WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → А вони невмирущі, як фенікси (спогади Ольги Юрчишин) - Реферат

А вони невмирущі, як фенікси (спогади Ольги Юрчишин) - Реферат

ліси
та й бачили її
всі навколишні села.
Від вітру часом шумно,
часом стиха
журливу пісню розносила,
а у безвітряну погоду
гордо стояла,
цілющі пахощі
із хвої роздавала.
Стовбур у неї був
грубезний від самої землі
до рівня хати,
а щоб її обняти,
людей із троє
кругом смереки мали б стати…
Жив під смерекою Сірко:
- Гав-гав, гав-гав!
Своїх по нюху пізнавав,
ластився і мовчав.
Та недруга пес відчував здалека,
невже навчила так його смерека?
Оця смерека бачила
і пережила не одних собак:
австрійців і поляк,
солдат Росії і фашистів.
З життям прийшлось їй розпрощатись
в час другого приходу "освободітєлєй" -
енкаведистів і чекістів.
Фронт наближався.
Біля смереки в хаті днів чотири
квартирував німецький штаб,
підсолював нашу смереку
вже не один сатрап.
Фашисти як прийшли,
так і пішли.
Фабрики й заводи
не зазнали ні руйнувань ні шкоди,
та й стрілянини було мало.
За всю війну на Коломию
німецьких чотири бомби впало.
Фронт у Товмачику,
у Черемхові і за Прутом.
Із тих фронтів
як день так ніч
нам було чути
і гул, і стрілянину,
неначе всі чорти гуляли
в пеклі без упину.
А главлюципер весну
й ціле літо в котлі варився…
Сніг не зійшов ще із землі,
як в хаті біля смереки
штаб "наших" розмістився,
а на подвір'я була завезена
кухня солдатська,
смачненько пахла пшоняна каша -
їжа козацька.
Через дві доби бійці-солдати
мінялись з фронту,
втомлені, кволі,
щоб відпочити, набратись сили,
спали в стодолі.
Всі офіцери, що були в штабі,
вночі не спали;
радились-думали,
карту околиць бойових дій
в планшеті мали.
На карті цій - наша смерека,
як орієнтир, помітна
зблизька й здалека.
Від неї з півночі
позначена дорога,
з півдня - Млинівка,
чуть дальше ріки - Прут і Сопівка.
На заході Княждвірські тисові ліси,
все добре видно,
все можна розпізнати,
все знайти.
То тут, то там
рясненьким прочерком,
неначе змійки, простягнулися
фронти, фронти, фронти…
А в хаті штаб не знав спокою
зночі - до ранку.
Так телефон видзвонював без перестанку.
Під осінь
фронт нарешті відступив,
та радості нам було мало:
комуністично-московське
охвістя пило-гуляло,
на неугодних їм, нескорених,
охотитись почало.
Сірко із буди, що під смерекою,
гарчав та завивав,
він так "освободітєлєй" вітав,
сигнали мамі Марії подавав.
Смерека наша
вже не співала й не шуміла,
а час від часу плакала дощем
і стовбуром скрипіла,
неначе відчувала свою долю,
та справно ще виконувала
братчикам-повстанцям їхню волю.
Як на смереці
в передостанньому ряду
пригнені дві гілляки -
"прохід безпечний".
Це означало - пощезали
гончії собаки.
А як із сторони подвір'я на смереці
вверх нижня гілляка припіднята,
це знак:
"Не підходити близько,
бо кулеметна пастка
і в небезпеці хата".
Так програвала
енкаведистська засідка завжди,
спіймати тут когось -
і не надійся і не жди.
На цьому терені
біди не трапилось ні разу…
Простоював між хатою й смерекою
на тринозі кулемет…
Було домовлено й сплановано
все чітко: тет-а-тет
Отак справлявся непомітно,
вчасно, точно, тато..
У чому річ "освободітєлі"
й так не збагнули…
Неньку мою рідненьку
тричі в тюрму тягнули.
А як лежала хвора,
отруйними таблетками
"сердечно" полічили…
На другий день прийшли, -
своїм очам не йняли віри.
- А ти єщо жива? - рішили:
- Ілі, Пєтровна, нє обайдьошса
без Сібірі, ілі єль ету
дня за два, чтоби спілілі…
Гудів мотор,
тривожилась пила
і каркали ворони,
стинали, різали,
гілки рубали
без перешкод,
без заборони…
Красу Карпат - смереку,
як Статую Свободи,
в центрі села,
за що карали?
В хаті мами Марії
підлогу зняли,
шомполами землю
раз-по-раз пробивали,
Бандерівців шукали.
На пні смереки, як на подіумі,
чечотку й кабардінку танцювали,
пили, їли, співали.
(Це було 19.08.1947р.)
Нічого енкаведистська зграя
не збагнула, не узнала…
Мама Марія тризуб з могили
"Борцям за волю України"
в стріху своєї стодоли сховала.
Весною 1980 року Мартинюк Василь
стодолу шифером перекривав -
тризуб знайшов,
в руки мамі Марії віддав.
За героїчну витримку,
за любов до України,
за все, що знав і пережив,
за пройдені в тривозі роки -
низький уклін і шана
йому, його родині
Господнє Благословенство на віки!
Нема смереки на топографічній карті,
та є в нас Незалежна Україна,
є Тризуб, Синьо-жовтий прапор
і невмируща пам'ять
про Борців за волю України.
Ми в Бога того варті.
7 квітня 1994р.
P.S. Смереку стинали робітники паперової фабрики (в лютому 1946 року - однодумці нескорених, повстанців: Мартинюк Василь, Бакай Йосип,
Гальчук Олекса із села Шепарівців.
ФАШИСТ - МОЛОДШИЙ
БРАТ КОМУНІСТА.
Фашист не вибирав,
усіх підряд і вішав, і палив,
розстрілював і катував.
Оунівця і жида, і злодія, і комуніста
в одну могилу клав
зараз осіб по триста.
Дзержинець - комуніст
вже діяв по-другому:
перевертня, злодія, бандита
в провокатори завербувавши,
відпускав додому.
А цей криваву справу
робити сам старався,
аж поки на гачок,
як щука, не попався.
Товариш люмпен - комуніст
у чорній шкірянці-плащі
пив, їв, гуляв,
над нами панував
й прилюдно з нас сміявся.
Крім світлого і доброго,
що зроблено по нині,
чимало шкодять
бувші прислужники-"шестьори"
й міжконфесійні чвари
у незалежній Україні.
В Шепарівському лісі,
у день призначений,
на могилі розстріляних фашистами
Отці Духовні молебень відправляють,
а Душі оунівців, повстанців,
закатованих комуністами,
саме в цей час усіх присутніх
сльозами-дощем поливають…
Наче питають:
- За чиїм велінням,
кому в догоду пошуки
їхнього праху призупиняють?
Щоб нечисті у нас не стало,
залишеної імперією в спадок,
має пройти часу ще немало,
поки встановиться цивілізований порядок.
11. VIII. 1994р.
P.S. роздуми після панахиди, в Шепарівському лісі, біля могилирозстріляним, знищеним в час фашистської окупації.
У Страстний четвер
у П'ятницю Великодну
за Христа-Спасителя,
розіп'ятого на Голгофі,
молимось, вболіваємо…
В цей день щорічно,
поки живемо,
спом'янімо молитвою,
закатованих Борців
за волю України!
Живі, - про мертвих, -
уклінно благаємо…
КРИВАВА РАПСОДІЯ
Дивишся - за лісом поле,
там плугатар стерню оре.
Ти в думках землю копаєш,
на твердь натрапляєш…
Земля, як струна, дрижить,
стривожено душа болить.
Ти слухаєш - вслухаєшся,
як світанкова рапсодія звучить,
як біль із спогадами перекликаються,
як давня істина розкривається.
Зелень землі
не перлами-росами,
а сльозами-краплями
щоранку вмивається.
Ти землю в думках
перекопуєш-копаєш
на твердь натрапляєш:
чи правду трагізму
до кінця узнаєш?
Бувші канібали-можновладці
знають,
Loading...

 
 

Цікаве