WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономічна теорія → Монетаризм та його застосування - Реферат

Монетаризм та його застосування - Реферат

кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і "передатний механізм", звівши його до формули: М-П0-Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видається досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати через пропозицію грошей збалансованість попиту і пропозиції на ринку.
Проте такий "передатний механізм" має й істотний недолік - він обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва, яка залишається в ньому "чорним ящиком". М. Фрідман спробував пояснити той механізм, що скритий у "чорному ящику", через портфель активів, якими володіють усі економічні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і нефінансових). І якщо пропозиціягрошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва. У кейнсіанському аналізі портфель активів включає лише один актив - облігації, що не дає можливості виявити цей шлях впливу М на виробництво.
Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростання платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНП, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.
Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував "грошове правило" довгострокової грошової політики, за яким держава повинна не намагатися "накачувати" ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву "рівняння Фрідмана":
?М=?Р + ?Y,
де ?М- середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;
?Р - середньорічний темп очікуваної інфляції1, %;
?Y - середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.
Розраховані М. Фрідманом на підставі цього правила темпи стабільного зростання М для США в той період коливалися в межах 3-5% на рік. Якби центральний банк США утримував пропозицію грошей протягом тривалого часу в цих межах, то середній рівень цін залишався б незмінним. У разі перевищення цих меж у країні розпочалося б розкручування інфляції, а при більш низьких темпах зростання пропозиції грошей розпочнеться дефляція, скорочення темпів зростання ВНП і навіть його зменшення.
Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:
ў визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між Мі Р та робить їх динаміку непропор-ційною;
ў між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між М та Р і по-винен враховуватися в монетарній політиці;
ў ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;
ў держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні - передусім на під-тримання цін на стабільному рівні.
Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його рекомендації - в економічній практиці. Його притягувальна сила полягає у такому:
ў у введенні жорсткого правила поведінки для держави в гро-шовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;
ў у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) - для цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборо-нити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошо-вої сфери;
ў у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення М в обороті.
ў у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, про-позиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіс-кальні, монетарні тощо умови для розвитку.
Разом з тим, ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами - кейсіанством та монетаризмом.
Висновок.
Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У "передатному механізмі" впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом "грошове правило" максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.
Loading...

 
 

Цікаве