WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Чортків - Реферат

Чортків - Реферат


Реферат з краєзнавства
Чортків
Чортків - це сонячний спомин моїх юних днів.
Чортків - це сум татарського шляху, що вів
крізь нього на Львів.
Чортків - це слава відомої Чортківської офензиви.
Чортків - закріпив на все оклик Мельничука й
Шеремети під їх розстрілом:
"Слава Україні!"
Л. Горбачевська-Носикова
В мальовничій долині Серету, де мимохідь розступилися гори, здавна красується чепурне українське місто Чортків; його далеке минуле нам мало відоме, десь не раніше 1522 року згадується в рукописах. В усяку пору року воно з суміжними передмістями Старим Чортковом, Долішньою та Горішньою Вигнанками, присілками дальшими і ближчими Калачівкою, Переходами, Зеленою, Пастушем, Рудьковою, Добровідкою, Бердом і Кадубом милує своїми неповторними забудовами, навсібіч розгалуженими вулицями, пишними садами. Стрімкі, то пологі береги долини порізані урвистими стоками талих дощових вод та забарвлені в червоний чи сіро-попелястий колір, густо заліснені, порослі чагарниками, повз які по глибокому каньйону, виритому водами по дні колись теплого Сарматського моря, швидко струмить повновода річка, козацьким луком огинає місто і, стишена, нижче мосту полоще в своїх хвилях густі вербові зарості. Оті морські та річкові потоки неподалік Чорткова на околиці с. Залісся у гіпсових кручах Скалки прорили чудернацькі лабіринти, і тепер численні, вражені природним дивом туристи не можуть відвести зачудованого погляду від іскристих, фантастичних сталактитових натіків на стінах підземної печери Млинки, четвертої за величиною на Поділлі.
Завбачливими виявились колишні перші поселенці, обравши вигідне місце для своїх осель: у затишній долині серед густого лісу і крутих гір з печерами поблизу річки чатувала на них відносна безпека від чужинських зайд, звідси можна було рукою подати до одного поля чи вийти вполювати лісову дичину, нарубати деревини, а з неї поставити огороджувальний частокіл або звести стіни оборонного замку. А щоб спілкуватися з сусідами, проклали через містечко два битих шляхи; один з них аж на високорівні роздвоюється і через Білобожницю веде до Бучача й Івано-Франківська, а по шосе на південь через Ягільницю-Товсте до Заліщиків і Чернівців, а другий, що
йде на захід, знову розгалужується і бере вліво через міст до Теребовлі на Тернопіль, а південна дорога через Колиндяни прямує крізь ліси до стародавніх міст Борщева, Скали, і Кам'янцяр.
3а містом на узвишші по обидва боки шляху безкрає хвилююче море жовтогарячих пшеничних ланів та безмежжя голубого неба у високості.
Справді, кращого місця годі знайти для продовження роду, яке, за легендою, започаткувала сім'я Чорного; рятуючись від хижого татарського племені, вона перебралась сюди із спаленої хати, котра раніше стояла побіля Чорного шляху. Дослідники з приводу цього мають іншу думку: назва нинішнього міста походить з часів язичества, коли слов'яни все зле пов'язували з Чорнобогом, бо, мовляв, не випадково й донині збереглася назва тутешньої Чорної Долини і що неподалеке містечко Біло-божниця осідок білого бога, а Чортків - Чорного. Писемні джерела походження назви більш прозаїчні: на карті польського короля Казимира Великого на межі XIV - XV століть це поселення було позначене словом "Чортковіце". На прохання власника Єжи Чартковського король Сигізмунд III видав грамоту на володіння цією територією і дав дозвіл перейменувати його на Чортків.
А ще раніше, у княжій добі, Чортківська округа, як частина Галицько-Волинського князівства, вже була густо, як на ті часи, заселена, головним чином вздовж більших річок і то здебільшого по їхньому західному боці, аби схоронитись від загрози татарської навали.
Археологічні дослідження засвідчують, що ще в передісторичний період на цих землях буяло життя, концентрувалось воно поблизу княжих городів. Спочатку племена білих хорватів, дулібів чи тиверців підпали під владу Києва, яким володіли Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого, а під час поділу Галичини між Рости-славичами Поділля відійшло до Василька, князя теребовлянського. Після його смерті (1124 р.) це князівство в часи панування Ярослава Осмомисла (1153-1187 pp.) було приєднане до Галицького. Отож Дністер, як південна межа цієї території, став головною артерією для торгівлі Галича з Візантією на лихо, цим найкоротшим шляхом користались також войовничі кримчаки. Вони зненацька нападали на обжиті місця, полонили і гнали в рабство галичан, руйнували й палили міста і села. Спустошувальним вихорем-навалою дика золотоординська орда в XIII ст. увірвалася на Україну, дощенту зруйнувала Київ, огненним чорним крилом обпалила Поділля. Не було тоді такої сили у слов'ян, аби протистояти роз-бійному нападу кочівників. Навіть галицько-волинський князь Данило, мужній воїн та вмілий дипломат, що до цього з'єднав Київ із своїм князівством, змушений був скласти поклін хану Батию (1259 p.), аби втримати цілісність свого краю.
Пожежі й розбої, загарбання Галичини й чвари за цю багату землю між польським королем Казимиром і литовським князем Дмитром-Любартом (1340-1349 pp.) принесли непоправне лихо галичанам, багато кривди за-знали чортківці. На зміну цим гнобителям прийшли завойовники з півночі, які згодом об'єднали литовські землі з українськими, а їхній князь Ольгерд після перемоги над татарами під Синюхою зайняв Київ та Поділля/трьом синам свого брата Коріата передав збройне добуті володіння з центром у Кам'янці, що сягали Стрипи на заході. Аби закріпитись, Коріатовичі повсюди вибудували дерев'яні замки. Найперше їх поставили у Червоногороді над Джурином і в Скалі над Збручем, на території пізнішого Чортківського округу.
Міжусобні війни, невпинні чвари польських і литовських князів за Поділля пришвидшили крах панування Коріатовичів. Литовський князь Вітовт Кейстутович, внук Ольгерда, поставив на Поділлі свого намісника, однак польський король Ягайло (1395 р.) прогнав того і зайняв польську землю Із замками в Червоногороді, Скалі,
Loading...

 
 

Цікаве