WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

перетворюють державу на об'єкт економічної стратегії розвинених країн, міжнародних органів чи транснаціональних корпорацій, завдяки чому порушується цілісність економічної системи самої країни. Тому ще у 80-хроках дослідниками ООН було висловлено рекомендацiї країнам-кредиторам щодо надання боржникам бiльшої свободи у розробцi власної економiчної полiтики та введення вiдповiдальностi кредиторiв за гарантованi темпи зростання. В останні роки з метою протистояння експансії інтересів розвиненого світу відбуваються процеси регіональної інтеграції малорозвинених країн.
4. Відносини України з країнами Третього світу
Міжнародний бізнес не поспішає інвестиціями в українську економіку, не виявляє великого ентузіазму і щодо допуску українських фірм на свої ринки. Новій українській економіці потрібно створювати зародки здорової підприємницької культури, розвиваючи в собі критичне сприйняття, переймати управлінські технологіі, засновані на передових зразках західної ділової етики. Щоб вийти на світовий ринок, потрібно "інвестувати в розуміння один одного". Без цього в економіці хаосу надзвичайно важко проводити справи і доводити контракти до кінця. Західний ринок давно поділений і перерозподілений. Вихід один - боротьба за сферу впливу, за ефективну реалізацію свого товару, тобто за стимулювання експорту, за ефективний експорт в країни третього світу - Південної Америки, Близького Сходу, Африки. Якраз в цій ніші Україна не вступає в великі протиріччя з фінансовою політикою світового капіталу і тому може сподіватися на кредитно-інвестиційну підтримку проектів, які направлені на спільне виробництво і реалізацію українських товарів в третьому світі. Найбільш конкурентним товаром на ринках Третього світу є зброя і в умовах кризового стану економіки України розумно, раціонально розпорядитися надмірними запасами зброї - це значить зробити рішучий крок до вирішення проблеми валютних надходжень у скарбницю країни.[10] Не маючи практичного досвіду проведення самостійних експортних операцій з озброєнням, Україна на початковому етапі виходу на світовий ринок зброї проробила ряд першочергових заходів: підписала міжнародні угоди з експорту озброєння та військової техніки, прийняла законодавчі акти щодо кримінальної відповідальності за порушення правил торгівлі зброєю, визначила організації, які мають право займатися подібними експортно-імпортними операціями, створила виконавчі структури з експортного контролю, обліку продажу зброї, подання відомостей до Регістру ООН тощо.
Головна особливість зовнішньої торгівлі України зброєю полягала в тому, що на початковому етапі її наміри обмежувалися можливостями експорту надмірних запасів з арсеналу колишнього СРСР. Ця зброя була достатньо відома закордонним партнерам, які мають на озброєнні національних армій великі запаси такої зброї і техніки, мають необхідну кількість добре підготовлених, у тому числі й у військово-навчальних закладах України, кадрів. За такої ситуації найбільш актуальними були завдання: не гаючи часу, поповнювати збройні арсенали країн, що мають у своєму розпорядженні раніше придбані зброю і техніку радянського виробництва, всіляко прагнути проведення модернізації окремих зразків.
Укладення Україною міжнародних угод з торгівлі зброєю вимагало від неї виконання зобов'язань щодо подання своєчасної та достовірної інформації про обсяги експортно-імпортних операцій. Так, за даними Регістру ООН, у 1992 р. до країн, що розвиваються, Україна експортувала зброї на суму 400 млн дол. США, зайнявши сьоме місце в світі за обсягами продажу (після США, Росії, ФРН, Франції, Великобританії та Китаю). Як стало відомо сьогодні, більшість експортних операцій 1992 р. здійснювалися без належного урахування державних інтересів України. Ось чому більш жорсткими стали заходи щодо експортного контролю, і вже наступного 1993 р. обсяг продажу зброї скоротився до 46 млн дол. У 1994 р., за даними СІПРІ, Україною продано зброї всього на 107 млн дол. США. Щоправда, збірник "Світовий ринок зброї" стверджує, щов тому ж таки 1994 р. військовий бізнес приніс нашій державі суму майже в 25 разів більшу, якщо вести розрахунки за всіма позиціями військово-технічного співробітництва.[10]
Основними постачальниками озброєння в цей регіон були США, Франція, Німеччина, Ізраїль та Іспанія. Продавалися в основному вже застарілі зразки озброєння та військової техніки.
1 вересня 1997 р. США зняли заборону на продаж до країн Латинської Америки сучасних видів американського озброєння, що призвело до активізації обговорення в засобах масової інформації перспектив освоєння латиноамериканського ринку озброєння та військової техніки. Тижневик "Aviation Week", наприклад, надрукував 15 вересня 1997 р. статтю під назвою "Гострі дебати щодо латинського експорту, схоже, триватимуть". У ній, зокрема, зазначається, що найближчим часом три латиноамериканські країни - Чилі, Аргентина та Бразилія, за всіма ознаками, стануть лідерами у придбані зброї та військової техніки в США. При цьому найголовнішим у їхньому імпорті в найближчу перспективу будуть підсистеми та комплектуючі, а також послуги США модернізаційного характеру.
За оцінками міжнародних експертів, ємність ринку озброєнь в країнах Латинської Америки становитиме до 2000 р. від 4 до 5 млрд дол. США. Причому щорічна потреба в різних видах озброєння складатиме у грошовому виразі близько 1 млрд дол. Безперечно, що більша частина цієї суми витрачатиметься на закупівлю озброєння власного виробництва, але разом з тим планується забезпечення збройних сил країн регіону і за рахунок імпорту.
Перспективним напрямом у торгівлі з Чилі є продаж транспортних літаків: на сьогодні чилійський парк літаків такого типу налічує лише 6 одиниць військово-транспортної авіації. В цілому ж Чилі оцінюється як перспективний ринок озброєнь.
Підставою для такого висновку є наступні фактори:
- економічне зростання, що спостерігається в країні протягом останніх восьми років;
- переважання в озброєнні армії застарілих зразків зброї та військової техніки;
- наявність потенційних можливостей для фінансування закупівлі нових видів озброєння і техніки. Доказом перспективності цього ринку для України може бути успішна участь нашої держави у виставці ФФІДАЕ-98: у демонстраційних польотах брали участь два літаки українського виробництва Ан-32П та Ан-74ТК.
Перспективним ринком для України вважається також Аргентина. Щоправда, тут на теперішній час існують певні обмеження, пов'язані з браком у цієї країни коштів. [11]
Такі ж проблеми існують і в Бразилії та в країнах Африки.
Зовсім новим напрямом військово-технічного співробітництва з країнами Латинської Америки та Африки є створення спільних підприємств, які випускатимуть військову продукцію. Це можуть бути підприємства, що спеціалізуватимуться на складанні озброєння та військової техніки, основні комплектуючі до яких постачатимуться із зарубіжних країн. Саме країн, що претендують на роль постачальника і проявляють нині значний інтерес щодо проведення спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт по створенню нових зразків озброєння та військової техніки.
На закінчення слід зазначити, що процеси формування

 
 

Цікаве

Загрузка...