WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

наслідки.
Намагаючись створити сприятливі умови для розвитку промисловості, у другій половині 80-хроків уряди країн регіону застосовували пільгові процентні ставки по кредитах, що у реальному вимірі становили -23,5% у Бразилії, -24,0% - у Мексиці. Однак через недосконалу систему контролю за цільовим спрямування кредитів цей важіль економічної стратегії був малоефективним[36].
Вiдплив фiнансових ресурсiв за кордон погiршив можливостi iнвестування за рахунок нацiональних заощаджень, незважаючи на збільшення останніх. Відбулося обмеження iмпортної здатностi, тому через недостатнью кiлькість iмпортних комплектуючих стало неможливим використання недозавантажених потужностей. Це стало, фактично, основною перешкодою економiчного вiдродження регiону. Однак скорочення вiдпливу ресурсiв обов'язково повинно було супроводжуватися використанням отриманих коштiв на перетворення у структурi економiки. Зокрема, Бразилiя, у вiдповiдь на нафтову кризу 70-хроків, переорiєнтувала виробництво на замiну iмпорту палива, у результатi їй вдалося поєднувати швидке економiчне зростання у 80-х з балансуванням зовнiшнiх рахункiв.
За такої ситуацiї багато держав регiону змушенi були підтримувати неконкурентоспроможні виробництва замість конкурентоспроможних для скорочення кiлькості iмпортованих компонентiв внутрiшнього виробництва та споживання. Водночас було пiдвищено цiни на конкурентоспроможні товари.
За оцiнками науковцiв, у Латинськiй Америцi протягом 70-80-х років спостерiгалися значна гнучкiсть цiн та рiзке падiння реальних доходiв. Отже, iнфляцiю там пов'язують з високими iнфляцiйними очiкуваннями [29]. Вони, виходячи з досвiду, при стабiльній iнфляцiї виявляються вiрними. Інфляція враховується в економічних стратегіях приватних економічних суб'єктів, що значно знижує її дестабілізуючий вплив. Водночас при раптовому виникненнi чи прискореннi iнфляцiї очікування можуть бути некоректними, державі легше впливати на приватні економічні стратегії. Тому значних успiхів у поєднаннi зменшення iнфляцiї та зростання досягнуто країнами, де відбувалося це скорочення у поєднанні з раптовим зростанням інфляції та гiперiнфляцiї. Натомість скорочення постiйної невисокої iнфляцiї здебільшого призводило до спаду виробництва. Так, в Уругваї iнфляцiя зменшилася з 125% до 20% у 1968-1969рр. без економічного спаду, в Болiвiї - з 39% до 5,5% у 1974-1976рр. при 7% зростання ВВП, у Коста-Рiцi - з 100% у III кварталi 1983р. до 10% у 1984р. при 6% зростання ВВП [37].
На думку експертiв [38], у випадку тривалої iнфляцiї важливо передусім скоротити iнфляцiйнi очiкування через зниження темпiв зростання ключових цiн з програмою грошової та фiнансової рестрикцiї. До того ж недостатньо примусити економiчних агентiв змiнити цiни вiдповiдно до намiчених темпів iнфляцiї. Важливо також переконати їх, що iншi агенти планують вжити аналогічні заходи. Тому держава повинна контролювати такi показники, як заробiтна платня, обмiнний курс, процент, деякi ключовi цiни з метою досягнення їхнього врiвноваженого стану. Рекомендовано здiйснювати тривалий контроль, зокрема над валютним курсом як найдинамiчнішим та найдоступнішим показником на базi вiдповiдного рiвня мiжнародних резервiв, i на цьому тлi проводити вiдповiдну полiтику для збiльшення номiнального попиту згiдно програми. Рiзкий спад iнфляцiї підвищуватиме попит на грошi. Якщо держава зволікатиме зi збiльшенням їхньої пропозицiї, зростатиме позичковий процент, що призведе до економічного спаду через утруднений доступ до фінансових ресурсів, необхідних для постінфляційної перебудови економіки. Отже, в мiру зменшення iнфляцiйних очiкувань грошові рестрикції повинні послаблюватися.
Через намагання скоротити iнфляцiю лише цiновим контролем у рядi країн Латинської Америки цiни зменшилися лише тимчасово за рахунок скорочення виробництва, а оскiльки програми стабiлiзацiї передбачали контроль лише за однiєю ключовою цiною (зокрема, працi), iншi завдяки iнфляцiйним очiкуванням продовжували зростати. Якщо iнфляцiю намагалися контролювати і встановлювали обмiнний курс, виходячи з орiєнтирiв зменшення iнфляцiї, темпи девальвацiї перевищували скорочення цiн. Вони на iмпорт зростали до рівня внутрiшнiх, а не навпаки. Зниження реального обмiнного курсу зруйнувало довiру до валютної полiтики та викликало поступове замiщення iмпортом внутрiшнiх товарiв.
Взагалi теорiї iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат збігаються в оцiнцi важелiв запуску та розвитку iнфляцiї, суперечностi мiж ними виникають лише уразi її раптового сплеску. Якщо iнфляцiя викликана зростанням споживання, вона не може iснувати в умовах спаду. Проте iнфляцiя витрат цілком сумісна з економічним спадом.
Оскільки заходи економічної лібералізації мали переважно монетарний характер і не сприяли перебудові реального сектора, у першiй половинi 80-х у багатьох країнах Латинської Америки вiдбулися раптовi сплески iнфляцiї, викликанi зростанням сукупного попиту через збільшення грошової пропозицiї після монетарних рестрикцій. Тому головну увагу було зосереджено на контролi за попитом, а якщо темп зростання цiн перевищував свiтовий, вiн поєднувався з девальвацiєю для пiдвищення мiжнародної конкурентоспроможності. Така стратегія становить певну небезпеку економічної дестабілізації, оскільки зростання цін внаслідок їхньої лібералізації може змінити структуру споживання та скоротити попит на ряд товарів, що є еластичним.
Специфiка кризи у країнах Латинської Америки зумовлює те, що полiтики скорочення зовнiшнього дефіциту та стабiлiзацiї відбувалися неодночасно. Адже iснують несумiснi їхні компоненти, зокрема девальвацiя, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабiлiзацiю. Тому експерти рекомендували передусім проводити полiтику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навiть за рахунок деякого зростання iнфляцiї[41].
Таблиця 5
Індекси споживчих цін у країнах Латинської Америки та Карибського басейну, % [35, 36, 37]
Країна 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996
Аргентина 87,6 131,2 209,7 433,7 688,0 385,4 81,9 174,9 387,7 4923,8 1343,9 84,0 17,5 7,4 3,7 1,7 0,1
Болівія 23,9 25,2 296,5 328,5 2177,2 8170,5 66,0 10,7 21,5 16,6 18,0 14,5 10,5 9,4 8,5 12,6 13,1
Бразилія 95,3 91,2 57,9 179,2 203,3 228,0 58,4 366,0 433,6 1861,6 1584,6 475,8 1149,1 2489,1 929,3 22,0 14,9
Венесуела 19,6 10,8 7,9 7,0 18,3 5,7 12,3 40,3 35,5 81,0 36,5 31,0 31,9 45,9 70,8 56,6 112,6
Мексика 29,8 28,7 98,8 80,8 59,2 63,7 105,7 159,2 51,7 14,7 24,9 18,8 11,9 8,0 7,1 52,0 31,8
Панама 14,4 4,8 3,7 2,0 0,9 0,4 0,4 0,9 0,4 0,1 1,5 1,1 1,7 0,9 1,5 0,9 1,6
Парагвай 8,9 15,0 4,2 14,1 29,8 23,1 24,1 32,0 16,9 28,5 44,0 11,8 17,8 20,3 18,3 10,5 9,6
Перу 59,7 72,7 72,9 125,1 111,5 158,3 62,9 114,5 1722,3 2775,8 7649,7 139,2 56,7 39,5 15,3 10,2 11,9
Уругвай 42,8 29,4 20,5 51,5 66,1 83,0 76,4 57,3 64,0 84,2 129,0 81,5 59,0 52,9 44,1 35,4 28,3
Чілі 31,2 9,5 20,7 23,6 23,0 26,4 17,4 21,5 12,7 21,4 27,3 18,7 12,7 12,2 8,9 8,2 7,7
По

 
 

Цікаве

Загрузка...