WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТехнічні науки → Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням - Дипломна робота

Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням - Дипломна робота

Дипломна робота

Cучасне моделювання одягу з народним оздобленням

Зміст

Вступ.

Розділ І. Історія розвитку народного одягу.

1.1Формування традиційного одягу українців.

Розділ ІІ. Вишивка, як вид художнього оформлення одягу.

2.1 Із глибини віків.

2.2 Матеріали та обладнання для вишивання.

2.3 Технологічні особливості вишивки.

Розділ ІІІ. Технологічна частина.

3.1 Конструктивна частина.

3.2 Загальні відомості про тканини.

3.3 Послідовність виготовлення виробу.

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ

В основу сучасної художньої творчості покладено традиції народного мистецтва – невичерпного джерела вигадки, спостережливості, смаку, різноманітності кольорових поєднань, орнаментальних мотивів і форм. Як могутня ріка, що витікає з невеличкого джерельця, на своєму довгому шляху вбирає десятки й сотні ручаїв і річок, так народне мистецтво створювалося упродовж століть багатьма поколіннями сільських, слобідських і міських майстрів.

Передаючись із покоління в покоління, з уст в уста, з рук у руки, у різноманітності проявів воно завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, тим невичерпним джерелом пізнання історії та культури, звідки йдуть витоки професійної майстерності. Пісня й танець, малюнок і казка, ремесло – творіння рук людських – стали національною основою сучасного народного мистецтва.

Мистецтво народу безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю людини і виготовленням речей, практично потрібних їй у господарстві та побуті. Один із видів народного мистецтва – декоративно-ужиткове мистецтво, яке призначене для побуту й художнього оформлення одягу та господарських предметів. Воно виникло з любові до рідної землі, навколишнього світу та з потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.

Традиційні художні ремесла і промисли – це своєрідна пам'ять народу, яка зберігає його духовний досвід та єднає минуле із сьогоденням і майбуттям. Вони формувалися віками і можуть розвиватись і вдосконалюватися завдяки знанням та вмінням багатьох поколінь майстрів, які передавали й передають їх молодим.

Розділ І. Історія розвитку народного одягу.

Народне мистецтво створювалось і видозмінювалось упродовж століть у безпосередньому зв'язку з життям та побутом народу. У його створенні й розвитку значну роль відіграли природні й місцеві умови побуту, господарювання, культура, торгівельні зв'язки, сусідські стосунки.

За допомогою сокири, ножа, голки, примітивного гончарного круга й ткацького верстата наші пращури будували житло, майстрували реманент і меблі, виготовляли посуд із дерева і глини, обробляли шкури тварин і валяли сукно, вирощували та обробляли коноплі та льон, пряли нитки й ткали полотно, шили одяг і взуття, прикрашали побут. Кожна річ була потрібною в домі та господарстві, корисною і зручною у користуванні, красивою і тішила око своєю формою й обробкою.

З віку в вік передавали люди дітям і онукам повагу до праці, народних традицій , пізнання секретів майстерності й розуміння краси. З раннього дитинства привчали їх до нелегкої домашньої праці, передаючи свій досвід та вміння, шану до справи рук людських – рукоділля й ремесел.

На основі досвіду багатьох поколінь майстрів у кожного народу склалися самобутні способи виготовлення та оформлення побутових виробів, одягу й прикрас до нього.

Одяг – частка матеріальної та духовної культури суспільства. Одяг – це й речі для повсякденного носіння, і твори мистецтва, що створювались виключно для показу на подіумі.

Навіть первісна людина, винахідник одягу, не розглядала її виключно як засіб захисту від холоду. Учені припускають, що ми помиляємося, представляючи древніх людей одягнених у грубий безформний одяг зі шкір. Ранній одяг був технічно досконалий і по-своєму гарний. Звичайно, адже одяг – це предмет, що формує обличчя людини, знак статі і інформація про те, яке положення займає в суспільстві її власник.

Одяг і суспільний лад нерозривно зв'язані. Наприклад, в Стародавньому Єгипті кожному члену суспільства приписувалися певна форма одягу. Всі мистецтва і ремесла були підпорядковані певним канонам та правилам. Кравці, художники, архітектори перш за все навчалися канонам і правилам, порушувати котрі було заборонено.

Навіть в порівняно „просвітленому" ХVІІІ столітті існували певні правила, контролюючі форму одягу, імператор Петро І насильно обрізав довгі поли російських каптанів і збрив бороди. Продавців, що продавали одяг невідповідного зразка, били різкою і відправляли на каторгу.

А от декотрі смішні подробиці із недавнього минулого. Ті, хто був молодий в 60 – 70-ті роки минулого віку, пам'ятає злі карикатури в журналах, що висміювали „стиляг" – молодих людей, котрі одягалися в модному тоді стилі і намагалися виділитись від інших.

Також вони згадають, як шкільні вчителі вимірювали лінійкою ширину нижнього краю штанів і довжину спідниць учениць.

Що ж, пройшли часи „ідеологічної боротьби", однак слід в культурі залишили саме вони ті, над ким більше всього сміялися. Зараз прийнято говорити, що „хіпі зробили переворот в моді".

Правила правилами, вони назначалися і відмінялися. А незмінним було і є устремління людей до красоти.

Всі: і чоловіки і жінки – хочуть бути гарними і носити гарну одежу. От тільки уявлення про прекрасне в різні часи в різних народів було відмінне.

В первісному світі на жінку дивилися перш за все як на „засіб для народження", тому вважалися гарними широкі стегна і великі груди. Судячи по найденим скульптурним зображенням, цими критеріями і керувалися наші далекі предки.

А от в середні віки юним іспанкам, говорять, накладали на груди свинцеві пластини, щоб попередити їх ріст. Вжалося що пишний бюст, котрий виріс на свободі – стихія грубих християнок, а хворобливо маленьке тіло з запалими грудьми – це аристократично. В середині ХVІІІ століття вважалися гарними жахливої висоти і складності зачіски і товстий шар гриму. Грим використовувався так активно, що, кажуть, навіть чоловіки часто не пізнавали своїх жінок.

Розказують, що модниці ХІХ століття, одягаючись пили оцет щоб в момент спазму шлунка сильніше затягнути корсет. Це про них напевно сказано: „Щоб бути гарною, потрібно народитись гарною,а щоб здаватися гарною – потрібно страждати".

І от прийшло ХХ століття однім з журналів „ELLE" за 1997 рік надрукована фотографія актриси Шерон Стоун: вона іде по коридору в аеропорту Лос-Анжелеса. На ній жовта шовкова піжама. Крім того, темні окуляри, на талії зав'язаний кашемірова кофта, через руку перекинута норкова шуба. В примітці до фото резюме: „На вас може бути прозора комбінація, але ви називаєте її платтям і – повний порядок".

Одяг став зручний, різноманітний і одягається в мінімальній кількості. В моді молодість, здоров'я і фантазія.

Одяг у наші дні – це не тільки предмет повсякденного користування, але і водночас є елементом гри.

1.1 Формування традиційного одягу українців.

Український народний одяг – яскраве й самобутнє культурне явище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух і опанча, в інших джерелах – сорочка, ногавиці, плащ (корзно),свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок говорить і про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного взуття, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією ХІ – ХІV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг пануючих верств населення – князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглися зображення одягу не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мислителів.

Костюм давньоруської селянки був самобутнім та барвистим. Складався із довгої вишитої сорочки, поясного одягу у вигляді одного або двох незшитих ( а пізніше – двох частково зшитих) полотнищ орнаментованої або картатої вовняної тканини ( дві запаски, плахта, поньова). На голові у дівчини був вінець, а у заміжньої жінки – рушникоподібний шматок тканини, що накидався на багато прикрашений твердий, виконаний із дорогої тканини головний убір, яким щільно закривали волосся. На ноги одягали плетені або шкіряні постоли.

Досить чітко виявлялись тогочасні регіональні відмінності костюма, які брали свій початок бодай з часів давніх племінних об'єднань. Це стосувалося перш за все прикрас, які вироблялись місцевими майстрами, - бронзових та срібних підвісок, якими прикрашали головне вбрання та зачіску, скроневих та нагрудних прикрас. Але давні особливості з розвитком ремісництва у містах поступово нівелювались. Стійкішими були традиції виробництва тканого одягу, плетення взуття, а також техніка та мотиви орнаментики – особливо сорочок, які майже до кінця ХІХ ст. зберігали давні локальні особливості. У цьому плані слід виділити одяг населення Середнього Подніпров'я – територіального центру формування української народності.

Loading...

 
 

Цікаве