згадується "старовинний гостинець", який пролягав із Молдавії на Коломию, а звідси ішов на Галич і Львів.
З прадавніх часів, а потім в XI-XVIII століттях покутсько-наддніпрянські солеторгівці прокладали торговельні шляхи. Головна артерія йшла з Гуцульщини на Коломию, а звідси шляхи розходилися. З Коломиї на Поділля вела відома з актів "зварницька" або "прасольська" дорога, її ще в архівних документах називали "соляною" - нею возили сіль. Із Коломиї вона вела на Гвіздець, Городенку і далі на Поділля, звідки розходилися дороги на Кам'янець-Подільський або на Бучач. Інший шлях пролягав з Коломиї на Ве-лику Кам'янку, Обертин, Незвисько, Бучач, Теребовлю, Тернопіль. Згадується в актах і шлях із Коломиї па Шепарівці, Раківчик, Лісну Слобідку, Тисменицю, Станіславів, Галич, Рогатин, Львів - тобто Волоська дорога.
Список використаної літератури
1. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку ХХ ст. Ч.І. - Коломия, 1996.
2. Субтельний О. Історія України. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве