WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТехнічні науки → Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі - Реферат

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі - Реферат

Примітка. У чисельнику — повне використання, у знаменнику — безповоротне.

Аналіз даних табл. 1 показує, що використання води промисловістю за століття збільшилось у 63 рази, тобто втричі більше ніж використання її населенням (у 22 рази).

Так, наприклад, у СРСР у 70—80-ті рр. у небувалих масштабах реалізовувались екологічно небезпечні та економічно невиправдані гідротехнічні проекти, так звані великі будови комунізму. Перекривались річки, затоплювалися родючі землі й ліси. На річках Сибіру будували велетенські греблі, які порушували природний водний баланс екосистем величезних регіонів. В агропромисловому комплексі СРСР і особливо Середньої Азії близько 80% водозабору того регіону втрачалося безповоротно у недосконалих системах зрошування. Найбільші річки Амудар'я і Сирдар'я, віддавши майже всю свою воду на зрошення пустель, влітку припиняли свій біг до Аральського моря, що добре було видно навіть з рейсового літака (Київ — Ташкент), а багате на рибу Аральське море швидко всихало. Це стало причиною найстрашніших в історії ХХ століття екологічних катастроф, яку за наслідками для народів Середньої Азії цілком можна порівняти з нашою Чорнобильською (табл. 2).

Таблиця 2

ЗНИЖЕННЯ СТОКУ РІЧОК ПІД ВПЛИВОМАГРОПРОМИСЛОВОГО ВОДОЗАБОРУ, км3/рік

Річка

Стік у гирло км3/рік (1974 р.)

Зниження середньорічного стоку

80-ті роки

Прогноз до 2000 р.

км3/рік

%

км3/рік

%

Дніпро

55

14

25

18,0

33

Волга

240

25

10

35

15

Кубань

12

5

41

8,0

62

Амудар'я

42

24,0

57

40

95,0

Сирдар'я

14

7,0

50

12

86

Найбільш разючим прикладом екологічно небезпечних і економічно збиткових циклопічних будов ХХ ст. є Дніпровський каскад водосховищ. За проектом передбачалось утворити на Дніпрі 14 водосховищ-"морів" і з'єднувальний канал із Західною Двиною. Навіть на неповну реалізацію цього проекту було витрачено кошти, еквівалентні майже двом трильйонам доларів США. З території, що сьогодні перебуває під водою, було відселено понад три мільйони людей більше ніж з трьох тисяч сіл і містечок. Під водою опинилися 10 тис. цвинтарів, 2,5 тис. християнських храмів і культурних пам'яток.

Площа Дніпровських "морів" —8000 км2 — у півтора раза більша, ніж штучне Куйбишевське водосховище на Волзі. Майже 45 км3 води Дніпровського каскаду стримується греблями шести гідроелектростанцій (ГЕС), що дорівнює півторарічному витоку води з Азовського моря чи двохмісячному — з Чорного моря через Босфор (рис. 5).

Постає зрозуміле запитання: наскільки економічно обгрунтованим було майже 50-річне будівництво Дніпровської енергетично-іригаційної системи, що поглинула величезні матеріальні і людські ресурси? Відповідь є нескладною. Саме тільки будівництво Дніпрогесу (потужність 500 000 кВт) з урахуванням втрат від затоплених сільськогосподарських угідь і переселення людей коштувало 200 млрд доларів США (у сучасних цінах). Це у 50 разів більше, ніж витрати на будівництво найбільшої теплової електростанції — наприклад, такої, як Запорізька ДРЕС, що за потужністю не поступається всім ГЕС Дніпровського каскаду разом, а за кількістю виробленої електроенергії значно їх перевищує. Загальна кількість електроенергії, яку виробляють Дніпровські ГЕС, в енергобалансі України не перевищує кількох відсотків.

Сьогодні чи не єдина позитивна якість Дніпровських ГЕС в електроенергетиці України — це їхня роль як компенсатора пікових навантажень (див. розділ 3.2.1).

Може рукотворні моря ефективно використовуються в іригаційних та рекреаційних системах народного господарства? Щодо останнього, то басейн Дніпра на території України сьогодні є непривабливою для відпочинку системою величезних "озер-відстійників", часто з неприємним запахом згнилизни і промислово-господарських стоків. Іригаційна роль "морів", за винятком Каховського водосховища, яке постачає воду посушливим південним областям і Криму, мізерна і навіть шкідлива.

Оскільки рівень води в Дніпрі перед греблями ГЕС вище за рівень води річок, що впадають у нього, їх відокремили від "морів" бетонними греблями і багатокілометровими дамбами. Вода річок, що надходить, безперервно перекачується в "моря" спеціальними насосно-компресорними станціями.

Найнеприємнішою особливістю Дніпровського каскаду ГЕС є, на думку деяких спеціалістів, постійна потенційна загроза Києву і навіть усьому басейнові Дніпра, що її створює Київська ГЕС. У світі нема іншого прикладу розміщення над багатомільйонним містом штучного водосховища площею в 1000 км2 з масою води в 4 млрд тонн. За будь-якого пошкодження греблі велетенський водяний вал рине на місто. Руйнівні й екологічні наслідки можуть бути жахливими не тільки для Києва, а й для регіонів усього Подніпров'я і навіть басейнів Чорного і Середземного морів. Такі висновки зробила "Група незалежних спеціалістів з питань безпеки Дніпровського каскаду водосховищ"*.

На жаль, нині проблеми екології мало турбують пересічну людину, зайняту проблемами звичайного виживання за умов тотальної економічної кризи. Але передова частина суспільства добре розуміє небезпеку необмеженого споживання природних ресурсів.

Що ж перешкоджає людині, носію НТП, змінити технологію так, щоб задовольнити екологічні вимоги?

Чому ті самі види продукції в різних країнах і навіть у тій самій країні виробляються за технологіями різного екологічного рівня? Відповідь тут проста — для перебудови чи заміни застарілої технології на нову потрібні капіталовкладення, а індивідуальні прибутки окремих виробників і навіть прибутки всієї держави не завжди є достатніми для таких капіталовкладень.

Отже, Людина в сучасній системі виробництва не є достатнім самовизначальним фактором. З одного боку, цьому заважає вже згадувана її філософська концепція — прагнення максимального забезпечення власних потреб, що часто намагаються виправдати тезою "прогрес не можна спинити", з іншого — надто егоїстичний підхід, тобто спочатку забезпечення "своїх" потреб, а вже потім "суспільних" екологічних вимог.

Тривалий час у багатьох країнах світу (подекуди й досі) серйозних прогнозно-фінансових розрахунків балансу витрат для забезпечення природоохоронних заходів і втрат через відмову від таких не проводилось. Саме це завжди призводить до екологічно небезпечних і економічно витратних результатів.

Чорнобильська трагедія і катастрофа Аральського моря є тільки одними з найвідчутніших "непередбачених" наслідків такого ставлення до проблем екології.

В останні десятиріччя стала зрозумілою гостра проблема вірогідного довгострокового прогнозування — футурології.

Назвемо три способи (методи) наукового прогнозування:

— з'ясування закономірностей розвитку досліджуваного явища, характерні зміни якого в минулому і сучасному добре відомі, і екстраполяція виявлених тенденцій на майбутнє;

— моделювання досліджуваного явища у схемі, зручній для прогнозування: наприклад, у формі алгоритму або системного опису можливих змін об'єкта;

— експертна оцінка спеціаліста-науковця.

Усі три способи мають переваги й недоліки, і кожний із них містить у тій чи тій формі елементи двох інших. Однак поєднані в одне ціле, вони взаємно збагачують один одного і дещо компенсують свої недоліки. Проблемними питаннями "конструювання" прогнозної схеми є вибір репрезентативних показників, їхньої кількості, структури і точності вихідної моделі, взаємозв'язку прогнозованої моделі із системою прогнозного фонду тощо. Виконаний прогноз підказує, як найліпше і найекономніше зблизити найбільш імовірне з найбільш бажаним. Звичайно, прогнози далеко не завжди збуваються, а інколи можуть і дезінформувати. Вірогідність прогнозних результатів передовсім залежатиме від професіоналізму і відповідальності як виконавців прогнозів, так і тих, хто ними користується, реалізуючи ризиковані програми.

Loading...

 
 

Цікаве