WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

розвинених країнах, можливо швидко розпочати виробництво потрібної продукції, реагуючи на ринкову кон'юнктуру, а також налагодити взаємне забезпечення компонентами між підприємствами. Врешті-решт, придбання іноземних підприємств має стабілізуючий ефект, оскільки знижує залежність компаній від регіональних ринків та кон'юнктури і дозволяє "згладити" циклічність економіки.
З огляду на обмеженість фінансових ресурсів вкладення здійснюються переважно у збанкрутілі компані. Це свідчить про готовність фірм НІК запропонувати стратегії, здатні вивести такі компанії з кризи.
Очевидний генетичний взаємозв'язок НІК. Протягом повоєнної доби відбувалося наслідування ідей та стратегій національної розбудови між НІК різних "хвиль". Дослідники назвали такий процес "ефектом перелітних гусей". Наступна "хвиля" наслідувала інститути, політику, технології попередньої, одночасно адаптуючи їх до власних умов. Якщо для країн першої та другої "хвиль" характерною була висока роль держави в індустріалізації, то для країн третьої "хвилі" - лібералізація і розвиток приватного сектора. Це пояснюється тим, що зростання у них фактично спричинене ззовні - внаслідок значних прямих іноземних інвестицій, переважно від інших НІК. Це забезпечило швидкий успіх реформ, проте стало однією з причин валютно-фінансової кризи, що розпочалася у 1997р.
Виходячи з розуміння необхідності пріоритетного розвитку об'єктів економічної стратегії держави, уряди НІК, для здійснення успішної розбудовчої стратегії, приділяли особливу увагу створенню сприятливого економічного клімату. Завдяки інституційним реформам (демонополізація, конверсія військових виробництв, земельна реформа, реформа системи взаємовідносин роботодавців з робітниками) сформувалися численні економічні суб'єкти, потенційно здатні до ринкової конкурентної боротьби. Оскільки механізми координації виявилися недостатньо дієвими, було створено інституційні основи економіки узгоджень - ради з вирішення завдань економічних стратегії і тактики, зорієнтовані на національні інтереси, налагоджено широкий обмін інформацією між державою та приватним сектором. У рамках формальних та неформальних консультативних рад конкуруючі фірми можуть обмінюватися інформацією, знижуючи тим самим непродуктивні конкурентні витрати. На відміну від поширених у світі лобістських структур, такі ради зробили правила ринкової поведінки та економічну політику держави прозорішими та зрозумілішими для всіх учасників економічного процесу. За їхнього сприяння проводилися конкурси між фірмами, правила яких створювалися самими фірмами. Незважаючи на те, що в міру вдосконалення ринкового середовища функції таких рад переходять у дорадчі, вони і нині відіграють роль представників інтересів бізнесу в урядових структурах. Діє мережа спільних інститутів держави і приватного капіталу з вироблення стратегічних планів розвитку. Відбуваються постійні консультації державних органів з приватним сектором, йому надається широкий спектр інформаційних послуг.
Для забезпечення економічних суб'єктів потенціалом економічного зростання та реальними коштами для ведення конкурентної боротьби було створено мережу інститутів зростання - банків розвитку, фінансових корпорацій, органів із стимулювання малого підприємництва, великих промислово-торговельних груп.
Ще однією особливiстю інституційної структури НIК є система взаємозв'язків мiж сучасними великими i традицiйними малими пiдприємствами. Зокрема, у Південній Кореї існує спеціальне законодавство зі сприяння субконтрактним зв'язкам. У такий спосіб відбувається вдосконалення системи об'єктів економічної стратегії великих корпорацій, що позитивно впливає на структуру суспільної системи у цілому. Це збільшує прогнозованість розвитку країн і сприяє національному консенсусу. Останній, наприклад, у Південній Кореї, Тайвані знайшов відображення у розробці довготермінових планів соціально-економічного розвитку. Усвідомлюючи неминучу викривленість процесів конкуренції в нерозвиненому ринковому середовищі та спираючись на корпоративність національної свідомості, автори стратегій розбудови НІК зробили ставку на поєднання конкуренції та корпоративної поведінки (обмін інформацією між приватними економічними суб'єктами, координацію бізнес-планів, спільне інвестування), створили для цього відповідні інституційні структури.
Реалізовуючи зазначені заходи, урядам НІК вдалося у короткий термін виробити раціональні стратегії приватних економічних суб'єктів. Завдяки цьому головними орієнтирами їхньої діяльності стало не отримання поточних надприбутків, а стратегічний розвиток та оволодіння ринками. Це, у свою чергу, мало значний стабілізуючий ефект, оскільки економічні суб'єкти розробляють стратегічні плани лише на основі стабільності економіки, забезпечення якої стало одним з їхніх першочергових інтересів.
Роль уряду в НІК можна порівняти з каталізатором: сила його впливу залежала не від фінансової могутності, а насамперед від пріоритетів внутрішньої політики (освіта, розвиток інфраструктури, сприяння налагодженню інституційних схем). Дієвість механізмів реалізації цих заходів забезпечуваласявикористанням досвіду країн-попередниць та адаптивністю державної політики. Останнє було можливим завдяки системі взаємодії економічних суб'єктів та мережі інститутів співпраці держави з приватними економічними суб'єктами, їхніми корпоративними організаціями. Завданням держави стало не заміщення, а доповнення ринків, збільшення їхньої ефективності, підтримка фінансової стабільності, забезпечення максимально сприятливих умов для приватних інвестицій та соціальної стабільності.
Наведена стратегія реалізовуватиметься лише за умов сильної державної влади. Тому специфiчною рисою формування НIК було iснування в бiльшостi з них тоталiтарних полiтичних режимiв. Слід зазначити, що тоталітаризм у цих країнах суттєво відрізняється від європейського, позитивно впливає на досягнення суспільної згоди. Моделі "патерналістського авторитаризму", що практикувалася у НІК, властиві етичні обмеження прагматизму влади, технократичний ідеал, що полягає у наявності чесної та освіченої еліти, конфуціанське прагнення до політики суспільної злагоди, ідеологія економічного зростання. Дослідники зазначають високий рівень витрат на освіту в НІК. Систему освіти було зорієнтовано на прискорене подолання неграмотності, що мало на меті підвищення кваліфікації робітників та покращення дитячої освіти, надавало системі стратегічної орієнтації. Заохочувалися та субсидувалися освітні програми на підприємствах. Значна увага приділялася вивченню зарубіжного досвіду і запозиченню знань.
У Південній Кореї після демократичних реформ спостерігалося збільшення вдвічі витрат виробництва протягом двох років, що призвело до зменшення його конкурентоспроможності й викликало потребу в активізації внутрішніх інвестицій на реконструкцію виробництв, диверсифікацію і підвищення якості експорту [42].
Отже, крiм економiчних і політичних чинникiв, не останню роль у розвитку НIК вiдiграли і соцiокультурнi фактори як елемент порівняльних переваг у міжнародній конкуренції. Урядам цих країн вдалося поєднати у своїй економічній стратегії раціоналізм та прагматизм західної цивілізації з
Loading...

 
 

Цікаве