WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТехнічні науки → Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі - Реферат

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі - Реферат

Реферат на тему:

Феномен людини як гомоцентричний компонент волюнтаризму в природі

Природа сформувала сучасну людину, яка набула певного досвіду у спілкуванні з нею, і тепер настав час, коли людина на свій розсуд "формує" природу — своє навколишнє середовище.

Сучасна людина завдяки розвиненому раціональному мисленню та інтеграції знань, накопичених за весь період її еволюції, перевершила "досвід" і можливості самої природи.

Пізнавши будову мікросвіту, люди створили нові, невідомі в природі синтетичні матеріали, вивільнили енергію атома і, переборовши силу тяжіння Землі, вийшли в Космос. Проте більшість людей, переступивши поріг третього тисячоліття нової ери, усе ще не усвідомлює зв'язку між економічною діяльністю для забезпечення власних потреб та її негативними наслідками. Розглянемо це питання докладніше. Протягом усієї історії цивілізацій, які передували сучасному індустріальному суспільству, людина жила, головне, за рахунок своєї інтелектуальної і м'язової праці, що гарантувало належну матеріально-енергетичну рівновагу впливу життєдіяльності людини на навколишнє середовище, і навпаки. Наслідком цього була передовсім стабільна кількість населення планети протягом майже двох тисячоліть існування доіндустріальних суспільств. Але після того, коли людина почала використовувати викопні паливно-енергетичні ресурси, цю рівновагу було втрачено, і кількість населення почала збільшуватись майже прямо пропорційно обсягу використання енергетичних ресурсів природи (рис. 4).

У ХХ ст. освоєння нових джерел енергозабезпечення економіки, досягнення хімічної науки (синтез добрив і медпрепаратів) сприяли так званому демографічному вибуху. Такий розвиток цивілізацій призвів до ще більшого порушення рівноваги матеріально-енергетичних процесів обміну людини з навколишнім середовищем.

Характерною рисою технічного прогресу першої половини ХХ ст. була боротьба за рекорди: якнайдалі, якнайвище, якнайшвидше. У суспільстві виразно панує концепція антропоцентризму, згідно з якою людина має беззастережно підпорядковувати собі природу. Можливо, наші нащадки колись назвуть це інфантильним суспільством.

Потужні монополістичні підприємства у гірничій, металургійній і хімічній галузях, поширюючи видобуток корисних копалин, нехтували технологічними відходами, маса яких у десятки й сотні разів перевищувала виготовлену продукцію, засмічуючи і отруюючи довкілля.

Неймовірно, але факт: за життя тільки нашого покоління із надр Землі видобуто палива більше, ніж його витратило людство за всю попередню історію свого існування. Щороку видобувається вугілля стільки, скільки природа створювала протягом одного мільйона років. Потужність енергії, яку вивільняє людина сьогодні, є порівнянною з потужністю сонячного потоку, який надходить до нашої планети (про це докладніше — у наступних розділах). Крім того, тільки за останні 20 років із надр землі вилучено понад половину залізної руди, понад дві третини бокситів (сировини для виробництва алюмінію) з тієї кількості, що її було видобуто з початку ХХ ст. Відповідно зростають і темпи споживання (витрачання) людиною природних ресурсів.

Найфеноменальнішим явищем за всю історію еволюції біосфери, коли Сонце було практично єдиним першоджерелом енергії, стала ядерна промислова енергетика. Збагнути глобальні наслідки цього явища нині ще неможливо, незважаючи на трагічний досвід Чорнобильської катастрофи. Нормальна людина з незаідеологізованим мисленням сприймає сам факт вибору людством такого шляху задоволення своїх потреб як надто небезпечний. На порозі третього тисячоліття людство так і не спромоглося об'єднатися, а поділене на ворожі угруповання воно не здатне вирішити створених ним самим глобальних екологічних та економічних проблем.

Феномен планетарної екологічної небезпеки ще посилюється ортодоксально-матеріалістичним світоглядом і традиційним експансіоністським ставленням людства до природи, що призводить до соціальної і духовної деградації суспільства.

Хіба не є, знову ж таки, вражаючим мислення навіть деяких лідерів держав, коли вони не тільки приховують факти екологічної небезпеки, а й маскують їх фальшивою інформацією чи навіть організацією заходів, що породжують у громадян цих держав настрої заспокоєння і благополуччя. Таких фактів можна навести багато як на Заході, так і на Сході. Найбільш вражаючим є організація (1986 р.) "оптимістичної" першотравневої демонстрації і "веселих" гулянь у Києві саме тоді, коли над містом проходила радіоактивна хмара, а прилади фіксували радіацію, що в кілька разів перевищувала природний фон. Лише через місяць після катастрофи віце-президент Академії наук СРСР акад. Є. П. Веліхов "заспокоював": "...реактор надежно заглушен. ...Сейчас же речь лишь об остаточном, крайне незначительном тепловыделении ядерного топлива. ...Но сегодня главное — ...как можно быстрее... создать нормальные условия для труда и жизни населения близлежащих населенных пунктов. Чернобыль предупреждает нас: мы пережили лишь крохотный инцидент по сравнению с термоядерной катастрофой" ("Правда", 27 травня 1986 р.).

Чи не є це ознакою духовної кризи сучасної цивілізації?

Суспільно-технічну агресію проти природи започаткував капіталізм. Ще минулого сторіччя Ф. Енгельс висловлював слушну пересторогу: "Не треба занадто зваблюватися перемогами над природою, вирішуючи свої проблеми. Хоч кожна з таких перемог має справді, у першу чергу, наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу — зовсім інші, непередбачені, котрі знищують позитивні значення перших і часто створюють ще більш складні проблеми".

Ця тенденція до перемог над природою суттєво не змінилася, якщо не стала ще агресивнішою. Надії на "розумність" науково-технічного прогресу нині не виправдовуються: вирішуючи одні економічні й екологічні проблеми, він породжує нові — ще складніші й триваліші.

Так, іще на початку 70-х р. у США щорічні збитки від погіршання здоров'я людей через техногенне забруднення атмосфери оцінювалось у 8 млрд доларів, а від руйнування металевих конструкцій через корозію — майже в 10 млрд доларів. Через 10 років ці збитки зросли на 20%. Майже така сама еколого-економічна ситуація склалась і в інших промислово розвинених країнах Європи та Азії.

Що ж далі? Чи є науково-технічний "прогрес" справді прогресивним? На жаль, ми мало не щодня маємо змогу переконатися у справедливості відомого з минулого століття твердження, що культура і наука, якщо їхній розвиток відповідно не спрямовується і не прогнозується, залишають після себе пустелю. Хоч як парадоксально, але історичний досвід людства як суспільного об'єкта далеко не завжди сприймається окремими його членами як пересторога. Сьогодні науково доведено, що в другому тисячолітті до н. е. у долині річок Тигр і Евфрат у Месопотамії процвітала велика стародавня культура з розвиненим сільським господарством. На кам'яних барельєфах, які збереглися відтоді, зображено багатий тваринний світ серед пишної рослинності. Зараз у цих місцях майже мертва пустеля, з невеликими отарами овець, які вишукують у тріщинах колись плодючої землі напівсуху травицю. Таке перетворення "раю" на пустелю тривалий час пояснювали глобальною зміною кліматичних умов. Але нещодавно комусь спало на думку створити в тій самій пустелі невеликий ізольований заповідник, де не велося будь-якої сільськогосподарської діяльності. І сталося диво: серед пустелі розквітнула оаза з багатющою флорою і фауною. Наукові працівники заповідника пояснюють це "диво" тим, що тут нема овець, які з'їдають і вибивають копитами рослинність. Саме нестримний розвиток вівчарства у стародавній Месопотамії спричинив одну з перших в історії людства екологічних катастроф. Проте люди навіть не зрозуміли цього.

Однією з найгостріших проблем у світі є забезпечення населення питною, а промисловість — технологічно придатною прісною водою. Прісна вода — це дефіцитний природний ресурс, що становить лише 2,5% від всієї маси води на нашій планеті, причому половину її "законсервовано" у льодовиках і вона поки що є малодоступною. В Україні і в інших країнах Європи найбільшими споживачами води є хімічна (35—40%) і металургійна (30—35%) промисловість. Динаміку використання води у світі за даними ООН (ЮНЕСКО) наведено в табл. 1.

Таблиця 1

ДИНАМІКА СВІТОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ, км3/рік

Водокористувач

Роки

1900

1940

1950

1960

1970

1975

1985

2000

Населення

Промисловість

Сільське господарство

Випаровування з водосховищ

Усього
Loading...

 
 

Цікаве