WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТехнічні науки → Світова еколого-економічна криза ХХ ст. і проблеми України - Реферат

Світова еколого-економічна криза ХХ ст. і проблеми України - Реферат

Отже, антропогенні проблеми екології можуть бути розв'язані тільки інтеграцією економічно-технологічних і гуманітарних концепцій, що покладе край небезпечній традиції розвитку індустріального суспільства: збільшення прибутку за рахунок грабунку природних ресурсів і нівечення навколишнього середовища. Але для цього економістам, передовсім у пострадянських державах, треба відійти від поширених ілюзій, що директивно-економічні методи керування народним господарством спроможні розв'язати всі проблеми гармонійного співіснування людини і природи.

Прикладом, який ілюструє хибність таких поглядів, може бути заперечення економістами Держплану СРСР у 60-х рр. висновків технологів про доцільність заміни енергоємного й екологічно шкідливого мартенівського способу виплавки сталі на новий киснево-конвертерний. Вони переконували опонентів, що, з огляду на наявність у країні "необмежених" енергетичних і трудових ресурсів і необхідність значних капіталовкладень для заміни технології, доцільніше вдосконалювати наявне мартенівське виробництво.

Країни ринкової економіки навпаки — саме тоді почали поступово перебудовувати мартенівське виробництво на киснево-конвертерне і вже понад 20 років користуються тільки такою енергозберігаючою технологією. Нині тільки Росія, Україна та Індія, де радянськими спеціалістами було побудовано потужний металургійний комбінат, продовжують виплавляти понад 50% сталі енергоємним мартенівським методом, забруднюючи довкілля.

На сучасному етапі в різних країнах світу успіхи в екологізації систем технологій як складових економіки стимулюються не тільки досконалістю самих технологій, а й свідомістю членів суспільства щодо визначення пріоритетності понять "необмежене споживання" чи "виживання".

Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим ліпше. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території.

Пріоритетні напрямки переорієнтації нової інвестиційної політики мають базуватися на результатах порівняльного аналізу негативного техногенного навантаження галузей народного господарства і рівня забезпечення населення продукцією. Для попередньої узагальнюючої оцінки можна використати відношення продукції профілюючих галузей виробництва на душу населення до площі території країни чи регіону. Такі дані щодо України, Росії і Франції наведено в табл. 3.

Таблиця 3

КОМПЛЕКСНА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА (Ке)ТЕХНОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ ТЕРИТОРІЇ КРАЇН (1987—1989 рр.)

Продукція

УКРАЇНА(населення — 51 млн; територія — 603,4 тис.км2)

РОСІЯ(населення — 147 млн; територія — 17,01 млн км2)

ФРАНЦІЯ(населення — 55 млн; територія — 551 тис.км2)

Вугілля

Руда залізна

Чавун

Сталь

Добрива(азотні й фосфатні в натуральній фазі)

Сірчана кислота(моногідрат)

Як випливає з таблиці, у кінці 80-х рр. Україну було занадто переобтяжено екологічно небезпечним промисловим виробництвом порівняно з Росією і Францією: з видобутку залізної руди майже у 100 і 10 разів відповідно, вугілля — у 60 і 11 разів, з виплавки сталі — у 50 і 3 рази, виробництва добрив — у 45 і 1,3 раза, сірчаної кислоти — у 21 і 1,1 раза. Концентрація цих небезпечних для здоров'я населення галузей виробництва на терені України була найвищою у світі.

Особливо негативний вплив на екологічний стан України у 70—80-х рр. справила інтенсивна розбудова теплових електростанцій (ТЕС). У найбільш промислових регіонах країни (в Донбасі і Придніпров'ї) було побудовано десять потужних ТЕС. З трьох найпотужніших ТЕС, побудованих в СРСР у 70-ті рр., дві було в Україні: Криворізька — 3000 МВт (1973) і Запорізька — 3600 МВт (1977). За післявоєнний період (з 1950 по 1990 рр.) вироблення електроенергії в Російській Федерації зросло з 63 млрд кВтгоддо 1035 млрд кВтгод(у 16 разів), а в Україні — з 14 млрд кВтгоддо 299 млрд кВтгод (у 21 раз). Як наслідок такої політики у 1990 р. техногенне навантаження (кВтгодна 1 км2 території) становило:

в Україні 299109 кВтгод/604103 км2 = 5105 кВтгод/км2;

в Росії 1035109 кВтгод/17106 км2 = 6104 кВтгод/км2, тобто майже на порядок більше.

Виходячи з розрахунку, що для вироблення в середньому260 млрд кВтгодза рік електроенергії на ТЕС за умов, що питома теплота згоряння енергоносія (вугілля, мазут, газ) становить 36 МДж/кг, а коефіцієнт конверсії енергії згоряння в електроенергію — 0,33, щороку спалювалось енергоносіїв (переважно вугілля) понад 100 млн т. (методику таких розрахунків викладено в розділах 2 і 3). Викиди отруйних речовин ТЕС (пил, оксиди сірки та азоту) становили понад 500 тис. тонн на рік.

Незважаючи на критичне екологічне становище в Україні, Уряд СРСР у 70-х рр. запланував будівництво кількох найпотужніших атомних електростанцій саме на території України. Перший реактор Чорнобильської АЕС було закладено 1975 р. Проектом передбачалось збудувати в 100 км від столиці України найбільшу у світі (шість блоків) АЕС потужністю в 6 000 000 кВт.

Катастрофа (1986 р.) на четвертому блоці з вибухом реактора РБМК-1000 ще більше погіршила екологічне становище України і створила небезпеку для здоров'я людей не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь.

Довкілля кожного мешканця України "збагатилося" 450 видами радіонуклідів, серед яких найбільш небезпечні (з α-розпадом) плутоній і америцій — штучні радіоактивні елементи, які ніколи не існували раніше в біосфері Землі, але тепер "житимуть" у ній десятки тисяч років. Значні площі території України стали непридатними для життя людей: 2243 населені пункти віднесено до зони гарантованого добровільного переселення. Радіоактивність у так званій "зоні відчуження" сягає 50 і більше кюрі.

На тему Чорнобильської катастрофи написано сотні статей і книжок, але вони не дають однозначної відповіді на запитання, що буде з нами далі.

Спробу всебічно проаналізувати ризики, зв'язані з наслідками Чорнобильської катастрофи, зробили фахівці Українського науково-технологічного і Українського радіологічного центрів за фінансової підтримки урядів США, Канади і Швеції. Результати викладено у фундаментальній монографії "Усебічна оцінка ризиків унаслідок аварії на ЧАЕС" (1999). Автори оцінюють економічні збитки України від катастрофи у 120 млрд доларів США, що в 2,5 раза перевищує вартість внутрішнього національного продукту України за 1997 р.

Але найскладнішою проблемою є те, що залишилось після аварії. За оцінкою фахівців, лише в об'єкті "Укриття", що його влучно названо "саркофагом", збудованому над руїнами четвертого блоку ЧАЕС, міститься близько 200 тонн радіоактивних матеріалів. Це високорадіаційні сполуки урану і трансуранових елементів у стані застиглих "лавових потоків", уламки ТВЕЛів, уламки елементів конструкцій і пил активної зони реактора. У нинішньому стані об'єкт "Укриття" є радіологічно небезпечним. Оскільки він не герметичний, то можлива взаємодія його вмісту з навколишнім природним середовищем та грунтовими водами. Досвід ліквідації значних ядерних аварій у США (АЕС "Тримайл-Айленд") і Англії (реактор № 1 в Уїндскейлі) засвідчив, що найефективнішим засобом є вилучення ядерного палива з аварійних установок. Аналогічне рішення ухвалив і уряд України постановою № 1561 від 28 грудня 1996 р. Ще 1992 р. було проведено міжнародний конкурс, спрямований на розв'язання проблеми "Укриття". На жаль, із багатьох поданих проектів жодний не був визнаний придатним для реалізації. Питання залишається відкритим і досі.

Чорнобильська трагедія приголомшила світову громадськість. Практично всі країни припинили розбудову існуючих АЕС чи, навіть, почали виводити їх з експлуатації. Але не в СРСР. Майже одразу після аварії почалось відновлення пошкоджених трьох енергоблоків, які до другої роковини трагедії (як на свято) вже виробили понад 20 млрд кВтгод електроенергії. Чому так поспішали в ті 80-ті роки, які дехто і сьогодні вважає роками могутнього промислового розквіту СРСР? Річ у тім, що близько 25% усього державного доходу СРСР давала Україна. Саме у зв'язку з цим майже всю Україну перетворено було на суцільний промисловий мегаполіс, який інтенсивно використовував надра, воду, повітря, земельні ресурси — тобто всі компоненти довкілля.

Унаслідок такої бездумної промислової інтенсифікації Україні залишились у спадок надзвичайно складні екологічні проблеми. Однією з першочергових є проблема водного балансу: за рівнем забезпечення водою серед держав колишнього СРСР Україна займає тільки 13 місце.

Ресурси прісної води України становлять за середнім стоком близько 60 км3 за рік. Це зовсім небагато, приблизно чверть стокур. Волги. За останні кількадесят років річний стік значно зменшився і в посушливі роки становить лише половину від середнього. А витрати води на всі потреби народного господарства в Україні майже втричі більші, ніж у країнах Західної Європи і сягають 2/3 стоку. Майже чверть витрат води припадає на сільське господарство, що зумовлює постійне напруження водного балансу і додаткове забруднення водоймищ і річок стоком води, насиченої добривами і ядохімікатами. Отруєння води в річках і водосховищах спричиняє загибель планктону, риби, птахів і звірів.

Loading...

 
 

Цікаве