WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

фінансовій лібералізації також були спричинені недостатньою розвиненістю фондового ринку - вже наприкінці 80-хроків з 600 акціонерних товариств на фондовій біржі котувалися акції лише 40 [1, c.98]. Водночас через структурну недосконалість економіки інфляція на внутрішньому ринку мала характер інфляції витрат і зберігала швидкі темпи. Автоматичного відновлення економіки не сталося, тому уряду з 1988р. довелося застосовувати заходи щодо економічного стимулювання: грошову експансію, скорочення процентних ставок. Це, врешті, призвело до відновлення економічного зростання, хоча й на тлі підвищення темпів інфляції. До початку 1994р. завдяки завищеному курсу ліри продовжували надходити короткотермінові капітали. Це дозволяло фінансувати бюджетний та поточний дефіцити, проте сприяло подальшому підвищенню курсу. Ці чинники спричинили у 1994р. глибоку валютну та фінансову кризу, наслідок якої - зростання процентних ставок та стагнація кредитного ринку. У відповідь було прийнято чергову програму стабілізації та структурної перебудови.
Завдяки вжитим заходам у середині 90-х економіка Туреччини продовжувала зростати швидкими темпами. На 1994р. понад 85% турецького експорту вже становила продукція переробної промисловості. Державі належали 46% банківських активів. Це забезпечує значне підвищення рівня стабільності економіки. Слід зазначити, що активне економічне зростання відбувається одночасно з високою інфляцією, що знаходиться на рівні близько 80% річних.
Отже, досвід побудови ринкової економіки Туреччини специфічний і потребує детального вивчення.
Таким чином, вивчення практики державної економічної стратегії НIК пiдтверджує можливiсть ефективного застосування державної експансiї для зниження рівня нестабільності економічної системи, побудови структури економічної стратегії різних рівнів, досягнення високого рівня розвитку економiки, включення до світової економічної системи за невеликий промiжок часу. Держава продовжує відігравати визначальну роль у структурі економічної стратегії і після здійснення економічної лібералізації за допомогою спеціальних інститутів зв'язку бізнесу та уряду. Проведений аналіз підтверджує думку дослiдникiв про те, що реалізація саме активної державної стратегії - єдиний спосiб зайняти гiдне мiсце на свiтовому ринку для країн, що опинилися у становищi тих, що наздоганяють [15].
3.3 Латинська Америка у 80-90-х роках
Дослідники виділяють три етапи в економічній історії Латинської Америки XXст. Період лібералізму та вільної торгівлі, за якого регіон функціонував як сировинна база для розвинених економік, закінчився у період кризи 30-хроків. Він змінився етатистським періодом, індустріалізації та формування інфраструктури, з високим ступенем державного втручання, що завершився у середині 70-хроків гіпертрофією ролі держави в економіках більшості країн регіону, зростанням інфляції та дефіциту бюджету. Пiсля цього економiчний розвиток латиноамериканських держав уповiльнився, а з 1981р. бiльшiсть з них опинилася у найсильнішій за останнi 50 рокiв економiчнiй кризi. Відбулося падiння темпiв виробництва, зростало безробiття, посилювалася iнфляцiя, погiршувалося зовнiшньоекономiчне становище. Відповідні зміни сталися у сфері економічної політики. Тому із середини 70-х-початку 80-х розпочався неолібералістський період, що характеризувався приходом до влади у багатьох країнах військових хунт. Вони здійснювали жорсткий курс на обмеження державного втручання, приватизацію тощо [42, c.125].
На кожному із зазначених етапів відбувалося певне підвищення стабільності економік регіону доти, доки економічна політика відповідала потребам економічної системи. Однак через недосконалість насамперед інститутів державної влади ця політика поступово сама ставала дестабілізуючим чинником, викликаючи економічні та соціальні потрясіння. Надмірне одержавлення послабило динамічність економічних систем. Тому вони були неспроможні, на відміну від економік НІК, ефективно включитися до світогосподарської системи, залежність від якої залишалася великою.
Через дефiцит поточних рахункiв латиноамериканські країни на початку 80-хроків розпочали процеси врегулювання, що включали зменшення сукупного попиту фiскальними, монетарними заходами, за допомогою політики доходiв та пiдвищення вiдносної цiни конкурентоспроможних товарiв на мiжнародному рівні через зміну обмiнного курсу, тарифну полiтику. У деяких країнах вiдбувалося поєднання цих заходiв з програмами публiчного iнвестування та з iншими дiями уряду, спрямованими на iмпортозамiщення.
Впровадження МВФ фiнансової дисциплiни серед боржникiв та зростання торгових прибуткiв, що можна було використовувати на виплату боргу, стало причиною чистоговiдпливу фiнансових ресурсiв з регіону. Це відбувалося одночасно з вiдносно повiльним зростанням цiн на первиннi товари, що становили 80% експорту Латинської Америки. Отже, лібералізаційна економічна стратегія, проведена на вимогу Міжнародного валютного фонду, спричинила у країнах регiону на початку 80-х значний економiчний спад. Економiчна криза i програми МВФ, за визнанням експертiв ООН, значно погiршили і соцiальну ситуацiю.
Таблиця 4
Темпи зростання реального ВНП у країнах Латинської Америки та Карибського басейну, % [35, 36, 37]
Країна 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995
Аргентина -4,5 5,8 2,1 -2,8 -4,6 -0,2 8,8 8,6 6,1 7,4 -4,4
Болівія -0,1 -2,9 2,6 3,0 2,8 2,6 5,3 1,6 4,2 5,1 3,6
Бразилія 8,4 8,1 3,6 -0,1 3,3 -4,0 0,7 -1,1 4,4 5,7 3,8
Венесуела 1,3 6,9 3,9 5,8 -7,9 5,8 9,7 6,1 0,7 -2,5 2,3
Мексика 2,6 -3,9 1,7 1,2 3,3 4,4 3,7 3,0 0,8 3,6 -6,6
Панама 4,8 3,1 2,7 2,0 -16,0 -0,3 8,1 7,5 3,8 3,8 1,9
Парагвай 4,1 -0,3 4,5 6,7 5,9 3,1 2,4 1,6 4,1 2,9 4,1
Перу 2,4 9,0 8,0 -8,4 -11,5 -5,1 2,8 -0,9 5,8 13,9 7,7
Уругвай 0,2 7,1 7,9 -0,2 1,5 0,7 3,2 7,8 3,3 6,9 -2,8
Чілі 2,5 5,4 5,7 7,5 9,8 2,0 7,1 10,5 6,0 4,1 8,2
По регіону 3,6 3,8 3,1 0,9 1,4 0,3 3,2 2,6 3,6 5,2 0,4
Відповідно до позичкових угод з МВФ стратегії врегулювання включали рестриктивну грошову та фiнансову полiтики, скорочення бюджетних дефiцитів через пiдвищення податкових ставок та зменшення державних видаткiв, пiдвищення обмiнного курсу національних валют, зниження заробiтної платні й пiдтримання позитивних процентних ставок.
Скорочення дефiциту такими заходами негативно позначилося на економiчній активності та зайнятості. Досвiд продемонстрував, що за фiнансової лiбералiзацiї нерiвновага ринкiв товарiв, валюти, активiв вiдбивається на кредитному ринку в абсурдно високих процентних ставках, що не дозволяють ліквідувати цю нерiвновагу. Неможливо було спрямувати ресурси у конкурентоспроможнi або iмпортозамiщуючi галузi.
У зв'язку з цим уряди дійшли висновку про необхідність обмеження кредиту не лише через цiну, а й запровадженням інших засобів. Це видається складним завданням, хоча у такий спосіб можна уникнути кризи фінансової системи, до якої призводитимуть високі реальні процентні ставки. Кредитні рестрикцiї передусім впливають на такi вразливі сектори, як будiвництво, сiльське господарство, дрібні та середнi фiрми, тобто сфери з високою питомою зайнятiстю. Це може мати негативні соціальні

 
 

Цікаве

Загрузка...