WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку - Реферат

Міністерство освіти і науки України
Житомирський інженерно-технологічний інститут
Ковенько Софія Наумівна
група ЗОА98 - 6
Курсова робота
на тему:
"Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку"
Керівник _________________
Рецензент_________________ Захищена на кафедрі з
оцінкою____________
До захисту допущено "____"_________2002р.
"____"_________2002р.
Підписи членів комісії
Підпис рецензента ___________________
_________________ ___________________
Житомир 2002р.
?
ПЛАН
Вступ - ст. 3
1. Сучасна характеристика країн третього світу - ст.4
Місце країн, що розвиваються у світовій економіці - ст. 4
Соціально-економічна диференціація країн, що розвиваються - ст. 7
2. Грошово-кредитні системі країн третього світу - ст. 11
3. Економічні стратегії країн Третього світу - ст. 14
3.1 Особливості стратегій розбудови ринкової економіки - ст. 14
3.2. Стратегія "економічного дива" в нових індустріальних країнах та Туреччині - ст. 17
3.3 Латинська Америка у 80-90-х роках - ст. 31
4. Відносини України з країнами Третього світу - ст. 41
Висновок - ст. 44
Список літератури - ст. 47
ВСТУП
Кінець XXст. проходить під знаком трансформаційних процесів. Відбуваються зміни соціально-економічних систем у країнах колишнього соціалістичного табору, здійснюється радикальна перебудова економік країн, що розвиваються, особливо тих із них, які віднесено до групи нових індустріальних країн. Трансформаційні соціально-економічні процеси, що повною мірою стосуються української економіки, зумовили посилення уваги економістів, політиків, журналістів, широкої громадськості до тих специфічних рис, що характерні саме для нестабільних економічних систем.
У світовій та вітчизняній економічній науці такі системи вивчаються давно. Однак основну масу робіт присвячено аналізу досвіду окремих країн чи регіонів. Слід зазначити, що підходи та висновки у дослідженні багатьох аспектів даної проблеми часто діаметрально протилежні.
Країнам з централізованим плановим господарством та розвиненим ринковим економікам властиві стабільність економічної структури, розробленість механізмів формування і реалізації економічної стратегії, розвиненість інституційної інфраструктури, а внаслідок цього - високий рівень економічної безпеки. На відміну від зазначених економік, нестабільні мають суттєві характерні особливості, що зумовлені чинниками нестабільності: різкою зміною політичної та економічної систем, природними чи суспільними катаклізмами руйнівної дії тощо. Такі особливості призводять передусім до структурної неврівноваженості економік, труднощів і перешкод у створенні та впровадженні заходів економічної стратегії, до наростання загроз економічній безпеці. Деякими дослідниками навіть пропонується вживати термін "патоекономіка" (патологічна економіка) [19, с.5] для характеристики науки, що вивчає кризові та перехідні соціально-економічні процеси і стани. Тому видається вкрай необхідним застосування особливих заходів в економічній політиці держави.
Досвід українських економічних реформ продемонстрував малоефективність підходу до економічних трансформацій в Україні на методологічних засадах, властивих розвиненим ринковим економікам, та переконав у необхідності зміни реформаційної парадигми. Це зумовлює методологічну та практичну цінність досліджень досвіду економічної стратегії у нестабільних економіках для української економічної науки. Очевидно, що аналіз нестабільних економік та розробка політики стабілізації вимагають застосування специфічної теоретико-методологічної бази, відмінної від тієї, що звичайно використовується у розвинених економіках.
У курсовій роботі детально проаналізовано особливості економічного розвитку у країнах, що розвиваються (або як їх ще називають - країн Третього світу), з особливим акцентом на нові індустріальні країни.
Слід зазначити, що пряме запозичення форм і методів, характерних для інших економічних систем, не тільки неефективне для української економіки, а й небезпечне. У даному випадку йдеться про застосування концептуальних підходів та методів економічної стабілізації та переходу до тривкого економічного зростання, що дозволять сформулювати власні, властиві саме українській суспільній системі трансформаційні засоби, визначити стратегічний напрям та конкретні шляхи соціально-економічних перетворень.
1. Сучасна характеристика країн третього світу
1.1 Місце країн, що розвиваються у світовій економіці
Підсистема країн, що розвиваються, включає 4/5 усіх країн світу. У них проживає більш 80% населення Землі. Економічний стан країн, що розвиваються, їхні проблеми безпосередньо позначаються на великій частині людства. До цієї підсистеми відносяться всі азіатські країни, крім Японії, Південної Кореї й Ізраїлю, усі країни Африки, крім ПАР, а також країни Латинської Америки. Їх характеризують надзвичайно різноманітний вигляд, різні умови і рівні соціального й економічного розвитку. Разом з тим існує ряд ознак, що поєднують країни, що розвиваються, в особливу групу держав. Спільність цих ознак має соціальні, економічні й історичні корені.
Один з найважливіших критеріїв виділення країн, що розвиваються, в окрему світову підсистему - їх слаборозвиненість і відсталість.
Слаборозвиненість виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складається з різних економічних і неекономічних інститутів сучасного і традиційного типів, а також перехідних проміжних інститутів[19].
Відсталість відбиває стан господарства цих країн, що характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Історично відсталість виражається у виді відставання в розвитку одного типу суспільства від іншого в момент колонізації країн Азії, Африки і Латинської Америки. За деякими оцінками, співвідношення ВВП на душу населення між метрополіями і колоніями в той період було дорівнює приблизно 2:1 на користь Заходу. Колонізатори, захопивши колонії і підкоривши їх потребам метрополій, перетворили відставання в хронічну відсталість країн, що розвиваються. У 1950 р. у Третьому світі були райони, де рівень життя було нижче, ніж у 1800 р., наприклад у Китаї. По оцінках у цілому в 1950 р. рівень життя в країнах, що розвиваються, був такий же, як у 1800 р., чи, у кращому випадку, тільки на 10-20% вище.
Відсталість привела до розширення первісного розриву в рівнях економічного розвитку. У середині 90-х років поточного сторіччя розрив між двома групами країн склав 20:1, а в 1985 р. - 19,2:1.[27]
Отже, відсталість країн, що розвиваються, має два аспекти - історичний і сучасний, зв'язаний з низьким рівнем розвитку. Загальноекономічне відставання доповнюється диспропорційністю усього відтворювального процесу, виявляється в дезінтегрованості господарських секторів, у конкретних формах відставання.
Відсталість країн, що розвиваються,породжує специфіку їх соціальних і економічних проблем. Рішення кожної з них - забезпечення економічного росту, зайнятості, розподілу і т.д. - припускає особливі підходи, що відмінні від використовуваних у промислово розвинутих країнах.
Loading...

 
 

Цікаве