WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТехнічні науки → Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням - Дипломна робота

Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням - Дипломна робота

Якщо раніше вишивали тільки сировими й білими нитками, які залишилися від ткання полотна, то з часом навчилися фарбувати їх рослинними барвниками – корінням і корою, квітами й листям дерев, чагарників і трав. Користувалися також дорогими привізними шовками, вовняними та бавовняними нитками, уміло доповнюючи ними орнаменти, які побутували раніше. Сорочки для похорону в багатьох районах України вишивали волоссям.

Яскраві кольори у вишивках з'явилися у другій половині ХХ ст., а потім їх застосовували в 30-ті та 50-ті роки минулого століття. Змінилися традиційні орнаменти, які доповнювали сучасною символікою та запозиченими мотивами, почали використовувати менш складні техніки вишивання.

У чудових витворах мистецтва, що зберігаються в багатьох музеях країни, виявилися самобутність і майстерність, вмілий добір матеріалу за кольором і фактурою, витонченість та неповторність візерунків і кольорів, розмаїття технік виконання. Нині у вишиванні чудово поєдналися традиційне й сучасне творче начало. Творчі колективи сучасних художніх промислів дбайливо зберігають і розвивають традиції народної вишивки, її місцеві особливості. Тому можна безпомилково відрізнити вишивки різних регіонів. Сучасні майстри запозичують із скарбниць народної спадщини крій та чудові візерунки, використовують як стародавні більш складні, так і нові – декоративні, простіші шви, створюючи нові зразки народної творчості.

2.2Матеріали та обладнання для вишивання.

Матеріали

Для вишивання використовують лляні, конопляні, вовняні, суконні, шовкові, бавовняні й змішані тканини домашнього та фабричного виробництва, а також різноманітні за товщиною, ґатунком і кольором нитки.

Тканини, які застосовують для вишивання, залежно від призначення виробу та виду робіт добирають за якістю й структурою: видом волокон, які йдуть на виготовлення пряжі, переплетенням ниток і способом оздоблення. Процес виготовлення тканин складається з прядіння, ткацтва та оздоблення.

Залежно від призначення виробу, що виготовляється, та техніки вишивання добирають потрібну тканину. Для скатертей, доріжок, серветок, занавісок застосовують льон, льон з лавсаном, сирове полотно, а для панно та килимків – каньову, рогожку, мішковину, полотно, бортівку, сукно, шерсть, драп. Для сумок і газетниць використовують тканину з нечітко вираженою структурою. Для блузок і святкових суконь застосовують тонші тканини – батист, маркізет, шовкові, тонкі шерстяні, а для верхнього одягу – сукно і драп, неткані матеріали.

Нитки (пряжа) – скручені волокна, які бувають натуральними (лляні, конопляні, бавовняні, вовняні, шовкові), штучними, синтетичними та змішаними. За призначенням їх поділяють на швейні, вишивальні, в'язальні та штопальні. За зовнішнім виглядом нитки бувають матові й глянцеві, або мерсеризовані (міцніші).

Нитки, які застосовують у рукоділлі, розрізняють за якістю, структурою, товщиною й кольором. Швейні бавовняні нитки бувають сирові (натурального кольору), білі та фарбовані, різної товщини: найгрубіші № 10, найтонші № 80. кожна нитка складається з кількох ниток – вкруток, скручених в одну. Чим більша кількість вкруток, тим міцніша нитка. Вишивальні нитки виготовляють із різних волокон, вони різні за товщиною, ґатунком і кольором: бавовняні, шовкові, вовняні, синтетичні – муліне, ірис, ромашка, акрил тощо.

Добирати нитки для роботи бажано при денному освітленні, оскільки електричне світло спотворює їх колір. Нитки слід перевірити на міцність фарбування. Для цього нитку опускають у гарячу воду, злегка намилюють і протягують між складеною вдвоє білою тканиною. Якщо на тканині залишається слід від фарби, то всі нитки треба намилити і залити окропом на чверть години. Потім прополоскати, кілька разів міняючи воду, і закріпити фарбу оцтом ( одна столова ложка на склянку води ) впродовж п'яти хвилин.

Канва – спеціальна тканина для вишивання лічильними швами, переплетення ниток якої створює клітинки різного розрізу залежно від ґатунку матеріалу.

Закріплюють канв на робочій тканині швом уперед голку спочатку вздовж рисунка, а потім упоперек. Перед початком роботи перевіряють, чи однакові за товщиною нитки основи і піткання тканини та канви. Канву можна виготовити самому, висмикуючи із тканини за рахунком нитки основи і піткання.

Для вишивання ошатних суконь і сценічних костюмів, виготовлення різноманітних прикрас потрібні бісер, стеклярус і лелітки (блискітки ).

Інструменти та пристосування

Вигляд готового виробу багато в чому залежать від використаного матеріалу та застосованих інструментів.

Голки бувають різні за довжиною і товщиною. Для рукодільних робіт треба мати набір швейних і штопальних голок: дуже тонкі( № 0-1) для вишивання бісером і стеклярусом; тонкі ( № 2-3) для вишивання на тонких тканинах; середні ( № 3-5) – на лляних тканинах; товсті з великим овальним вушком ( № 6-12) для роботи на цупких тканинах, а також для вишивання ірисом, тасьмою, синтетичними нитками. Товсту нитку легше проколювати, змастивши голку милом.

Зберігати голки бажано разом із ниткою, зав'язаною вузликом, у спеціально зшитих подушечках або книжечках зі шматочків фланелі чи тонкого сукна.

Нитковдівач – спеціальний пристрій , який полегшує затягування нитки в голку.

Наперсток захищає середній палець правої руки від проколів голкою, допомагає робити чіткі проколи щільної тканини. Він може бути металевим або пластмасовим і має обов'язково відповідати розміру пальця.

Ножиці мають бути кількох розмірів, з гострими лезами і кінцями які щільно змикаються. Застосовують великі ножиці, призначені для розкроювання тканин, середніх розмірів – для оброблення країв виробів і розрізування мотків ниток, маленькі зі загнутими кінцями – для обрізування робочих ниток, надрізування ниток тканини при виконанні мережок та прорізних вишивок і ножиці „зигзаг" – для оброблення країв тканини.

Кілочок, проколка, або пендель, - довга дерев'яна, металева чи пластмасова паличка з гострим кінцем, якою виймають намітку, виправляють кути, вирівнюють петлі і розсовують нитки тканини, щоб мати отвори в окремих швах.

Шило застосовують під час роботи зі щільними й товстими матеріалами: сукном, повстю, шкірою.

П'яльці – спеціальний пристрій для зап'ялювання тканини під час вишивання. Вони бувають дерев'яні, металеві або пластмасові, круглої, квадратної чи прямокутної форми.

2.3 Технологічні особливості вишивки.

Українська народна вишивка славиться багатством технічного виконання. Безперечно слово вишивка походить від слова шити. На думку дослідників, давня назва вишивки – „шити", „шитво", „шов". У народній термінології вишивка ще й зараз називається „нашиттям", „пошиттям", „розшиттям", „прошиттям" тощо.

Шити, вишивати – це різними способами протягати, закріплювати нитку, заволочену в голку, наносити стібки на тканину або шкіру. Від того, як ці стібки прошивали тканину, як вишивальна нитка лягала на основу, через які проміжки (скільки ниток основи), чи були стібки прямими, нахиленими чи скісними, натягнутими чи вільно постеленими на тканині, - залежали відмінності, специфіка виконання.

Результати аналізу збережених зразків вишивок Х – ХХІ ст.. орнаментального й образотворчого гаптування дає змогу виділити такі техніки, як „прокол", „шов по формі", „шов в ялиночку", „шов в прикріп". Техніка гаптування „ в прокол" полягає в тому, що металевою ниткою проколюється основа тканини і на лицьовому боці стеляться стібки. Різноманітність густоти і напрямок їх розташування створюють привабливу неоднорідність структур окремих елементів, мотивів та форм.

Технікою „шов по формі" (скісними стібками застелювались заокруглення, хвилясті обрамування) та технікою „шов в ялиночку" – поверхневим нанесенням зустрічно скісних стібків зображувалися галузки, вузькі стрічки.

Техніка „ в прикріп" полягала в тому, що металеві нитки щільно накладали одна біля одної на тканину і пришивали до основи тканини шовковими нитками. Такою ж технікою виконувалась вишивка перламутром, коралами бісером, шкіряними стрічками, вовняними шнурами тощо. У ХVІІ ст. була поширена техніка „ в прикріп" по м'якій підстилці, коли під металеві нитки підстелювали м'які лляні, шовкові, а також техніка „ у прикріп" по твердій підстилці, коли металеві нитки підкладали картон. В українському гаптуванні ці техніки можна побачити на плащаницях, ризах, покровах, завісах тощо. Художнє звучання підсилювалося введенням дрібних скісних стібків на підстеленні – „шов по мотузці", прямих стібків часто в шаховому порядку – „панцерний шов". У сюжетних зображеннях – обличчя, руки – різними, згідно з формою, стібками – „єдвабний шов".


 
 

Цікаве

Загрузка...