WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → А вони невмирущі, як фенікси (спогади Ольги Юрчишин) - Реферат

А вони невмирущі, як фенікси (спогади Ольги Юрчишин) - Реферат

Батьківщини
в Сибірі, в Мордовії, на Сахаліні!"
9.09.1999р.
Ганна Григорчук - Микитюк, "Дівчинка з криївки", Роман Захарчук - скульптор статуї Матері Божої, що на бульварі Л.Українки, Ольга Юрчишин.
22 серпня 1999 року
"МОЙ ПАРАВОЗ, В СІБІРЄ АСТАНОВКА"
На зборах комсомольських
у райцентрі Коршів
записали в протокол:
Чотирнадцятирічних учнів
з цілого району залучити в комсомол.
Повідомлення письмове
Шепарівська школа
з райцентру дістала.
Своїх підопічних
класна керівничка
статуту навчала.
А вищі районні партійці
конкретну вказівку
рішили додати:
щоб з групою учнів
класовода третього класу
на пленум післати.
Раненько-вранці
запрягли в колгоспі щонайкращі коні,
між драбини наложили сіна;
учні всілись уздовж воза,
поспускали ноги, що видно коліна.
Де діти - там радість,
там пісні лунають,
що пішли у моду,
їх швидко сприймають:
- "Мой паровоз, вперьод лєті,
в камунє астановка!..."
"Вихаділа на берег Катюша", -
на весь ліс співають.
Хоч приїхали першими,
та рацпропозицію ми мовчки сприйняли,
щоби Шепарівці за списком алфавіту
своєї черги ждали.
Потім, щоб квитки, значки комсомольські
урочисто вручити,
рішили нас серед ночі
додому не пустити.
Вдосвіта вертались,
здавалось, все буде щасливо,
по дорозі ніхто нас не зупиняв...
А як залишилось півкілометра до школи -
зчинилося диво.
З лісу справа й зліва
на дорогу вийшли
люди незнайомі...
Фіру з нами зупинили
й почали питати:
- Що ви були в Коршеві,
в комсомолі на прийомі? -
Не лякають, не стріляють, а кажуть:
- Як додому вернете,
то з батьками у Сибірі будете!
Краще ходіть з нами і не пропадете...
Та ми не слухали фальшивої ради,
а збагнули, що це пастка,
провокація і зрада.
Довелось піти на ризик
та ще й схитрувати,
щоб цих лиходіїв - лжебандер
також налякати:
- Пропускайте нас чимшвидше...
- Діти, їдьте разом із батьками!
Я попереджаю, що зійде на вас
прокляття, нещасна заразо!
Починаймо такий вереск,
такий писк -
ваші вуха не видержать,
оглухнете зразу !!!
То чому на цих,
що нас втікати з ними заставляли,-
енкаведисти ні засідку, ні пастку
не порозставляли?
В заздалегідь спланованій акції
лжебандерівці поразки зазнали.
Очевидно, в честь жовтневих свят
не буде їм ні нагород,
ні премій, ні похвали...
А батьки своїх дітей
з комсомольськими квитками
у Сибір забрали.
Отака-то чудасія сталась:
комсомольська організація
Шепарівської школи
в 33-ю річницю
жовтневої революції
повністю розпалась.
Хіба райком, партком нічого не знає,
коли енкаведе акцію - переселення
неблагонадійних в Сибір починає.
Щоб "розукраїнити" Україну,
комуноімперія народ голодом морила,
вбивала, вішала, палила,
в Сибір вивозила.
Ославська
Марія Іванівна
1936 - 1966 Боднарук Ярослав Петрович
Українчук
Марія Петрівна Стефанюк
Роман Миклайович
Кругом розглядаюсь,
про своє дитинство думаю:
то сяду, то стою...
Поки те, про що
згадую - не запишу,
не маю спокою.
Земне життя - не вічність.
Моя ненька рідненька
прожила довгий вік.
Хвороби, недомагання
роботою гоїла.
Не знала смаку алкоголю,
пісненьке їла.
Із нас ніхто невзмозі
взнати про кінець свого життя -
хвилюючу пору.
То ж про особливе,
у своєму дитинстві пережите,
з внуками, правнуками
розмову поведу.
ДИТИНСТВО.
Надіялись на хлопчика батьки,
а вечором негадано й неждано
з'явилась бабка-повитуха,
мама всміхнулася: "Ще зарано"...
Таки вродилася у перший день
зелених свят - Святого Духа.
Без болю матері дівчаточко
прийшло на Божий світ,
не закричало навіть...
- Невже німе дитя це має бути,-
залилася сльозами мати,-
- Боже, Ти мою долю знаєш,
за що мене дівчинкою четвертою караєш?
Піднялася якось, взяла відерце,
пішла корівоньку здоїти,
бо на сніданок схочуть їсти діти.
Заплакана зайшла до хати,
прилягла засмучена й заснула.
І голос через сон почула,
слова такі виразні та благі:
- Твоїй старшенькій і оцій
не буде треба твого поля,
доню цю маєш охрестити Оля.
Не плач, Маріє,
ця найщиріша тобі дитина буде,
за діточок своїх молись щодня,
в опіці Господній буде твоя сім'я.
Від здивування матінка очі відкрила,
у сяйві постать Богородиці впізнала.
І до кінця свого життя
слова Матері Божої
і сон цей мені повторяла.
От і росло собі мале дівча,
Це я - мамина Олюся;
про те, що чула із уст мами,
на старості своїх літ
із радістю й одухотворенням
згадую, записую, признаюся.
А те, що прийшлось пережити пізніше,
сама вже добре пам'ятаю,
не сфантазую, не схитру,
опишу по порядку,
і в рядочки поскладаю.
Як було мені років чотири,
членкині "Союзу українок"
грали п'єсу "Пещена дитина".
Я із аматорами восени й зимою
їздила по селах,
бо виконувала роль хлопчика Мартина.
В першій дії вистави
мамі за спідницю трималась,
притупуючи ніжкою,
викрикувала на весь зал:
- Буду їсти цією великою ложкою!
На закінчення п'єси виходила
з аматорами на сцену й говорила:
- Ой, мати, мати, не пести так сина,
бо бідна на світі пещена дитина!
Чи від інфекції, чи від простуди
мене надовго хвороба скрутила:
можливо грип, можливо скарлатина.
Стало весніти,
світило сонечко,
а мати шиє синю-синю
в білі сніжиночки мені суконочку.
Гарно мене зодягла,
на велику подушку
лежати положила,
свічечку засвітила...
Хіба я могла зрозуміти,
що Сила Господня
сяйвом свічечки мене оживила?
Оглянула свої долоньки,
а шкірочка від них відстала,
Чомусь на моєму тілі
темних плямочок багато...
Чогось у мами капає сльоза,
і усміхається до мене крізь вуса тато.
Настав Великдень,
вийшла молодь на толоку
перепілки гратись.
Поставали в пари хлопці і дівчата,
почали співати:
"Ходить жук по жуках,
а дівчина по руках".
В синій суконочці,
в біленьких панчошках
по руках ходжу,
за голови дівочі держуся,
нехотячи на суконочку стала,
а спідничка розпоролась,
на травичку впала.
Плачу й кажу мамі:
- Ходила по руках з гонором -
суконочка попоролась,
йду додому з соромом.
Як років п'ять мені було,
а дівчинці Рузі - тільки чотири,
(пізніше це мого брата
Миколи - дружина)
Ми з Рузею за руки взялись,
замість напрямку міста йти
назустріч моїй мамі -
в Шепарівському лісі зробились...
Чужих дітей побачили люди,
про все розпитали, зупинили.
Впізнав нас Михайло Григорчук,
(в УПА мав псевдо "Шрам")
привів до свого дому,
ми повечеряли там.
Донечка "Шрама" Ярослава
братчика Зенка
в колисочку спати вкладала.
батьки навіть не встигли збагнути,
що могли пропасти у лісі діти.
Михайло Григорчук привіз
вечером на ровері дівчаток обох.
Оберігав нас Ангел-хоронитель
і милосердний Бог.
В цьому ж році, у липні,
в день святого Петра
мати мене
Loading...

 
 

Цікаве